Читати книгу - "Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі"

15 лет, при новом великом князе, Казимире Ягелловиче, Василий Острожский особенно настаивал на отказе его от Польской короны, с чем и был посылан на Петриковский сейм. Хотя ж в следующем 1447 году этот великий князь Литовский согласился, наконец, быть вместе и королем Польским, но с тем условием, чтобы Поляки отказались навсегда от своих притязаний на Волынь и Подолье» [23, с. 13–14].

Як бачимо, у середині XIX століття в Російській імперії дозволялося вести розмову про двох синів князя Федора Даниловича. І якби європейська історія не зафіксувала постать князя Федора (Федоровича) Острозького в гуситському русі в Чехії, то, зрозуміло, що Московія ніколи не дозволила б згадувати цю особу взагалі.

Цікаво зазначити: професор М. Максимович у 60-ті роки XIX століття знав багато більше про рід князів Острозьких, ніж нам повідомив. Так він знав про єдиний князівський рід Острозьких-Галицьких, тому й писав таке:

«В своём городе Остроге князь Василий поставил большую каменную ограду, которой остатки и ныне ещё видны. Он также укрепил и другие города свои, Зазлавль и Дубно. Ему предписывают и сооружение в Остроге великолепной церкви Богоявленской. Впрочем, уцылевшия на ея опустелых стенах числа указывают на других строителей. Если начало ея — в 1321 году, то ея первое построение (разумеется, деревянным зданием) могло принадлежать ещё князю Дмитрию Юрьевичу». [23, с. 14].

Серед князів Острозьких на Волині у 1321 році історія не знає князя Дмитра Юрійовича. Це саме той князь із роду Данила Галицького, якого московити викинули з історії та назвали його львівським боярином Дмитром Дедьком.

Як бачимо, професор Михайло Максимович у 1866 році знав про існування Острозько-Галицького князя Дмитра Юрійовича та про церкву, яку він звів в Острозі 1321-го.

У середині XIX століття написи на стінах руїн острозької Богоявленської церкви ще свідчили про її походження з 1321 року. Це пізніше стіну з тими написами свідомо доруйнували та згодом побудували новий храм. Що дозволяє сучасним історикам (і непоганим!) пропагувати московські «доважки брехні», не задумуючись. Послухаємо:

«У північній частині Замкової гори стоїть Богоявленський собор. Коли з’явився храм, точно невідомо. За легендою, розпочав будівництво у XV ст. князь Василь Красний, а закінчив його син Костянтин Іванович у першій чверті XVI ст. Дату 1521 р., вибиту на північній стіні, одні дослідники пов’язують з часом його побудови, інші з пристосуванням храму до оборони: тоді його північна стіна, потовщена та обладнана чотирма бійницями для гармат, стала частиною замкового муру. Після переходу останньої представниці роду князів Острозьких у католицизм храм був закритий (1636 р). Церква більше 200 років стояла пусткою і за цей час перетворилася на руїну. Її відновили у 1887–1891 рр. На старих фундаментах звели храм, що повторював давню споруду: хрестовий, у плані тринавовий, п’ятикупольний. Північна, найміцніша стіна старої будівлі була включена до споруди нового храму…» [155, с. 14–15].

У цій цитаті багато московських «примесов лжи». Вкажемо деякі. Зрозуміло, що князь Костянтин Іванович не міг бути сином Василя Красного. Він був його онуком. Та головне в іншому. Справа в тому, що шановний історик жодним словом не згадує про напис на північній стіні Богоявленського храму — «1321». Немовби його й не було. Хоча «мимоволі зринає в уяві образ князя Данила, про якого згадує Густинський літопис у 1340 році, славетного будівничого, який звів на горі в Острозі Вежу Муровану — князівський замок. Цей єдиний житловий замок XIV століття на території України був не лише форпостом проти загарбницьких зазіхань на наші землю і волю, але й родовим гніздом, у якому виростав і розправляв крила знатний рід князів Острозьких» [154, с. 3].

А руський (український) князь, зводячи 1340 року своє житло, не міг поруч не побудувати церкву. Тому й напис на стіні Богоявленського храму «1321 рік» не повинен викликати у нас здивування.

Зазначимо: Острозька фортеця будувалася у 1340 роки, як протидія агресії польського короля Казимира III, тобто — агресії з Заходу.

Отака дилема.

Та повернімося до князя Федора Федоровича Острозького та його боротьби за Поділля. Ось що з цього приводу писав професор М.О. Максимович:

«Федор Данилович видный с 1386 года, когда и король Ягелло, и великий князь Витовт не только подтвердили Острожское владение,.. но ещё приумножили городами Заславлем и Корцем. Потом Федор Острожский является спустя 45 лет… любимый Русью, хотя суровый князь Свидригайло двинулся в Литву; а Федору Острожскому поручено было одержать Подолье; и он исполнил это победоносно, очистив всю Браславщину к исходу 1432 года; а на следующую весну отобрал и Каменец, полонивши там знаменитого старосту Феодорика Бучацкого» [23, с. 9–11].

До речі, професор М.О. Максимович, посилаючись на факт очолювання Федором Острозьким у 1430–1434 роках боротьби за звільнення Поділля від поляків, говорив те не безпідставно. Він опирався на «Летописец Южнорусский». Навіть подав цитату з нього:

«Вот сказание из старого Летописца Южнорусского.

«Року 1432, Федор княжа Острозское, муж великой делности и валечный, держачи сторону Швидригайлову, добыл Смотрим, Брасловль и Скалу, замки под Ляхами, а потом и всё Подоле на Швидригайла до Руси вырвал у Поляков…» [23, с. 10].

Треба мати на увазі, що в часи появи «Летописца Южнорусского» майже всі пойменовані особи родів Польщі, Литви та Русі були дієвими, а отже, брехня про них малоймовірна. Тому подальші вигадки істориків про князів Несвизьких є звичайним польсько-московським «доважком брехні» пізніших часів.

У 1866 році Московська імперія ще не приписувала боротьбу за Поділля у 1430–1434 роках вигаданим князям. Те сталося пізніше. Хоча такі спроби зі сторони польських істориків уже робилися. Якщо Ян Длугош (1415–1480), сам жив та працював у ті часи, чітко визнав, що Федір Острозький, який очолював боротьбу з поляками у 1430–1434 роках за Поділля, був «деятелем Гусситского движения кн(язем) Фёдором или Фридрихом Острожским,… (то) Шараневич (який жив значно пізніше. — В.Б.) колебался между кн(язем) Фёдором Острожским и Несвицким и как будто готов признать, что они оба действовали на Подольи… Между тем достаточно многочисленныя … данныя актов не оставляют сомнения, что кн(язь) Фёдор Острожский не принимал… участия в Подольской войне, героем которой был Федько Несвицкий. Вопрос об этом достаточно исчерпан К. Стадницким… Похвалы, которые расточает Длугош военному искусству кн(язя) Фёдора Острожского… не относятся собственно к Федьку Несвицкому» [21, с. 365].

Отож, зрозуміло, як мінялося польське бачення проблеми з князем Федором Острозьким. Спочатку Ян Длугош, який жив і працював у часи Федора (Фридеріка) Острозького, написав неприємну правду про перемогу руського князя Федора (молодшого) над польським військом на Поділлі. Головним в тому описі були розгром поляків під Копистирином у 1432 році та взяття знаменитого Феодоріка Бучацького в полон.

Одначе згодом польська верхівка та її