read-books.club » Фентезі » Мертва кров 📚 - Українською

Читати книгу - "Мертва кров"

167
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мертва кров" автора Михайлина Омела. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 55 56 57 ... 64
Перейти на сторінку:
її репутації. А що ви робили на підвіконні у темряві?

— Я сидів без штанів.

— І…

— І чекав, поки Катрін принесе мої брюки. Вона їх пішла прати. А я сидів на підвіконні, закутавшись її хусткою, і пив каву.

Спіймавши погляд Орлова, він уточнив:

— Вона мені поступилася своєю кавою.

— А ви впевнені, що опириця вас не побачила?

— Абсолютно! Я був прикритий портьєрами.

— А потім?

— А потім я розповів про все Катрін і сказав, щоб вона стежила за сходами. А сам пішов до вітальні вас попередити.

— І нічого не сказали.

— Зі мною щось сталося… Щойно я увійшов до зали, як наштовхнувся на Венчеслава, який якраз виходив, і…

— І що?! — вже роздратовано запитав Орлов.

— Я побачив на його руці перстень з пентаграмою. І все! Далі я вже нічого не пам’ятаю. Мабуть, відключився. Заснув…

— Як заснув, якщо я бачив, як ви вийшли з вітальні, а потім, за якийсь час, повернулися з розп’яттям у руці.

— Не пам’ятаю. Я навіть не пам’ятаю, де я міг взяти це розп’яття. Звідки воно в мене?

— Я знаю! — І Орлов показав на металеву спинку ліжка покоївки. — Пригадайте лише, будь ласка, коли ви прийшли сюди за розп’яттям, у кімнаті ще хтось був?

— Я ж кажу, що відключився. Якби я був при пам’яті, то не повернувся б сюди з вітальні.

— Зрозуміло! А цей хрест запав у вашу пам’ять, і ви у тривожну хвилину повернулися за ним, щоб захиститися від опиря. Але ж де ваша Катрін? Цікаво було б від неї дізнатися, як вона виконала ваше доручення.

І тут Орлов знову побачив, як поблідло обличчя Кримського-Корсарова, який тремтячим пальцем показував на підвіконня, де була розлита кава.

— Що з вами?

— Коли я знімав брюки, Катрін, сидячи на підвіконні, пила каву, а потім, судячи з усього, когось побачила і, щоб роздивитися цього когось, стала на повен зріст. Ви розумієте?! Якби вона сиділа, то каву було б розлито на сукню, а чашка впала б на підлогу. Отже, ця чашка була перекинута ногою Катрін. І вона, опириця, почула цей шум…

Орлов зрозумів, що страх Кримського-Корсарова мав вагомі підстави, але вголос промовив:

— Максиміліане Олександровичу, тут нічого не свідчить про безладдя.

— Але двері, двері були відчинені, коли ми сюди заходили!

— Можливо, Катрін кудись вийшла?

— Але вона завжди зачиняла за собою двері.

— Як це «завжди»? А як же тоді ви увійшли сюди за розп’яттям? Її ж не було тоді у кімнаті.

— Я не пам’ятаю. Але все одно двері мали бути зачиненими. Вона їх завжди зачиняла. І тоді, коли була у кімнаті, і коли виходила.

Орлов підійшов до дверей. Ключі стирчали зсередини.

— Ходімо зі мною.

І вони вийшли у коридор. Орлов запитав:

— Де вона зазвичай прала?

— Я не знаю.

Орлов пішов по коридору і раптом зупинився. З дверей кімнати для прання стирчала голова мертвої закривавленої жінки.

— Це — вона?

Кримський-Корсаров нічого не відповів, повернувся до Орлова спиною, зробив ще кілька непевних кроків і раптом впав наче підкошений. Орлов кинувся до нього, а потім почав кликати когось на допомогу. Двоє поліцейських і кілька чоловіків у цивільному прибігли відразу. Судячи з усього, вони були десь поряд.

