read-books.club » Публіцистика » Книга Розчарування. 1977–1990, Олена Олексіївна Литовченко 📚 - Українською

Читати книгу - "Книга Розчарування. 1977–1990, Олена Олексіївна Литовченко"

173
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Книга Розчарування. 1977–1990" автора Олена Олексіївна Литовченко. Жанр книги: Публіцистика / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 55 56 57 ... 119
Перейти на сторінку:
з таким миленьким хлопчиком?! От що з ним робити, справді?..

Тосине материнське серце вмить розтануло. Навшпиньках підійшовши до столу, за яким намагався робити уроки (або, мабуть що, все ж таки валяти дурня) синок, вона нахилилася до хлопця, рвучко чмокнула його в маківку та й мовила тепер уже дзвінко й весело:

– А втім, Максику, ти не зважай. Не зважай на те, що я тут говорю, мій хороший… Ну так, дурна у тебе мамка, дурна дурепа, і більше нічого! Поду-у-умаєш, усього лише медсестра в шпиталі!.. Зате рука легка – так усі кажуть. І тато твій покійний це також казав, на тому ми з ним і зійшлися. Отже, у мене ти вдався, синочку, у мене – ні в якому разі не в батька свого! Та й батьки мої, дідусь твій Захар і бабуся Люба, теж невеликого розуму люди. Куркуляки святошинські – теж мені, поду-у-умаєш!.. Усе життя то на базарі, то при землі.

– Ага, а тепер мене літературою навантажують, – кумедно випнувши пухкі губки, поскаржився матері хлопець.

– Ну, Ма-а-аксику, ну що ти зробиш з ними, з вчителями вашими!..

– Я зі школи у ПТУ втік спеціально, щоб на всяких мудрених предметах не напружуватися. От та ж таки література – кому вона нахрін здалася?!

– Ой, не лайся, Максику! Ти ж знаєш, не люблю я цього, – вмить посуворішала Тося.

– Ну, ма-а-амо!..

– Н,у Ма-а-аксику!..

– От скажи мені чесно, нащо закрійникові література?! От нащо, га?!

– Ну, Ма-а-аксику, ну-у-у… я не знаю!..

– Отож-бо, що не знаєш, – синок знов випнув губки, тепер уже зневажливо. – Я ж закрійником хочу бути, а не цим… не інтелігентом якимсь в окулярах і в маминій кохточці!.. Це інтелігенти нехай з літературою паряться, а я майстром-закрійником стану. Можна сказати – чорноробом у професії пошиття костюмів. Отож на літературу цю мені…

– Ну, Ма-а-аксику!.. А от уяви, що ти не простим закрійником у цеху станеш, а-а-а… Скажімо – майстром в ательє! Отож прийдуть до тебе шити костюм… ну-у-у… я не знаю хто. Референт там якийсь міністерський, я не знаю… Або, наприклад, завмаг чи інший інтелігент. І захоче з тобою про ту ж літературу поговорити, доки ти з нього мірку для костюму зніматимеш. Ото про що ти з ним говоритимеш, коли…

– Ой, мамо, мамо, що ти таке кажеш?!

Тепер син дивився на неї з неприхованою іронією.

– Ну а що?! Ондо у тітки Ангеліни… Ти ж Ангеліну мою знаєш, з якою я разом у госпіталі працюю?

– Та знаю, авжеж знаю.

– Ну, отож у неї чоловік – він же ж референт у Мінплодовочгоспі УРСР. От бачиш, я ж кажу – інтелігентний чоловік, як-не-як!..

– А завмаги – вони теж суцільні інтелігенти, скажеш?

– Ну, Ма-а-аксику!.. – Тося молитовно склала руки перед грудьми: – Ти ж зрозумій, якщо програма вашого ПТУ вимагає, щоб ви вчили хоч якусь там літературу, то якось же треба її скласти.

