Читати книгу - "Первісна. У вирі пророцтв"

впоралися. Ханґованці були сумирні й не бунтували з двох причин: по-перше, вони мали більше поваги до королівської влади, ніж мешканці провінцій, а по-друге, цінували те, що протистояння в столиці проходило більш-менш мирно і майже не позначалося на їхньому житті, яке, порівняно з рештою Лахліну, було досить заможним. Імарів план якраз і полягав у тому, щоб зберегти цей відносний спокій і поступово викурити поборників з міста.

А вчора надвечір у східному передмісті патруль затримав одного торговця, що, разом зі своїм крамом, віз до Касневида чергові розпорядження від Священної Канцелярії. Поборники дедалі частіше вдавалися до допомоги простих городян, яким, на відміну від кур’єрів, було легше вибратися за межі Ханґована. Згаданий торговець спалився через своє надмірне завзяття — йому забракло витримки дочекатися ранку, він вирушив у дорогу проти ночі, чим і привернув до себе увагу військових. А оскільки серед вилучених у нього документів знайшлися й такі, що прямо суперечили королівським указам, то небораку, за швидким вироком військово-польового суду, на світанку стратили, як державного зрадника. Така ж доля невдовзі чакала й на проповідника, що зробив своєму парафіянину ведмежу послугу, підбивши на цей учинок. Саме зараз його допитували з метою з’ясувати, від кого він отримав протизаконні документи, а потім ці свідчення буде додано до вже й так чималого переліку звинувачень, висунутих проти посадовців Священної Канцелярії та Поборчої Ради.

— За рапортами патрульних командирів, — доповідав ґенерал, — ні вночі, ні на ранок довкола Палацу Святої Віри не спостерігалося ніякого підозрілого пожвавлення. Особисто я сумніваюся, що Лаврайнові вдалося туди потрапити. Гадаю, він і досі ховається десь у Кайр Ґвалхалі або ж попросив притулку в котрогось із міських друзів.

— Або, — додав король, — зміг утекти з Ханґована і зараз прямує до Бланаха.

— Тоді його неодмінно схоплять, государю. До двадцятої милі Бланахського тракту стоять наші застави. Крім того, я розумів, що це найвірогідніший напрямок для втечі, і ще вночі відрядив туди два взводи.

— Так, знаю. Проте Лаврайн не дурний, щоб їхати самим трактом, він напевно звернув на путівці. А їх забагато, щоб війська могли все перекрити.

Ґенерал мусив із цим погодитись, але зауважив:

— Навіть якщо Лаврайн туди добереться, це може зіграти нам на руку. Він дуже амбітний і честолюбний, тому зажадає від поборників цілковитого послуху. Тоді почнеться його протистояння з Айваром аб Фердохом, у Поборчій Раді станеться розкол, а поборники в інших реґіонах розгубляться й не знатимуть, чиї накази виконувати.

Імар лише невизначено хитнув головою. Він побоювався іншого — що начальники більшості діоцезів недовго вагатимуться й радо визнають Лаврайнову владу, начхавши на верховного поборника, який сидить сиднем у ворожому Ханґовані…

Після обіду Кайлем аб Рордан пішов до своєї сестри, а Імар повернувся до урядових справ, проте не міг на них зосередитися, з нетерпінням чекав бодай якоїсь звістки про Лаврайна. Добре хоч леді Ґвайр не з’являлася — схоже, брат таки зумів переконати її, що це безнадійно.

Лише через три години майстер Леолан доповів, що у приймальні чекає леді Елвен вер Кайлем. Імар, що саме радився з міністром торгівлі, похапцем закінчив розмову, підписав усі принесені ним папери і швидко спровадив урядовця, а секретареві наказав запросити Елвен.

Увійшовши до кабінету, дівчина сама зачинила за собою двері і, вочевидь, наклала на них чари проти підслуховування, бо, повернувшись до Імара, промовила:

— Тепер можемо вільно говорити.

— Лорд Ґарван і майстер Шовар уже повернулися?

— Ще ні, але повідомили мене про результати пошуків. Лаврайн не ховається ні в кого з друзів та знайомих і досі не зв’язався з поборниками. Схоже, він уже далеко звідси, й жодні війська його не доженуть.

— Чому так думаєш? Твій батько ще по свіжих слідах вислав у всіх напрямках пошукові загони. Можливо, вони навіть випередили його.

— Ні, — похитала головою Елвен, — не випередили. Єдина надія була на те, що Лаврайн вирішив залишитись у місті й вимагати від Поборчої Ради твого усунення з престолу. Але він виявився розумнішим… Або той, хто витяг його з в’язниці, підказав йому кращий план дій.

— Той, хто витяг його з в’язниці? — здивовано перепитав король. — Хіба він не сам утік?

Елвен зітхнула, підійшла до Імара і взяла його за руку.

— Я мушу вибачитися перед тобою. І за себе, і за Ґарвана з майстром Шоваром. Ми від самого початку знали, що Лаврайнову втечу було інсценовано, але тобі не сказали.

— Чому?

— Я так вирішила. Мені потрібен був час, щоб підготуватися до розмови з тобою. Це не так легко… це…

Вона відпустила Імарову руку, підійшла до вікна й задивилася на двірську площу. Сьогодні був ясний день, і сонячні промені золотили її світло-русяве, трохи рудувате волосся, від чого здавалося, ніби голову дівчини оточував осяйний ореол, як у святих на іконах.

— У весь цей час, відколи ми відкрились тобі, — знову заговорила Елвен, не обертаючись, — ми… ні, не брехали, а просто не казали всієї правди. Ні Ґарван, ні майстер Шовар у цьому не винні, ти не повинен на них гніватися. Вони коряться мені, бо пов’язані зі мною могутньою чаклунською клятвою. Їх ця напівправда дуже обтяжує, особливо Ґарвана — адже він тепер твій міністр. А я… я розуміла, що рано чи пізно доведеться розповісти тобі все, але відтягувала цей момент, чекала… навіть не знаю, чого. Та більше зволікати не можна, сьогоднішні події показали, що ти маєш знати всю правду, без будь-яких прикрас і замовчувань.

Такий вступ неабияк стривожив Імара. Він хотів був підійти до Елвен, але передумав — вона ж бо сама встановила цю дистанцію між ними, мабуть, їй так легше, — тому просто сказав:

— Я тебе слухаю.

Елвен нарешті повернулася до нього.

— Спершу про Лаврайна. Його звільнив чаклун. Чорний чаклун.

— Чорний? — Імар розгублено втупився в неї. — Ти маєш на увазі…