Читати книгу - "Артур Конан Дойл. Нотатки про Шерлока Голмса"

— Щось Голмс не виглядає переможцем! — вигукнув Фелпс.

— Урешті-решт, — сказав я, — ключ до розгадки маємо тут, у Лондоні.

— Яка різниця, де він є? — заскавчав Фелпс. — Я так сподівався на його повернення. Що з ним могло трапитися?

— Вас поранено, Голмсе? — запитав я, коли мій друг увійшов до кімнати.

— Пусте, дріб’язкова подряпина, — відповів він, вітаючи нас кивком. — Ваша справа, містере Фелпс, виявилась однією з найскладніших за всю мою практику.

— Я так боявся, що вона виявиться вам не до снаги!

— Дійсно, ні з чим таким я ще не стикався.

— Проте оскільки у вас перев’язана рука, значить, щось трапилося, — сказав я. — Кортить почути.

— Після сніданку, любий Ватсоне. Я аж тридцять миль дихав свіжим серрейським повітрям. Відповіді на моє оголошення не надходило? Ну, ні то й ні, не може ж нам увесь час таланити.

Стіл був накритий. Невдовзі з’явилася місіс Гадсон із чайником і чашками, а ще за декілька хвилин вона подала три накриті ковпаками страви, і ми всілися за стіл: Голмс, із виглядом по-звірячому зголоднілої людини, я, котрий вмирав від цікавості, й чорний, як хмара, Фелпс.

— Місіс Гадсон сьогодні просто таки вразила своїм хистом, — зазначив Голмс, знімаючи кришку зі смаженої курки в карі. — Різноманітністю вона нас не балує, але сніданок зовсім не кепський. Що у вас, Ватсоне?

— Яєчня з шинкою, — відповів я.

— Чудово! Що вам покласти, містере Фелпс? Курку чи яйця? Чи волієте того, що стоїть перед вами?

— Дякую вам, я не в змозі проковтнути ні крихти, — вичавив із себе Фелпс.

— Та облиште! Дивіться, як усе апетитно виглядає.

— Дякую, я справді не можу.

— Ну що ж. — Голмс лукаво підморгнув. — Думаю, ви не заперечуватиме, якщо я попрошу вас допомогти мені?

Фелпс зняв кришку з третьої страви і раптом несамовито зойкнув, а його обличчя зробилось білішим за блюдо, на яке він нерухомо витріщився. Під ковпаком лежав невеликий блакитнувато-сірий паперовий циліндр. Фелпс схопив його, притулив до грудей і пустився в танок, волаючи від щастя, ніби божевільний. За хвилину він у повній знемозі повалився у крісло.

— Ну, годі вам, годі! — примовляв Голмс, поплескуючи його по плечу. — Звісно, не варто було, підносити це таким чином, але Ватсон свідок — я маю нахил до театральних ефектів.

Фелпс упіймав його руку й поцілував.

— Благослови вас Господь! — пробелькотів він. — Ви врятували мою честь.

— А заразом і свою, — сказав Голмс. — Для мене так само нестерпно не впоратися зі справою, як для вас — припуститися помилки в найважливішому документі.

Фелпс сховав дорогоцінну угоду до найглибшої кишені свого піджака.

— Я не хотів би відволікати вас від сніданку, але мені нетерпеливиться дізнатись, як вам удалося роздобути документ. Де він був?

Шерлок Голмс неквапом допив чай і взявся до яєчні з шинкою. Потім розпалив люльку і зручно влаштувався у своєму улюбленому кріслі.

— Спочатку я розповім вам, що я робив, а лише потім поясню, навіщо і чому, — заговорив він. — Після того, як ми попрощалися з вами на станції, я здійснив чудову прогулянку до сусіднього села, що називається Ріплі, де випив чаю на заїжджому дворі, завбачливо наповнив флягу й запасся сандвічами. Дочекавшись вечора, я знову вирушив до Вокінга. Захід сонця я зустрів на дорозі неподалік Браярбрею. Дочекавшись, поки дорога обезлюдніє, — хоча пожвавленою її й так не назвеш, — я переліз через паркан.

— Навіщо? У нас же хвіртка не замикається! — здивувався Фелпс.

— Я спеціально вибрав це місце. Там поряд стоять три сосни, і я міг сховатися за ними, щоб ніхто не побачив мене з будинку. Навкарачки я проповз між кущами через моріжок — ось, помилуйтеся, в якому стані мої брюки, — і причаївся за кущем рододендрона прямо навпроти вікна вашої спальні. Залишалося чекати розвитку подій.

Штори ще не були опущені, і я бачив міс Гаррисон, яка сиділа за столом і читала. У чверть на одинадцяту вона відклала книгу, затулила віконниці й пішла. Я чув, як зачинилися двері та клацнув замок.

— Замок?! — вигукнув Фелпс.

— Так. Це я дав міс Гаррисон таку вказівку: коли вона піде спати, хай замкне двері кімнати ззовні й забере ключ із собою. Вона виконала мої інструкції точно, і без її допомоги цей документ не лежав би зараз у вашій кишені. Світло в кімнаті згасло, і я залишився в цілковитій темряві на землі за рододендроновим кущем.

Ніч була теплою. Я, звісно, відчував певний азарт — схожий на той, який охоплює рибалку, який сподівається виловити велику рибу, але чекати довелося дуже довго. У Вокінгу є церква з годинником, який б’є кожну чверть години, і декілька разів мені починало здаватися, що він зупинився, так повільно тягнувся час. Нарешті близько другої години ночі я почув, як хтось майже безгучно відсунув засув і повернув ключ у замку дверей для прислуги й розносників. Двері відчинились, і в місячному сяйві я побачив містера Джозефа Гаррисона.

— Джозефа! — здивувався Фелпс.

— Він був із непокритою головою, на його плечі висіла чорна куртка, якою в будь-яку секунду він міг затулити обличчя. Джозеф прокрався вздовж стіни, а коли опинився біля вікна спальні, просунув між рамами довгий ніж і відкинув клямку. Потім розчинив вікно і в такий самий спосіб відкрив віконниці.

З того місця, де я лежав, прекрасно було видно і кімнату, і кожен рух містера Гаррисона. Він запалив дві свічки на камінній полиці, підійшов ближче до дверей, нахилився й відкинув краєчок килима. Потім за допомогою ножа підняв квадратну дощечку на підлозі в тому місці, де будівельники зазвичай залишають лаз, щоб мати доступ до стику газових рур. Із цієї схованки він дістав маленький паперовий згорток, установив дощечку на місце, прикрив її килимом, задмухав свічки — і потрапив просто в мої обійми, тому що я вже чекав його під вікном.

Виховання цього пана виявилося значно гіршим, аніж я очікував. Він кинувся на мене з ножем, так що довелося кілька разів збити його з ніг. Йому, щоправда, вдалося злегка різонути мене по пальцях, але, як наслідок, я взяв гору.