Читати книгу - "Відьмак. Хрещення вогнем"

— Припини, Любистку. Лежи тихо й придумуй фокуси.

— Які, зараза, фокуси?

— Будь-які.

Балаканина поета перешкоджала відьмакові зібратися на думці, а він інтенсивно думав. Кожної миті очікував, що до дров’яного сараю увірвуться люди з темерійської військової розвідки, які безумовно були у корпусі Віссегерда. Розвідка напевне мала б бажання розпитати його про різні подробиці, пов’язані із подіями у Ґарштанзі на острові Танедд. Ґеральт майже ніяких подробиць не знав, але розумів, що раніше, ніж агенти у те повірять, він уже буде дуже й дуже хворим. Уся надія його крилася у тому, що засліплений бажанням помсти Віссегерд не розголосить про його арешт. Розвідка могла захотіти вирвати бранців з кігтів розлюченого маршала, аби забрати їх до штаб-квартири. Вірніше, забрати до штаб-квартири те, що від бранців залишиться після перших допитів.

Тимчасом поет вигадав фокус.

— Ґеральте! Удаймо, що ми знаємо щось важливе. Що ми насправді шпигуни або щось таке. Тоді…

— Змилуйся, Любистку!

— Ми можемо спробувати підкупити стражу. У мене є приховані гроші. Дублони, вшиті у підкладку чобіт. На чорну годину… Крикнемо варту…

— А вони відберуть у тебе усе і ще відлупцюють.

Поет неохоче забуркотів, але замовк. З майдану до них доносилися крики, тупіт коней і, що найгірше, запах жовнірської горохової юшки, за миску якої у ту мить Ґеральт віддав би усі стерляді та трюфелі світу. Вартові, які стояли під дров’яним сараєм, ліниво гомоніли, реготали, час від часу протягло відкашлюючись і спльовуючи. Вартові були професійними солдатами, це ставало зрозумілим з їхнього дивовижного вміння розумітися за допомогою фраз, що складалися виключно із займенників і мерзотної лайки.

— Ґеральте?

— Що?

— Цікаво, що стало із Мільвою… Із Золтаном, Перціфалем, Регісом… Ти їх не бачив?

— Ні. Аж ніяк не виключаю, що під час сутички їх зарубали або стоптали кіньми. Там, у таборі, труп на трупі лежав.

— Не вірю, — заявив Любисток твердо і з надією в голосі. — Не вірю, що такі спритнярі, як Золтан і Перціфаль… Або Мільва…

— Перестань на те сподіватися. Навіть якщо вони вижили, то нам не допоможуть.

— Чому?

— З трьох причин. По-перше, мають вони власні клопоти. По-друге, ми лежимо зв’язані у сараї, що стоїть посеред обозу кількатисячного корпусу.

— А третя причина? Ти говорив про три.

— По-третє, — відповів він зморено, — ліміт чудес на цей місяць вичерпано зустріччю баби з Кернів із її загубленим чоловіком.

* * *

— Там! — цирульник показав палаючі точечки бівачних вогнів. — Там є форт Армерія, а нині — форпост темерійських військ, сконцентрованих під Майєною.

— Там відьмака й Любистка стережуть? — Мільва стала на стременах. — Ха, тоді кепсько… Там юрма збройного люду мусить бути, та й сторожа навколо. Непросто буде тудой прокрастися.

— Нам не доведеться, — відповів Регіс, злазячи з Пегаса.

Мерин форкнув протягло, відвернув голову, явно незадоволений трав’яним запахом цирульника, що ліз йому у ніздрі.

— Нам не доведеться підкрадатися, — повторив. — Я сам те зроблю. Ви зачекайте із кіньми там, де блищить річка, бачите? Нижче найяскравішої із зірок Семи Кіз. Там Хотлі впадає до Іни. Як витягну відьмака з халепи, направлю його у той бік. Там зустрінемося.

— Велика самовпевненість, — пробурмотів Кагір до Мільви, коли вони, зійшовши з коней, опинилися достатньо близько. — Сам, без нічиєї допомоги стане витягати з халепи, чула? Хто він такий?

— Насправді нє знаю, — відповіла тихо Мільва. — Але щодо витягування, то я йому вірю. Вчора він на моїх очах голою рукою витягнув розжарену підкову з вугілля…

— Чародій?

— Ні, — заперечив з-за Пегаса Регіс, виказуючи свій неймовірно тонкий слух. — Чи то, зрештою, так важливо хто? Я ж у тебе також не питаю особисті дані?

— Я Кагір Мавр Диффрин еп Келлах.

— Дякую і сповнений здивування, — у голосі цирульника забриніла тоненька нотка знущання. — Майже не чути нільфгардського акценту в нільфгардському прізвищі.

— Я не…

— Досить! — відрізала Мільва. — Нє час сперечатися і вовтузитися. Регісе, відьмак чекає на порятунок.

— Не опівночі, — холодно сказав цирульник, дивлячись на місяць. — Тож ми маємо час на розмову. Хто ця людина, Мільво?

— Ця людина, — лучниця, трохи розгнівана, підтримала Кагіра, — врятувала мене від злої пригоди. Ця людина скаже відьмаку, коли його зустріне, шо він має прямувати в інший бік. Цірі немає у Нільфгарді.

— І справді одкровення, — голос цирульника полагіднішав. — А яке цьому джерело, шановний Кагіре, сине Келлаха?

— Це інша історія.

* * *

Любисток вже довгий час не відзивався, коли один із поставлених на варті солдатів раптом перервав промову на половині прокляття, другий кахикнув, а може, застогнав. Ґеральт знав, що було їх троє, тож напружив слух, але третій солдат не видав з себе ані найменшого звуку.

Він чекав, стримавши дихання, але тим, що долинуло до його вух, не був скрип дверей сараю, відчинених рятівниками. Аж ніяк. Він почув рівне, тихе, багатоголосе хропіння. Вартові, схоже, поснули на службі.

Він зітхнув, безголосо вилаявся і вже мав намір знову зануритися у думки про Йеннефер, коли відьмачий медальйон на його шиї раптом сильно затремтів, а в ніздрі ударив запах полину, базиліку, коріандру, шавлії та анісу. І дідько знає, чого ще.

— Регіс? — прошепотів він із недовірою, безрезультатно намагаючись підвести голову зі стружок.

— Регіс, — прошепотів у відповідь Любисток, вошкаючись і шелестячи. — Ніхто інший так не смердить… Де він? Не бачу…

— Тихіше.

Медальйон перестав труситися, Ґеральт почув повний полегшення видих поета й відразу після того скрипіння клинка, що тяв мотузку. За мить Любисток уже стогнав від болю, спричиненого викликаним відновленням кровообігу, тлумлячи стогін всадженим у рот кулаком.

— Ґеральте, — невиразна, слабка тінь цирульника з’явилася біля нього, відразу узявшись до розрізання вузлів. — Через армійську варту вам доведеться пробиратися самим. Прямуйте на схід, на найяснішу зірку Семи Кіз. Просто на Іну. Там на вас чекає Мільва із кіньми.

— Допоможи мені встати…

Він постояв спочатку на одній, тоді на другій нозі, кусаючи кулак. Кровообіг Любистка вже встиг повернутися до норми. Відьмак через хвильку також був готовим.

— Як