Читати книгу - "Життєписи дванадцяти цезарів"

7. У час правління Гая, братового сина, який одразу ж після приходу до влади всілякими способами намагався завоювати собі добру славу, Клавдій розпочав свою кар’єру з того, що протягом двох місяців був консулом разом з ним. Трапилося ж так, що коли він уперше виходив на форум із фасками, орел, що пролітав поблизу, сів йому на праве плече. Тож був обраний удруге консулом на четвертий рік[484], а коли сидів на чільному місці в театрі замість Гая, народ вітав його вигуками: “Нехай щастить!” — “вуйкові імператора” чи “братові Германіка”.

8. Та це не врятувало його від постійних принижень. Як траплялося, що трішки пізніше від призначеної години приходив на обід, то заледве знаходив собі місце, обійшовши всю кімнату, а якщо прилягав подрімати після обіду, що з ним часто траплялося, то фіглярі[485] кидали у нього оливкові та фінікові кісточки, а часом навіть жартома будили його різками чи батогом. Часто натягали йому на руки сандалі, щоб, раптово пробудившись, потер собі ними лице.

9. Не обходилося й без правдивих небезпек. Насамперед, під час консульства, за те, що він не поспішав встановити статуї Нерона й Друза, братів Цезаря, його заледве не позбавили повноважень. Згодом його постійно допікали різними доносами — і не тільки чужі, але й домашні. Коли було викрито змову Лепіда й Ґетуліка, послали його в Германію разом із легатами, щоб привітати імператора, і тут він потрапив у смертельну небезпеку, оскільки Гай образився та розгнівався за те, що до нього прислали вуйка наче для того, щоб керував ним, хлопчаком: аж до того, що деякі говорили, ніби його вкинули у річку в тому одязі, в якому приїхав. Тож відтоді більше ніколи не давали йому слова у сенаті першому, а завжди останньому з консулярів, зневажаючи його в такий спосіб. Якось навіть відкрили справу про правдивість заповіту, на якому стояв його підпис. Ще пізніше його примусили заплатити вісім мільйонів сестерціїв за вступ на нову посаду жерця, і через це він потрапив у таку скруту, що коли не міг повернути позичену суму, його майно за указом префектів пропонували продати з торгів беззастережно[486], відповідно до законів про податки.

10. Ось так він і провів більшу частину свого життя, поки в п’ятдесят років якимось дивовижним чином не отримав імператорську владу. Коли зловмисники, готуючи змову на Гая, під приводом, наче імператор прагне спокою, витіснили натовп, у ньому був і Клавдій. Тоді він віддалився у кімнатку, що називалася Гермесовою, а невдовзі, нажаханий звісткою про вбивство, втік у найближчу сонячну галерею[487] та й сховався там за шторами біля дверей. 2. Помітив його звичайний воїн, що випадково пробігав поблизу та звернув увагу на ноги й захотів перевірити, хто там стоїть. Впізнавши його, витягнув звідти й привітав, як імператора: той же зі страху припав йому до ніг. Воїн відвів його до своїх друзів, які гуляли й галасували, бо не знали, куди податися. Вони ж посадили його в лектику і несли по черзі, бо носії порозбігалися, та доправили Клавдія, нажаханого та тремтячого, у табір, а зустрічна юрба жалісно дивилася на нього, так наче його, невинного, вели на страту. Його прийняли у таборі та прилаштували на ніч під охороною, — слабка в нього залишилася віра, хоча й були ще сподівання[488]. У той час консули та сенат разом з міськими когортами захопили форум та Капітолій, намагаючись проголосити загальну свободу[489]. Через народних трибунів запрошували в курію навіть його самого, аби висловив свою думку про ситуацію, однак він відповів, що його стримує сила й необхідність[490]. 4. Зрештою, вже наступного дня, оскільки й сенат зволікав із прийняттям рішення через втому та розмаїття суперечливих думок, і натовп, що стовбичив довкола, вимагав єдиного керівника і вже називав його[491], — прийняв у всього війська присягу собі на вірність, пообіцявши їм до того ж по п’ятнадцять тисяч сестерціїв кожному — ставши, таким чином, першим із Цезарів, хто купив за гроші відданість воїнів.

11. Як лиш закріпився у владі, то насамперед прагнув стерти з пам’яті ці два дні, коли йшлося про зміну влади у республіці. Постановив ніколи не згадувати й пробачити усе, що тоді відбувалося чи говорилося, і дотримався цього; стратив лише кількох трибунів та центуріонів, причетних до змови проти Гая, — як і задля прикладу, так і через те, що вони, як виявилося, вимагали і його смерті. 2. Тут навернувся він до вшанування своєї родини: Августове ім’я служило йому найсвятішою та найповажнішою клятвою. Своїй бабусі Лівії надав божественні почесті та колісницю на циркових видовищах, запряжену слонами, подібну до Августової[492]; своїм батькам призначив всенародні поминальні жертви, а до того ж, на честь батька встановив ігри щороку на день його народження, на честь матері — колісницю, на якій везли її зображення по цирку, та прізвисько Августа, якого вона зреклася за життя. Пам’ять брата[493] намагався прославити за кожної нагоди, так що навіть поставив грецьку комедію на змаганнях у Неаполі та нагородив за неї вінком згідно з рішенням суддів[494]. 3. Не забув також нагородити й згадав із вдячністю Марка Антонія, засвідчивши в едикті, що тим більше прагне відсвяткувати уродини свого батька Друза, бо вони збігаються з уродинами його дідуся Антонія. Збудував Тиберієві мармурову арку поблизу театру Помпея, — постанову про це колись видав сенат, але про неї забули. Відмінив усі Гаєві рішення, а день його смерті — день, коли Клавдій прийшов до влади — заборонив зараховувати до святкових.

12. Сам же, незважаючи на високу посаду, був доволі стриманий та людяний, утримувався від титулу “імператор”, відмовлявся від надмірних почестей, святкував заручини доньки та уродини внука в тихому сімейному колі за родинними обрядами. Нікого не повернув із вигнання, за винятком тих, щодо кого вийшла постанова сенату. Довго просив, щоб отримати дозвіл ввести з собою в курію префекта преторіанців та військових трибунів, а також затвердити судові постанови своїх прокураторів[495]. 2. Просив у консулів дозвіл на відкриття базарчиків у приватних помістях[496]. Часто приймав участь в судових засіданнях як один із радників при службовцях, а коли вони влаштовували