read-books.club » Фентезі » Повна темрява. Без зірок 📚 - Українською

Читати книгу - "Повна темрява. Без зірок"

126
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Повна темрява. Без зірок" автора Стівен Кінг. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 55 56 57 ... 139
Перейти на сторінку:
Пробач, я був трошка грубий.

Тоді вів потаскав її далі. Звук біжучої води поголоснішав. Зникло місячне світло. З’явився запах — ні, сморід — гниючого листя. Він поклав її у воду дюймів п’ять завглибшки. Вода була дуже холодною, і Тесс ледь не скрикнула. Він натиснув їй на ступні, і вона дозволила підігнутися своїм колінам. «Безкоста, — подумала вона. — Мушу залишатися безкостою». Коліна не задерлись високо, стукнувшись об якусь металеву, рифлену поверхню.

— Курва, — промовив він, але наразі задумливим голосом. А тоді він її попхнув.

Тесс залишалася безвільно розслабленою, навіть коли щось — якась гілка — проорала їй пекучу риску вздовж хребта. Коліна стукалися об рифлену поверхню вгорі понад нею. Сідницями вона посувала якусь рихлу масу, а запах гниючої зелені вельми подужчав. Він тепер став цупким, як м’ясо. Вона вгамувала нестерпне бажання викашляти цей запах. Вона відчувала купу мокрого листя, що збилося в неї під крижами, немов просякла водою диванна подушка.

«Якщо він зараз мене викриє, я буду з ним битися. Копатиму його ногами, і копатиму, і копатиму...»

Але нічого такого не трапилось. Довший час вона боялася розплющити очі бодай трішечки понад те, що дозволяла собі до цього. Уявляла, що він присів там, заглядає до труби, в яку щойно її запхнув, нахиливши зацікавлено голову набік, чекає на її найменший порух. Як це він не второпав, що вона жива? Він же напевно міг відчувати биття її серця. Та хіба їй відбитися ногами від цього велетня з пікапа? Він однією рукою вхопить її за босу ногу, висмикне звідси й знову почне душити. Тільки цього разу задушить до кінця.

Вона лежала серед гнилого листя у ліниво пливучій воді, дивлячись в нікуди своїми примруженими очима, цілком зосереджена на тому, щоби вдавати мертву. Вона запала у сіре запаморочення, яке не зовсім було непритомністю, і там вона й залишалася протягом якогось часу, котрий здався їй довгим, хоча навряд чи таким був насправді. Почувши гудіння мотора — це його ваговозик, безсумнівно, це його пікап — Тесс подумала: «Я собі уявляю цей звук. Або він мені сниться. Він усе ще тут».

Проте переривчасте стугоніння мотора спершу зросло, а потім віддалилось по Стаґґ-роуд.

«Це так а хитрість».

У неї чи не справжня істерика. Ба навіть якщо й ні, не може вона тут залишатися цілу ніч. Тож, підвівши голову (здригнувшись від болю, що штиком прохромив її збезчещене горло), вона спрямувала погляд на гирло труби і побачила там нічим не застуване коло місячного світла. Тесс почала виборсуватися до діри, але раптом зупинилась.

«Це хитрість. Мені байдуже, що ти чула. Він усе ще тут». Цього разу її пойняло ще потужнішою недовірою. Якраз те, що на виході з кульверта нічого не було видно, додавало потужності цій думці. У психологічному трилері це був би момент релаксації перед шоковою кульмінацією. Або, скажімо, в якомусь фільмі жахів. У «Порятунку» з озера виринає біла долоня. У «Зачекай до темряви»[108] Ален Аркін раптом наскакує на Одрі Хепберн. Вона не любила лячних книжок і кінофільмів, але попри то, після того як її зґвалтували і ледь не позбавили життя, в її пам’яті, схоже, розпечаталося ціле сховище спогадів про них. Так, ніби всі вони оприявнилися просто тут, серед пустки.

Він міг підстерігати. Якщо, наприклад, у нього був спільник, котрий оце щойно й від’їхав його пікапом. Він може сидіти навпочіпки зразу біля виходу з цієї труби і терпляче чекати, як це вміють селюки.

— «Знімай з себе штани», — прошепотіла вона, відразу ж прикривши собі рота. А що, як він зараз її почув?

Минуло п’ять хвилин. Тобто, либонь, що п’ять. Вода була холодною, і Тесс почала тремтіти. Невдовзі в неї вже й зуби почнуть цокотіти. Якщо він там, близько, напевне ж почує.

«Він поїхав геть. Ти ж сама чула».

«Може, і так. А може, й ні».

А може, їй не варто вилазити з труби з того боку, з якого вона до неї потрапила. Це ж дренажний кульверт, він мусить тягнутися наскрізь під дорогою, а оскільки вона відчуває, як під нею тече вода, значить, його протилежний бік не заблокований. Вона зможе проповзти всю цю трубу і визирнути на стоянку біля покинутої крамниці. Пересвідчитися, що його старого пікапа там нема. Все одно залишається небезпека, якщо в нього є спільник, але Тесс відчувала певність, глибоко всередині себе, там, де сховалося й залягло її раціональне мислення, що ніякого спільника він не має. До того ж велетні завжди працюють самостійно.

«А якщо він таки поїхав? Що далі?»

Вона не знала. Не могла уявити свого життя після цього вечора у покинутій крамниці і ночі у трубі з гнилим листям, що набилося їй під поперек, але, може, вона й не мусить думати в цей бік. Може, їй сконцентруватися на тому, щоб дістатися додому, до Фрітці, і згодувати йому цілий пакет «Вишуканого бенкету»[109]. Вона ясно побачила коробку з кормом. Як та мирно стоїть на полиці в її затишній коморі.

Тесс перевернулася на живіт і почала підводитися на ліктях, збираючись проповзти всю трубу. І тут же побачила, з чим вона сусідить у цьому кульверті. Один з трупів уже майже перетворився на скелет (з витягнутими, немов у благанні, кістлявими руками), але на голові ще залишалося достатньо волосся, щоб Тесс упевнилася, що це труп жінки. Іншу фігуру можна було б сприйняти за магазинний манекен із дуже понівеченим лицем, якби не вирячені очі й висолоплений язик. Цей труп був свіжішим, але його вже покуштували тварини, тож навіть у темряві Тесс змогла розгледіти оскал зубів мертвої жінки.

Якийсь жучок виплутався з волосся манекена і скотився долі по містку мертвого носа.

Тесс хрипло заверещала, рачкуючи геть із кульверта, і підхопилася на рівні, вимоклий одяг прилип їй до тіла вище талії. Нижче талії вона була гола. Хоча вона й не зомліла (принаймні сама гадала, що ні), якийсь час її притомність перебувала в дивакуватому стані розбалансованості. Озираючись на наступну годину з відстані в часі, вона думатиме про неї, як період затемнення, освітлюваний спорадичними спалахами. І в кожному з тих іррегулярних спалахів ходитиме понівечена жінка зі зламаним носом і кров’ю на стегнах. І знову зникатиме в темряві.

— 9 —

Вона перебувала у крамниці, у великому порожньому центральному приміщенні, котре колись було поділене проходами між полицями, під задньою стіною (либонь) заморожені продукти, а пивний

1 ... 55 56 57 ... 139
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Повна темрява. Без зірок», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Повна темрява. Без зірок» жанру - Фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Повна темрява. Без зірок"