Голова жінки з довгими закривавленими косами, що звисали донизу, стирчала з пробоїни дверей якось дивно, обличчям догори, ніби її хтось за волосся тяг крізь двері, а потім покинув. Орлов відвернувся і, лише побачивши серед поліцейських Аблаутова, полегшено зітхнув.

VI

— Прошу заходити, — Вероніка відчинила кабінет Венчеслава перед Аблаутовим і Орловим. Там уже сиділи відомий лікар Стерлінгов, якого у столиці вважали найкращим медичним експертом, письменник і офіцер Микола Царськосельський, а також слідчий Струве. Аблаутов відразу звернувся до них:

— Я не випадково попросив вас всіх зібратися тут. Минулу ніч я провів у лісі разом з двома поліцейськими і знаю місце, де переховується опир.

Орлов уже знав, що вбивця — не Венчеслав і навіть не та жінка, про яку говорив Кримський-Корсаров. Але щойно він поділився своїми підозрами з Аблаутовим, як той заперечливо похитав головою.

— Я вже бачив його, — сказав він, — а тепер побачите його і ви.

Тим часом Аблаутов продовжував далі:

— Двох своїх поліцейських я залишив там і повернувся сюди лише задля того, щоб разом з вами вирішити цю проблему. Обидва вбивства, як ви самі бачите, м’яко кажучи, дивні, оскільки обидва рази хтось висмоктував кров з тіл тих нещасних. Ми всі тут в основному колеги, а що стосується Миколи Степановича Царськосельського, то я його запросив спеціально. Я бачив ваше досьє, Миколо Степановичу, і знаю, що ви, хоча й намагаєтеся це приховати, займаєтеся окультизмом і застосовували свої знання в експедиції до Абіссінії. Саме ці ваші здібності нам зараз і потрібні. За десять хвилин, рівно о десятій, ми підемо всі разом, у супроводі поліцейських, до лігвиська опиря. Я думав, що з нами разом будуть Бакулін та Буревий, але їх чомусь немає…

Несподівано до кабінету в супроводі Вероніки увійшов незнайомий чоловік у чорній сутані, з золотим хрестом на шиї. В одній руці він тримав нефритові чотки, а в іншій — чорну валізу. І поки Вероніка встигла щось промовити, він сам звернувся до присутніх:

— Мені дано інформацію, що ви потребуєте моєї допомоги у боротьбі з нечистою силою. Я — падре Луїджі.

Цього чоловіка знала вся Європа. Славу і гроші він здобув тим, що знищував опирів та виганяв бісів. Але практично всі гроші падре Луїджі витрачав на доброчинність.

Царськосельський підвівся і поцілував йому руку, а потім подякував за те, що під час посухи в Ефіопії він надавав допомогу людям, не зважаючи на те, якого вони віросповідання. Завдяки падре Луїджі тоді було врятовано від голоду кілька десятків тисяч людей. Але найголовніше, що жоден з врятованих не знав, завдяки чиїй допомозі вижив.

Падре Луїджі подякував і продовжив:

— Я не хотів говорити на цю тему, але тоді у мене, як у італійця, було ще й почуття провини перед ефіопами, адже моя країна намагалася підкорити ці вільнолюбні племена, тож мені треба було ще й спокутувати гріхи моїх співвітчизників.

— Нам — час, — промовив, глянувши на годинник, Аблаутов і звернувся до падре Луїджі: — Дякувати Богові, що ви з’явилися до нас саме цієї хвилини.

Проходячи повз убиту француженку, падре Луїджі уважно оглянув на її шиї невелику рану з обсмоктаними краями.

— Так, — підтвердив він. — Тут, без жодного сумніву, побував опир, — і відразу поспішив за Аблаутовим.

Біля хвіртки стояли поліцейські, які

1 ... 55 56 57 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мертва кров», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мертва кров"