read-books.club » Сучасна проза » Фальшивомонетники 📚 - Українською

Читати книгу - "Фальшивомонетники"

145
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Фальшивомонетники" автора Андре Жід. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 55 56 57 ... 111
Перейти на сторінку:
своє ім’я, коли чую його з ваших уст. Знаєте, чого я найбільше там боюся? Розкоші. Там так комфортно, так зручно... Я відчував, що перетворююся на анархіста. А тепер я, навпаки, відчуваю, що перетворююся на консерватора. Я це зрозумів із того обурення, яке опанувало мене в той день, коли один турист розповідав про те, що одурив митницю і це принесло йому велику втіху. «Обікрасти державу — це не обікрасти нікого», — сказав тоді він. З почуття протесту, яке тоді в мене виникло, я зрозумів, що держава для мене — не пусте слово. Я навіть відчув до неї любов, лише тому, що їй було завдано кривди. Раніше я про це ніколи не думав. «Держава — це така собі домовленість, більш нічого», — сказав він іще. Яка це чудова річ — домовленість, оперта на сумлінність кожного... але ж для цього треба, щоб усі люди були порядними! Якби сьогодні мене запитали, яка з чеснот здається мені найпрекраснішою, я не вагаючись, відповів би: порядність. О, Лоро! Я хотів би, щоб протягом усього свого життя на будь-який удар я дзвенів чистим, порядним, автентичним звуком. Майже всі люди, яких мені довелося знати, звучать фальшиво. Ми повинні виставляти напоказ свою справжню вартість... Але людина прагне до змін і так дбає про те, щоб якнайліпше себе показати, що перестає розуміти, хто ж вона насправді... Пробачте, що я все це вам говорю. Я прилучаю вас до своїх нічних роздумів.

— Ви думали про монету, яку вчора нам показали. Коли я поїду...

Вона не змогла закінчити свою фразу. Очі в неї наповнилися слізьми, й Бернар побачив, що губи в неї тремтять від тих зусиль, яких вона докладала, щоб їх стримати.

— Отже, ви їдете, Лоро... — сказав він сумно. — Я боюся, що коли перестану відчувати вас поруч, я не стану нічого вартий або вартий так мало... Але скажіть, я хотів би вас запитати... чи поїхали б ви, чи розповіли б про все своєму чоловікові, якби Едуар... я не знаю, як це сказати...(Лора густо почервоніла)... якби Едуар був вартий більшого? О, не заперечуйте, я добре знаю, що ви про нього думаєте.

— Ви так кажете, бо вчора ви перехопили мою посмішку, коли він говорив. І ви тоді вирішили, що ми оцінюємо його однаково. Але це не так, не обманюйтесь. Сказати правду, я не знаю, що я про нього думаю. Він ніколи довгий час не буває однаковим. Він не прив’язується ні до чого. Але немає нічого, що прив’язувало б до себе більше, ніж його манера втікати. Ви знайомі з ним надто мало, щоб його судити. Вам здається, ви зрозуміли його, схопили... але це Протей. Він набуває форми того, що він любить. І щоб зрозуміти його, треба його любити.

— Ви любите його. О, Лоро, я ревную вас не до Венсана, не до Дув’єра; я вас ревную до Едуара.

— Навіщо мене ревнувати? Я люблю Дув’єра; я люблю Едуара; але по-різному. Якби мені довелося полюбити вас, це також була б зовсім інша любов.

— Лоро, Лоро, ви не любите Дув’єра. Ви плекаєте до нього щиру прихильність, жалість, повагу — але це не любов. Як на мене, то таємниця вашого смутку (бо ви сумуєте, Лоро) полягає в тому, що життя розділило вас у ваших почуттях; любов бере вас у свій полон не повністю; ви схильні ділити між кількома чоловіками те, що повинні були б дати одному. Щодо мене, то я неподільний; я можу віддати себе лише цілком.

— Ви надто молодий, щоб так говорити. Ви ще не можете знати, чи життя не «поділить» і вас, як ви кажете. Я не можу прийняти від вас нічого, крім... цієї відданости, яку ви мені пропонуєте. Решта ставить свої вимоги, які вам доведеться задовольняти десь-інде.

— Невже це правда? То ви наперед відмовляєтеся від мене і не тільки від мене, а й від життя?

— Ви нічого не знаєте про життя. Ви можете сподіватися від нього чого завгодно. Чи знаєте ви, в чому була моя помилка? У тому, що я вже нічого не сподівалася від життя. Коли я повірила в те, що мені вже нема чого від нього сподіватися, що я всіма покинута. Я жила цієї весни в По так, ніби я вже ніколи не побачу інших весен; так наче для мене більше нічого не важило. Бернаре, я сьогодні можу вам сказати, сьогодні, коли я покарана за свою помилку: ніколи не втрачайте віру в життя.

Який сенс у тому, щоб говорити такі речі молодому створінню, сповненому палких поривів? Хоча те, що говорила Лора, не адресувалося конкретно Бернарові. Відповідаючи на поклик своєї симпатії, вона просто думала перед ним, думала вголос, хоч цього й не хотіла. Вона була неспроможна прикидатися, неспроможна стримувати себе. Піддавшись тому пориву, який підхопив її, як тільки вона подумала про Едуара і в якому знайшла свій вираз її любов, вона піддалася певній потребі проповідувати, яку вона, безперечно, успадкувала від свого батька. Але Бернар терпіти не міг ані порад, ані рекомендацій, навіть якщо їх йому давала Лора; його скептична посмішка остерегла Лору, яка вже спокійнішим тоном запитала:

— Ви залишитеся секретарем Едуара, коли повернетесь до Парижа?

— Так, якщо він не відмовиться від моїх послуг. Але він не доручає мені ніякої роботи. Знаєте, що було б для мене найцікавішим? Це написати з ним книжку, яку сам він не напише ніколи, ви слушно це йому вчора сказали. Мені здається абсурдним той метод написання, про який він нам учора говорив. Добрий роман пишеться наївніше, аніж так, як намагається писати його Едуар. І насамперед треба вірити в те, про що ти розповідаєш, вам не здається? І розповідати про це просто. Я спочатку вірив у те, що зможу допомогти йому. Якби він потребував детектива, я, можливо, зміг би задовільно виконувати свої обов’язки, і він би працював над фактами, які добувала б для нього моя поліційна служба... Але в плані ідеології я навряд чи зможу бути для нього корисним. Поруч із ним я відчуваю себе лише репортером. Якщо він не визнає своєї помилки, мені доведеться шукати іншу роботу, адже я повинен заробляти собі на життя. Спробую запропонувати свої послуги якійсь газеті. А тим часом писатиму вірші.

— Поруч із репортерами ви почуватимете себе в душі поетом.

— О, не смійтеся з мене.

1 ... 55 56 57 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фальшивомонетники», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фальшивомонетники"