read-books.club » Фантастика » Пригоди. Подорожі. Фантастика - 82 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 82"

130
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 82" автора Євген Олександрович Філімонов. Жанр книги: Фантастика / Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 55 56 57 ... 76
Перейти на сторінку:
будь-кого з нас. Подивися на аналізатори: КУ-об’єкт складається з безневинної водяної пари, точніше, з хмари крижаних кристалів. Щоправда, магнітне поле завелике для звичайної хмари… Давай підійдемо ближче.

Пановський у відповідь лише присвиснув.

Модуль проходив уже понад краєм “гвоздики”, яка досягла розмірів Євроазіатського материка Землі, і цієї миті щось сталося.

Пановському здалося, наче з центра КУ-об’єкта вдарив яскравий синій спалах, він водночас і осліп, і оглух. Модуль болісно струснуло, він вигнувся, наче гумовий олівець, урвався спів приладів, замовкли й почорніли екрани, запала глибока тиша. І в цьому зловісному мовчанні люди “почули” голос! Глибокий, нелюдський голос-зойк, він пронизав оболонку модуля, пройшов крізь усі захисні зони і крізь тіла космонавтів і полинув у безмежну далеч космосу-безтілесна блискавка, згусток мислі невідомого велетня. Це було останнє, про що встиг подумати Пановський. Потім біль погасив свідомість…

Зал зв’язку Ю-станції “Корона-2” тонув у тьмяному сіро-жовтому сяйві юпітеріанського серпа: станція проходила над нічною стороною планети. Гомін переговорів відбивався від стіни залу, змішувався з гудками і свистінням працюючої апаратури і повертався таємничим шепотом і тихим сміхом, хоча ніхто в залі не сміявся. В чотирьох відеомах відбивалися чотири схожих на цей зали і групи людей біля пультів зв’язку і керування.

До залу ввійшов високий блідий чоловік з вузьким, немов лезо гільйотини, обличчям. На рукаві його куртки червонів шеврон наукового директора станції. Це був Зимін. Біля головного відеома розступилися працівники станції, даючи йому змогу пройти.

— Які новини? — запитав він, майже не розтуляючи вуст.

— Другий КУ-об’єкт ми проґавили, — сказав засмаглий до чорноти Генрі Лісов. — Ми чекали на нього саме в тому місці, де він виповз уперше, а він з’явився біля північного полюса. Зате третій встигли захопити майже на початку утворення. А потому — як відрізало, ніяких слідів! Певно, є якісь періоди активності КУ-об’єктів, коли вони з’являються досить часто. Але яка тривалість такого періоду — невідомо.

— Найцікавіше, що третій КУ-об’єкт нічого не випромінював, на відміну від перших двох, — сказав напівсивий Сабіров. — Проте прилади виявили в просторі слабку хвильову луну зразу ж після його виходу.

— Ви думаєте, що це був…

— Приймач, точніше, приймальна антена, якщо користуватися земними поняттями. А перші два були передавачами. Після їх виходу в ефір станції стеження за орбітами Нептуна і Цербера спіймали сліди імпульсів, спрямованих у бік кульового зоряного скупчення Омега Центавра. Щойно з Землі повідомили, що ці імпульси — очевидно, одномоментні передачі величезних масивів інформації.

— Отже, КУ-об’єкти — це апарати юпітеріан, — повільно проказав Зимін. — Цивілізація на Юпітері — не міф!.. Це означає, що ми на порозі найвизначніших відкрить за всю історію людства! Що?

Сабіров відкашлявся.

— В мене інший погляд. Вже понад сто років людство вивчає Юпітер, з них близько піввіку — активно, з допомогою автоматичних зондів та орбітальних станцій. Безліч ескпедицій в атмосферу і на дно, тисячі втрачених зондів, загибель дослідників… Навряд чи юпітеріани не помічають нас, — мені здається, це неможливо, але тоді їхня мовчанка свідчить лише про одне — про відсутність інтересу до нас! Про їхню байдужість до контакту. Та й про який контакт може йтися? Якщо вони нас просто не помічають, значить, відрізняються від нас за всіма параметрами життя і мислення. Я взагалі досі не можу собі уявити, як на цій газо-рідинній кулі могло виникнути життя! А вже про розумне життя!..