Тепер мати і син дивилися одне на одного мовчки, з німим докором. На превеликий жаль, з літературою у Максима не лагодилося ніколи. Буквально з першого класу він усе розпитував то у матері, то у бабусі, яка його практично й виростила: «От що та дурепа-вчителька від мене хоче?! Щоб я книжки читав і їй потім переповідав – от нащо воно їй?! А от я не люблю книжки читати, то що, мене примушувати до читання? Я їй що, найнявся?! Книжки ті засрані читати – тільки очі псувати! Не люблю, і все тут».

Хлопець дуже сподівався, що його не чіпатимуть з традиційними «читанками» хоча б у професійно-технічному училищі. Тим не менш, бодай якийсь мінімум вимагали навіть тут. Отож щоб урятувати любе чадо від ганебного провалу, Тося випросила у подруги дитинства Гаті чернетки хоч би якихось шкільних творів її сина Спартака. Адже знала, що Гатин чоловік Андрій відвозить усі старі речі свого сина (та й не тільки старі, між іншим…) своїй сестрі. То, може, двоюрідним братам пішли і його шкільні твори?..

Виявляється, все було точнісінько так, як і припустила Тося: Спартак акуратно зберіг усі чернетки, щоб передати їх кузенам… От тільки, виявляється, з якогось дива кузени повернули всі чернетки назад, при цьому заявивши, що Спартак, бачте, знущається з них! Мовляв, ціни собі не складе, медалістик нікчемний!.. Гатя жалілася подрузі, що у них навіть сімейний скандал стався через ці чернетки, бо двоюрідні брати обзивали її розумника-синочка різними негарними словами. У чім річ?! Тося нічого не розуміла, Гатя ж без зайвих подробиць зісковзувала на інші теми.

У будь-якому разі оскільки Андрієві племінники повернули всі чернетки Спартакові, то тепер стос старих зошитів припадав пилом у нього вдома. Отож на перше ж прохання Тосі увесь цей «скарб» перейшов у повне й беззастережне розпорядження її Максика. Гатя навіть пораділа, що все це згодиться бодай майбутньому закрійникові…

Але де там! Чернетки шкільних творів Спартака вразили спочатку Максима, а потім і Тосю довершеністю форми і стилю викладення! Це були справжнісінькі літературні мініатюри, пересипані яскравими порівняннями. І якщо навіть Максик, маючи патологічну ненависть до читання, смакував ці чернетки з неприхованним задоволенням – що могло краще охарактеризувати явні літературні здібності сина Тосиної подруги?!

Ось, наприклад, як виглядав лише один крихітний фрагмент його твору, присвяченого гоголівським «Мертвим душам»:

«Там царь Кащей над златом чахнет», – написал однажды великий русский поэт Александр Сергеевич Пушкин в поэме «Руслан и Людмила». В отличие от сказочного Кащея, Плюшкин чахнул не просто над златом, но буквально над каждой ниточкой вне зависимости от материала, из которого ее изготовили. Да что там говорить: если бы хоть шерстяную, хоть льняную нить измочалить, изрезать в прах – скаредный помещик чахнул бы даже и над столь жалкими нитяными останками, над этой грязной корпией… Такова была патологическая жадность Плюшкина!

– А знаєш… мені принаймні здається, що Спартак має явний літературний талант. Якщо він написав таке ще у восьмому класі!..

Тося перевірила напис на обкладинці зошита-чернетки, потім додала зі скорботним виглядом:

– Пригадую, Гатя мені якось скаржилася, що її син запитує всіх і кожного, чи вийде з нього письменник… Вони з Андрієм ледь-ледь вмовили його облишити дурнуваті мрії та вивчитися на простого інженера. Пам’ятаю, я Гатю за це похвалила. Але от тепер, почитавши його чернетки, подумала: а чи не помилилася моя люба подружка, викрутивши руки своєму хлопцеві?! Може, йому дійсно було б краще вчитися на письменника… чи я там не знаю… А ти як вважаєш, Максику, – краще чи ні?..

– Я як вважаю? А я тут до чого… – Максим лише рукою махнув. – Спартак ондо школу

1 ... 55 56 57 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга Розчарування. 1977–1990, Олена Олексіївна Литовченко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Книга Розчарування. 1977–1990, Олена Олексіївна Литовченко"