Читати книгу - "Загублена земля. Темна вежа III"

«Легко, — відповів хлопець. Його голос тепер мав дивне мелодійне відлуння. — Просто сідай на метро і їдь у Кооперативне містечко. Там мене і знайдеш».

«Ні, не знайду! — закричав Джейк. — Кооперативне величезне! Та там, мабуть, сто тисяч народу живе!»

Від хлопця залишився молочно–білий силует. Тільки світло–карі очі були на місці, наче усмішка чеширського кота в «Алісі». Вони співчутливо і водночас стривожено слідкували за Джейком. «Нема проблема, — сказав він, перекручуючи слова. — Ти ж знайшов ключ і троянду? І мене так само знайдеш. Сьогодні по обіді, Джейку. Годині о третій буде нормально. Ти мусиш діяти обережно і швидко. — Хлопчик–привид зі старим баскетбольним м'ячем, що лежав біля прозорої ноги, помовчав. — Мені вже треба бігти… але маю тобі дещо сказати на прощання. Я радий, що познайомився з тобою. Хлопець ти наче кльовий, і не дивно, що він тебе любить. Але не забувай про небезпеку. Будь обережний… і не лови гав».

«Зажди! — крикнув Джейк і щодуху побіг через баскетбольний майданчик до хлопця, що зникав, але перечепився через розбитого робота, що нагадував іграшковий трактор, і впав навколішки. Штани порвалися, ногу пронизав біль, але Джейк не звернув на це уваги. — Чекай! Розкажи, що відбувається! Ти маєш розповісти, чому це все відбувається зі мною!»

«Через Промінь, — відказав хлопчик, від якого тепер лишилася тільки пара очей у повітрі. — А ще через Вежу. Врешті–решт, усе на світі, навіть Промені, підпорядковується Темній Вежі й слугує їй. Гадаєш, ти — особливий?»

Джейк поривчасто зіп'явся на ноги.

«А його я знайду? Я знайду стрільця?»

«Не знаю, — відповів стрілець. Зараз його голос долинав глухо, наче крізь мільйони миль. — Знаю тільки, що ти мусиш спробувати. Щодо цього в тебе нема вибору».

І хлопець зник остаточно. Баскетбольний майданчик у лісі спорожнів. Тишу порушувало тільки слабке гудіння машинерії. І Джейкові воно не подобалося. Цей звук був якимсь не таким, як треба, і Джейк подумав, що негаразди з механізмами впливали на троянду. Чи навпаки. Якимось чином усе було пов'язане.

Він підняв старий потертий баскетбольний м'яч і вкинув у кошик без сітки. М'яч чисто пройшов крізь кільце… і зник.

«Ріка, — зітхнув голос дивного хлопця, наче вітерець дмухнув. Звідусіль і нізвідки. — Відповідь — ріка».

4

Крізь вікно в кімнату проникали перші примарні промені світанку. Джейк прокинувся і втупився поглядом у стелю. Він думав про чолов'ягу з «Мангеттенського ресторану «Пожива для розуму»» — Аарона Діпно, що тинявся на Блікер–стрит раніше, ніж Боб Ділан навчився брати на своєму «Хонері» якісь ноти, крім відкритої соль. Аарон Діпно загадав Джейкові загадку.

Що не має ніг, але біжить,

З ложем, та на місці не лежить,

Буває довгим і широким,

Ворожим, добрим і двобоким.

Тепер у нього була відповідь. Ріка. Вона біжить, має річище–ложе, буває лагідною, страшною, висхлою і мілкою. Хлопець на баскетбольному майданчику сказав йому відповідь. Хлопець із його сну.

І тут же йому на думку спали інші слова Діпно: «Це лише половина відповіді. У Самсонової загадки подвійне дно, друже мій».

Годинник на Джейковій тумбочці показував пів на сьому. Час вставати, якщо він хоче вислизнути з дому непомітно, не зустрічаючись із батьками. На сьогодні школа відміняється. Джейк підозрював, що відтепер з нею покінчено назавжди.

Він відкинув ковдру, спустив ноги на підлогу й побачив на колінах подряпини. Свіжі подряпини. Вчора він забив собі ребра, коли послизнувся на цеглі і впав. Зомлівши біля троянди, вдарився головою. Але коліна були цілі, це він точно пам'ятав.

— Це сталося уві сні, — прошепотів Джейк, розуміючи, що це його геть не дивує. І притьмом заходився одягатися.

5

У надрах шафи для одягу, під купою старих кросівок без шнурків і коміксів про Людину–Павука, знайшовся старенький наплічник, з яким Джейк ходив ще до початкової школи. В школі Пайпера носити наплічник вважалося ганьбою (це така банальність, золотце, така банальність), краще вже смерть. Щойно пальці торкнулися старої сумки, на Джейка накотила страшенна ностальгія за дитинством, коли життя здавалося таким простим.

Він спакував чисту сорочку, пару чистих джинсів, трохи спідньої білизни й шкарпеток. Туди ж відправилися «Загадки й головоломки» та «Чарлі Чух–Чух». Перед тим, як шукати в шафі свій старий наплічник, Джейкові довелося покласти ключ на стіл, і голоси одразу ж повернулися, але звучали тепер глухо і невиразно, наче здалеку. Але, поза тим, він відчував, що зможе прогнати їх, якщо знову візьме в руки ключ, і від цієї думки ставало одразу легше.

«О'кей, — подумав він, зазираючи в наплічник. Навіть із книжками там лишалося ще повно місця. — Що ще взяти?»

Спершу він вирішив, що вже все спакував… а потім зрозумів, чого бракує.

6

У батьковому кабінеті пахло тютюновим димом і надмірними амбіціями.

Майже весь простір займав велетенський письмовий стіл з тикового дерева. У стіну навпроти, де зазвичай розташовуються книжкові шафи, були вмонтовані три монітори «Мітцубісі». Кожен з них показував якийсь канал конкурента, і вночі, коли тато сидів у кабінеті, на кожному з вимкненим звуком йшли картинки з прайм–тайму.

Цупкі портьєри не пропускали світла, тож Джейкові довелося ввімкнути настільну лампу. Він дуже нервувався, хоч і ступав у кросівках м'яко та безшумно. Перебувати в цій кімнаті було страшно. Якщо батько прокинеться і прийде сюди (а це було цілком можливо — хай о котрій він ліг і скільки б не випив, Елмер Чемберз завжди спав сторожко і вставав удосвіта), то розлютиться. А це як мінімум зашкодить Джейкові непомітно втекти з дому. Тож що швидше він звідси забереться, то краще.

Письмовий стіл був замкнений, але батько ніколи не приховував, де зберігає ключ. Під книгою записів. Джейк підчепив його пальцем і витяг назовні. Потім відкрив третю шухляду, покопирсався серед течок, і рука торкнулася холодного металу.

У коридорі рипнула мостина, і Джейк застиг на місці. Минуло кілька секунд, але звук не повторився. І Джейк витяг зброю, яку батько тримав «для захисту свого дому», — автоматичний «рюгер» сорок четвертого калібру. Два роки тому, в день придбання, тато пишно й урочисто показав Джейкові цей пістолет. До істеричних благань дружини забрати цю штуку геть, поки хтось не постраждав, він був глухий.

Джейк знайшов бічну кнопку, що відкривала магазин. Обойма випала в долоню з тихим металевим клацанням, яке в тихій квартирі розляглося вибухом. Хлопчик