Читати книгу - "Чарівні створіння"

високі вигнуті відьмацькі капелюхи. Але це ще було не все. Штучне чорне волосся кучерявилося, а під правим оком дівчата намалювали собі чорний півмісяць — пародію на Лінину родимку, яку неможливо було не впізнати. Доповнювали образ мітли, якими вони хвацько обмітали ноги перехожим під час своєї процесії.

«Відьми? На День усіх святих? Дуже оригінально».

Я стис Лінину руку. Хоча вона не поворухнула й бровою, її руки видали все.

«Ліно, мені дуже прикро».

«Вони ж нічого не знають».

Я чекав, що зараз затрусяться стіни чи повилітають шибки, але нічого не сталося. Ліна мовчки спостерігала за процесією, стримуючи гнів.

Майбутнє покоління ДАР прямувало до нас. Я вирішив випередити їх і пішов назустріч:

— Де твій костюм, Емілі? Ти забула про День усіх святих?

Спочатку це її спантеличило, але потім вона розпливлася у самовдоволеній посмішці:

— Про що це ти, Ітане? У тебе ж День усіх святих щодня!

— Ми просто хотіли, щоб твоя дівчина почувалася, як удома, — додала Саванна, прицмокуючи гумкою.

Ліна кинула на мене погляд.

«Ітане, не треба. Тобі ж буде гірше».

«То й що».

«Я сама впораюся».

«Те, що відбувається з тобою, стосується й мене».

До нас підійшов Лінк і зупинився, підтягуючи колготки:

— Дівчата, я гадав, це ми сьогодні за відьом. Але ж чекай — вони тут на кожному кроці!

Ліна не змогла стримати посмішки.

— Стули пельку, Веслі Лінкольн. Розповім твоїй мамусі, що ти з психами ошиваєшся — вона тебе до Різдва з дому не випустить.

— Ти ж знаєш, що означає ця штука на її обличчі? — зловтішно посміхнулася Емілі, вказуючи на Лінин півмісяць. — Це відьмацька мітка.

— Це ти вчора в інтернеті вишукала? То ти ще тупіша, ніж я думав.

— Сам тупий, якщо тусиш із нею.

Я відчув, що починаю червоніти, а це мені було ні до чого. Менше за все я хотів говорити про наші стосунки перед усією школою, тим більше, що й сам не знав, який у нас із Ліною статус. Так, ми одного разу поцілувалися і постійно були разом. Але я не міг сказати, що вона моя дівчина, принаймні я й досі так не вважав. І це навіть попри те, що вона, здається, на Зборах назвала мене своїм хлопцем. Ну що мені було робити — запитувати у неї про нас? Можливо, це був той самий випадок, коли запитаєш, а почуєш «ні», адже вона і досі закривалася від мене, і я не міг її відкрити.

Емілі тицьнула в мене держаком мітли. Був би в неї зараз осиковий кіл — вона б, напевне, залюбки ним скористалась.

— Емілі, може, вистрибнете у вікно? Подивимося, чи направду ви вмієте літати.

Вона примружила очі:

— Зичу добре вам удвох посидіти в школі, доки усі розважатимуться на вечірці у Саванни. До речі, це буде її остання вечірка у школі Джексона, — Емілі круто розвернулася й помарширувала до своєї шафки, а за нею шлейфом потягнулася Саванна з почтом.

Лінк і так і сяк гарцював перед Ліною, намагаючись її розсмішити. З огляду на його пришелепкуватий вигляд, це було нескладно. Я завжди знав, що можу розраховувати на друга.

— Вони мене справді ненавидять. Це що, ніколи не скінчиться? — зітхнула Діна.

Лінк розійшовся, пристрибуючи навкруг і розмахуючи помпонами:

— Вони тебе ненавидять, ненавидять, ненавидять, вони усіх ненавидять, чи їх полюбиш ти?

— Мене більше б турбувало, якби ти їм подобалася, — нахилився я до неї й спробував обережно обійняти. Вона відвернулася, і моя рука зісковзнула з її плеча. От класно!

«Не тут».

«Чому?»

«Ти сам створюєш для себе проблеми».

«А я мазохіст».

— Та годі тобі, — Лінк штурхонув мене під ребро. — А то я почну себе жаліти, що прирікаю себе на рік без побачень. Ми ось на англійську запізнимося, а я хотів по дорозі зняти ці кляті колготки, бо вони мені вже кудись влізли.

— Мені лишень треба в шафці книжку взяти, — сказала Ліна, і її локони знову почали скручуватися на плечах. У мене майнула одна думка, але я не вимовив її уголос.

* * *

Емілі, Саванна, Шарлотта й Іден метушилися біля дзеркал на відчинених дверях шафок. Лінина шафка містилася трохи далі.

— Не зважай на них, — порадив їй я.

Емілі терла щоку вологою серветкою. Натомість чорна мітка у вигляді півмісяця не стиралася, а ставала тільки більша і чорніша.

— Шарлотто, є чим змити косметику?

— Звісно.

Емілі ще кілька разів потерла щоку.

— Не стирається! Саванно, ти ж казала, його й водою змиєш!

— Правда!

— То в чому справа? — гнівно ляснула дверцятами Емілі.

Лінк почув стривожені голоси.

— А ці четверо що тут роблять?

— Схоже, у них проблемка, — відповіла Ліна, прихилившись до шафки.

Саванна теж намагалася позбутись малюнка.

— Не стирається, — її мітка тепер чорніла на пів-обличчя. Вона почала ритись у сумочці. — У мене десь був цей олівець…

Емілі дістала з шафки свою сумочку й заходилася порпатися в ній:

— Чекай, я зараз свій знайду.

— Що за… — здивувалася Саванна, витягуючи знахідку з сумки.

— Ти що, маркером намалювала? — загиготіла Емілі.

Саванна не зводила з маркера очей:

— Звісно ні! Гадки не маю, звідки він у мене взявся!

— От дурепа. До сьогоднішньої вечірки ти його нічим не змиєш!

— Я не можу ходити з цією гидотою на обличчі весь вечір! У мене костюм грецької богині Афродіти! Це ж усе зіпсує!

— Треба було головою думати, — Емілі досі шукала олівець у надрах сріблястого клатча, а потім витрусила на підлогу його вміст. Коридором покотилася купа лаків, блиск для губ… — Він має бути десь тут.

— Що ти шукаєш? — запитала Шарлотта.

— Я сьогодні вранці малювалася олівцем, а його десь нема.

В коридорі вже зібралися охочі подивитися виставу, як раптом просто на середину проходу з клатча викотився маркер.

— Ти що, теж маркером малювала?

— Звісно, ні! — заверещала Емілі, несамовито тручи обличчя. Але чорний півмісяць зростав і ставав чорнішим. — Та що це, в біса, таке?

— У мене точно олівець, — сказала Шарлотта, повертаючи замок своєї шафки. Вона відчинила двері — й на кілька секунд застигла.

— Що там? — не могла втерпіти Саванна, а Шарлотта мовчки обернулась до дівчат. Вона дістала маркер.

— Дівчата рулять! — розмахував помпонами Лінк.

Я подивився на Ліну.

«Маркер?»

На її обличчі з’явилася зловтішна посмішка.

«Ти ж начебто б казала, що не вмієш контролювати свої сили».

«Новачкам щастить».

* * *

До кінця дня тільки й розмов було, що про дівчат з групи підтримки. Якимось чином усі, хто копіював Ліну, випадково намалювали в себе на обличчях півмісяці