read-books.club » Сучасна проза » Людина без властивостей. Том III 📚 - Українською

Читати книгу - "Людина без властивостей. Том III"

186
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Людина без властивостей. Том III" автора Роберт Музіль. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 55 56 57 ... 182
Перейти на сторінку:
і я ще тоді казав: «Хто нині зважується провадити в життя фундаментальні політичні ідеї, у того має бути щось від банкрута й злочинця!» — Цього разу начальник відділу розбалакався аж надто відверто — очевидно, через те, що Ульріха вже ось-ось мали запросити до Діотими, або через те, що не бажав, аби в цій бесіді повчали лише його, Туцці. — В усьому світі паралельна акція викликає недовіру, — повідомив він, — і її вплив на внутрішню політику — акцію ж бо вважають і антинімецькою, й антислов’янською — відбивається й на зовнішній політиці. Але щоб ви повною мірою зрозуміли різницю між пацифізмом дилетантським і професійним, я вам дещо поясню. Австрія могла б відвернути будь-яку війну років на тридцять, не менше, якби приєдналася до Entente cordiale[4]! І з нагоди імператорського ювілею вона могла б зробити це, звичайно, з небачено гарним пацифістським жестом, ще й запевнити Німеччину в своїй сестринській любові, надавши їй можливість вибирати — йти за собою чи ні. Більшість наших національностей зустріли б це із захватом. Завдяки дешевим французьким та англійським кредитам ми могли б зміцнити своє військо так, що Німеччина нас уже не злякала б. Італії ми позбулися б, Франція без нас нічого не вдіяла б. Одне слово, ми стали б ключем до миру й війни і робили б великий політичний ґешефт. Я не виказую вам ніякої таємниці, це — простий дипломатичний розрахунок, який до снаги навіть звичайному торговому аташе. То чому б цей розрахунок не реалізувати? Непередбачувані обставини при дворі: там уже так не можуть терпіти йот ве[5], що зробити йому поступку — просто нижче їхньої гідности. Нині становище монархій невигідне, тому що вони надто обтяжені гідністю! Крім того, непередбачувані обставини так званої суспільної думки. Тут я вже переходжу до паралельної акції. Чому вона не формує суспільної думки?! Чому її не привчають дивитися на речі об’єктивно? Погляньте лишень… — Але далі міркування Туцці втратили переконливість, і від них повіяло радше зачаєною тугою. — Цей Арнгайм своєю писаниною мене навіть потішає! Це не його власна вигадка, і недавнечко, коли якось уночі я довго не міг заснути, у мене був час про це трохи помізкувати. Політики, котрі писали романи чи п’єси, були завжди — скажімо, Клемансо чи навіть той-таки Дізраелі; Бісмарк не писав, але Бісмарк був руйнівник. А погляньте на отих французьких адвокатів, які тепер при владі. Просто заздрощі беруть! Політичні торбохвати! Але порадами й директивами їх забезпечує чудовий професійний дипломатичний корпус, і всі вони колись без будь-якого страму-сорому пописували п’єси чи романи, принаймні замолоду, й пописують книжки ще й тепер. Гадаєте, ті книжки чого-небудь варті? Я так не гадаю. Але присягаюся вам, учора ввечері я подумав собі: наша дипломатія щось таки втрачає через те, що не пише книжок, і я скажу вам чому. По-перше, дипломат, точнісінько, як і спортсмен, має, звичайно, зганяти з потом жирок. А по-друге, це зміцнює суспільну безпеку. Чи знаєте ви, що таке європейська рівновага?…

Їхню розмову урвала Рахель — вона прийшла сказати, що Діотима чекає на Ульріха. Туцці звелів подати йому пальто й капелюха.

 — Якби ви були патріот… — мовив він, стромляючи руки в рукава пальта, яке йому тримала Рахель.

 — То що б я мав тоді робити? — спитав Ульріх і перевів погляд на чорні зіниці покоївки.

 — Якби ви були патріот, то бодай звернули б увагу моєї дружини чи графа Ляйнсдорфа на ці проблеми. Я зробити цього не можу: в устах рідного чоловіка таке пролунає для неї надто прісно.

 — Але ж мене тут ніхто серйозно не сприймає, — спокійно відповів Ульріх.

 — Ох, не кажіть! — жваво вигукнув Туцці. — Вас не сприймають серйозно в тому самому сенсі, що й решту людей, але вже давно вас усі дуже бояться. Потерпають, що ви дасте Ляйнсдорфу яку-небудь геть божевільну пораду. То чи знаєте ви, що таке європейська рівновага?! — настирливо правив своєї дипломат.

 — Та, мабуть, приблизно знаю, — відповів-промовив Ульріх.

 — Тоді вас можна привітати! — роздратовано й гірко сказав Туцці. — Жоден із нас, професійних дипломатів, цього не знає. Це те, чого не можна порушувати, а то всі тоді накинуться одне на одного. Але що саме не можна порушувати, ніхто напевно не знає. Пригадайте на хвилинку, що діялося навколо вас в останні роки і діється й досі: італо-турецька війна, Пуанкаре в Москві, багдадське питання, військова інтервенція в Лівії, напруження в австро-сербських стосунках, адріатична проблема… Це що — рівновага? Нас незабутній барон Еренталь… Але не хочу вас довше затримувати!

 — Шкода, — запевнив його Ульріх. — Якщо європейську рівновагу можна розуміти так, тоді вона — якнайкращий вияв європейського духу!

 — Авжеж, і саме це й цікаво, — уже в дверях відповів Туцці, покірно всміхнувшись. — І в цьому розумінні не можна недооцінювати духовних досягнень нашої акції!

 — Чому ви не стаєте цьому на перешкоді? Туцці стенув плечима.

 — Коли в нас чого-небудь хоче людина зі становищем його ясновельможности, виступати проти цього не можна. Це можна лише спостерігати!

 — А як справи у вас? — спитав Ульріх, коли Туцці пішов, у своєї маленької чорно-білої охоронниці, яка вела його до Діотими.

17. Діотима взялася за інше чтиво

 — Любий друже, — сказала Діотима, коли Ульріх ввійшов до неї, — я не хотіла відпускати вас, не побалакавши з вами, але доводиться приймати вас ось так!

На ній була домашня сукня, в ній її величні форми внаслідок якоїсь випадкової пози іноді нагадували про вагітність, і це надавало такому гордому тілу, що ніколи не народжувало, трохи чарівної безсоромности, пов’язаної з переймами; поряд на канапі лежала горжетка, якою вона вочевидь саме зігрівала собі живота, а на чолі в неї був компрес від мігрені — йому пощастило лишитися на місці, бо господиня знала, що він їй так само до лиця, як грецька пов’язка. Пора була вже пізня, але світло в кімнаті не горіло, а в повітрі стояв дух цілющих і відсвіжуючих засобів проти якоїсь невідомої недуги, що змішувався з ароматом різких парфумів, ховаючи під собою, мов ковдра, решту запахів.

Цілуючи Діотимі руку, Ульріх низько нахилився, немовби з пахощів її зап’ястка хотів відчути переміни, що сталися за той час, поки вони не бачилися. Але її

1 ... 55 56 57 ... 182
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Людина без властивостей. Том III», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Людина без властивостей. Том III"