— До чого тут твій скептицизм, Баграте? — посміхнувся стрункий і вродливий Вульф. — Факти — вперта річ. От щодо контакту я з тобою згоден. Проте поки що йдеться тільки про нагромадження матеріалу. Взаєморозуміння — справа далекого майбутнього.

— Питання до мене є? — звернувся до присутніх Зимін. — О п’ятнадцятій тридцять я вирушаю на Землю.

— Є, — промовив Сабіров. — Що з Пановським і Ізотовим?

Зимін спохмурнів.

— На думку експертів, їхній модуль попав у крайову зону випроміненого імпульсу. В обох шок, загальний параліч… Їх відправлено в медцентр на Курилах. Ще питання?

Питань більше не було.

— Тоді прошу всіх повернутися до своїх обов’язків. Пам’ятайте, ми всі несемо величезну відповідальність. Хоч би яким далеким був контакт з цивілізацією Юпітера, розпочинати його доведеться нам.

Зимін підійшов до головного оглядового відеома впритул і кілька хвилин дивився на згасаюче димне світіння юпітеріанського серпа. Коли ж від нього лишилася тільки тонка бліда смужка, в глибині нічної атмосфери планети стало помітне тьмяне багрове мерехтіння — відблиски небувалих гроз, а можливо, й результат титанічної праці її невідомих мешканців.

— Геніально, хоч би що ви там казали! — промовив Старченко. — Це ж по-справжньому сенсаційна подія, навіщо ж применшувати її значення?

Наумов мовчки розглядав перенісся заступника, дивуючись його недалекоглядності або… небажанню дійти суті справи. Сенсація… Невже для нього це тільки сенсація? Що це, максималізм дослідника чи недосвідченість? А може, байдужість? Бо ж для тих двох…

Він перевів погляд на молочно-білі куби реаніматорів, що ховали в своїх надрах учених з Юпітера, вражених невідомим випромінюванням. Ось уже місяць, як найвидатніші медики Землі: невропатологи, нейрохірурги, психотроніки, спеціалісти в галузі біоенергетики та фізики випромінювань — намагаються врятувати цих людей. Але все, що вдалося зробити, — це відвернути колапс і параліч нервової системи обох космонавтів, їхні тіла з допомогою спеціальної апаратури жили, а мозок не хотів пробуджуватися, вражений величезною дозою невідомого випромінювання.

Гіпотеза Наумова, висловлена ним на консиліумі, викликала сенсацію, що саме про неї так яскраво й барвисто розумував Старченко. Гіпотеза полягала в тому, що передача юпітеріан, призначена для невідомого людям абонента в зоряному скупченні Омега Центавра, була… сприйнята Ізотовим і Пановським на всіх рівнях свідомості! Мозок обох “захлинувся” зливою чужорідної інформації, сфера свідомості виявилася переповненою, через що й настав загальний шок, а основна інформація осіла в глибинах неусвідомленої психіки і призвела до паралічу всіх рухових центрів. Це не давало можливості вивільнити пам’ять потерпілих звичайними методами і майже не залишало надії’ на їхнє одужання.

— Сенсація… — пробурмотів Наумов. — Це насамперед біль і горе їхніх рідних та близьких, ось що це таке…

Головлікарем Симуширського медичного центру нервових захворювань Наумов став у двадцять сім років. Невисокий, тендітний, нервовий і легко вразливий у звичайному житті, поза роботою, і холодно-спокійний у діловій обстановці, він не був красенем: обличчя трохи псували похмура складка губ і несподівано ніжне, “дівоче” підборіддя. Та коли він усміхався, — а траплялося це нечасто, — ставало зрозуміло, чому Наумов обрав полем своєї діяльності медицину.

— І все ж, по суті справи, в наших руках скарб із таємницями Юпітера, — наполягав Старченко. — Тільки уяви, які знання ми добудемо, розшифрувавши “записану” в їхніх головах інформацію!

— Не

1 ... 55 56 57 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 82», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 82"