Читати книгу - "Мізері"

недоїдків позалишалися від солодощів. У нескінченних мисках засохло або ж починало засихати морозиво. На тарілках були крихти тістечок і плями начинки, що витекла з пирогів. На телевізорі височіла гора лаймового «О-Джелло» під потрісканою кіркою зі збитих вершків, а поруч прилаштувалися пепсі в пластиковій пляшці та соусник. Пляшка видавалася завбільшки з боєголовку ракети «Титан-2»[106]. Пластик був тьмяним, замацаним, майже непрозорим. Пол здогадався, що Енні жлуктила просто з горла, а за пляшку бралася руками, вимазаними підливою та морозивом. Він не чув ляскання столових приборів, тому не здивувався, коли не побачив жодних ножів, виделок або ложок. Самі миски, тарілки та чашки. На килимі та дивані виднілися засохлі цятки й плями, знову ж таки від морозива.

«Ось що було на її халаті. Уся ця їжа. І в диханні теж». Знову виринув образ Енні в подобі пілтдаунської жінки. Вона сиділа у вітальні та жменями поглинала морозиво або ж вмочувала пальці в желеподібну підливу, запивала її пепсі, просто їла та пила, полинувши в глибокий депресивний сон.

Пінгвін на льодині так само стояв на журнальному столику, але Вілкс пожбурила більшість фігурок у куток, де й досі валялися уламки кераміки — маленькі гострі гачки та скалки.

Пол знову побачив, як пальці Енні заглиблюються в тільце щура. Як на простирадлі з’являються довгі криваві плями. Як вона облизує кров із пальців — так само безтямно, як, певно, пізніше поглинала морозиво, «О-Джелло» та бісквітні рулети з джемом. Моторошні видіння, проте вони давали чудовий привід не баритися.

Букет сухих квітів розсипався по столику, що стояв по інший бік дивана. Під столом Пол ледве розгледів миску з підсохлим заварним кремом і велику книжку, на якій було написано: «ДОРОГА СПОГАДІВ». «Енні, прогулюватися дорогою спогадів під час депресії — не дуже вдала ідея. Але після всього, що відбулося у твоєму житті, ти вже мала про це здогадатися».

Пол проїхав вітальню та попрямував на кухню. Праворуч виявився короткий коридор, що вів до вхідних дверей. Там же починалися сходи, що вели на другий поверх. Креснувши по них поглядом (засохлі бризки морозива на килимі, що встеляв сходинки, та плями глазурі на бильцях), Пол покотився до дверей. Він був вирішив, що єдиний шлях на волю, зважаючи на інвалідний візок, пролягав крізь двері в кухні — саме цим виходом користувалася Енні, коли йшла годувати худобу чи зустрічала непроханих гостей, як, наприклад, містера Велике Ранчо. Але центральний вхід усе одно варто було перевірити. Раптом на нього чекає приємна несподіванка?

Але ні.

Сходинки на ґанку були дуже крутими, як він і передбачав, але навіть якби там виявився з’їзд для візків (а він би нізащо не повірив у це, граючи в «Чи ти зможеш?», і другові би не піддався), Пол усе одно не міг би ним скористатися. На дверях було три замки. Із поліцейським засувом[107] він би ще впорався, але на двох інших стояв штамп фірми «Крейґс», а то були найкращі замки у світі, якщо вірити його другу та колишньому копу Тому Твайфорду. А де ж ключі? Гм-м… стривайте. Мабуть, їдуть до Місця для Сміху Енні Вілкс? «Ото так-перетак! Дайте цьому добродію сигару та паяльну лампу замість запальнички!»

Він розвернув візок, намагаючись подолати паніку та нагадуючи собі, що від вхідних дверей він і так нічого не очікував. У вітальні Пол іще раз крутнув крісло та покотився на кухню. То була старомодно обставлена кімната з яскравим лінолеумом на підлозі та бляшаними плитками на стелі. Холодильник був старим, проте не дзеленчав. На дверцятах висіли три-чотири магніти — ясна річ, усі у формі солодощів: жувальна гумка, шоколадна плитка «Гершиз», цукерка «Тутсі Ролл». Шафки були прочинені, і Пол помітив полички, охайно вистелені вощанкою. Над раковиною розташувалися великі вікна, які пропускали багато світла навіть у похмуру погоду. Затишна могла би вийти кухня, подумав Пол, проте не так сталося, як гадалося. На підлозі валялося перекинуте помийне відро, від якого йшов теплий сморід зіпсованих харчів. І справа була не лише в помийному відрі, і запах звідти линув не найгірший.

Полу здавалося, що інший запах існував лише в його уяві, але від цього він був не менш реальним. «Parfum de Wilkes»[108], трунок манії та психозу. На кухні виявилося троє дверей, двоє — ліворуч і одні — на протилежному кінці кімнати, між холодильником та стінною шафою.

Спочатку він подався наліво. Одні двері вели в комору. Пол це знав іще до того, як побачив плащі, капелюхи, шарфи та черевики, — здогадався з короткого дзявку завіс. Крізь інші двері Енні виходила надвір, і, знову ж таки, на них висіли два замки «Крейґс» та поліцейський засув. Не заходьте, Ройдмани. Не виходь, Поле.

Він уявив, як Енні регоче.

— Йобана сука !

Він ударив кулаком по одвірку, скрикнув від болю та притиснув ребро долоні до рота. Пол ненавидів себе за те, що з очей полилися сльози, на мить роздвоївши в полі зору всі образи, поки він не кліпнув. Він не міг собі зарадити. Внутрішній голос заходився в паніці, питав, що ж йому тепер робити, що ж йому тепер робити , заради Бога, це ж його останній шанс…

«Що робити? Спочатку треба ретельно все оглянути, — похмуро наказав собі Пол. — Звісно, якщо зможеш тримати себе в руках. То що, здаєшся, боягузе сраний?»

Він витер очі (сльози все одно не допоможуть вибратися з халепи) та визирнув у вікно, що утворювало верхню половину дверей. То було не одне суцільне скло, а шістнадцять маленьких шибок. Він міг би їх порозбивати, але тоді довелося б ламати рами, а без пилки це могло би зайняти години, бо вони були міцні на вигляд. А потім що? Стрибок камікадзе на ґанок? Чудова затія. Може, йому вдасться зламати хребет і це хоч на якийсь час відволіче його від болю в ногах? Він лежатиме під рясним дощем і невдовзі помре від переохолодження. Ото він непогано викрутиться з цієї клятої халепи.

«Нізащо. Ні хріна подібного. Може, я й сконаю, але Богом присягаюся, що це станеться не раніше, ніж я розповім своїй найпалкішій шанувальниці, як мені було приємно з нею познайомитися. І це не просто обіцянка, а непорушна клятва».

Думка про помсту привела Пола до тями швидше, ніж будь-які докори та лайки. Він трохи заспокоївся та клацнув вимикачем, що висів біля