Читати книгу - "Поїзд о 4.50 з Педдінгтона"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Що мені допоможе? – розгублено запитала Люсі.
– Те, про що я розповіла, – сказала міс Марпл. І лагідно додала: – Тобі не слід тривожитися, бігме, не слід. Елспета Макґілікаді приїде найближчими днями.
– Я не бачу, що може змінити її приїзд.
– Можливо, і нічого не змінить, моя люба. Але я надаю йому великої ваги.
– Я не можу не тривожитися, – сказала Люсі. – Я надто прихилилася до цієї родини.
– Я знаю, моя люба, для тебе це дуже важко, бо обоє вони здаються тобі людьми надзвичайно приємними, хоч і по-різному.
– Про кого ви? – запитала Люсі. Її голос прозвучав досить різко.
– Я мала на увазі двох синів цієї родини, – сказала міс Марпл. – Точніше кажучи, сина й зятя. На жаль, сталося так, що двоє її найменш приємних членів померли, а двоє набагато привабливіших залишилися живі. Я можу погодитися, що Седрік Крекенторп – чоловік дуже симпатичний. Він схильний прикидатися гіршим, аніж він насправді є, йому приємно всіх дражнити своєю поведінкою та манерами.
– Іноді він доводить мене до сказу, – зізналася Люсі.
– Так, – сказала міс Марпл, – і ти цим утішаєшся, чи не так? Ти дівчина із сильним характером, тобі іноді хочеться зітнутися з гідним супротивником. Атож, я бачу, що саме приваблює тебе в Седріку. А містер Істлі належить до зовсім іншого типу, його іноді хочеться пожаліти, наче малого хлопчика. Ця його риса також здається симпатичною.
– Й один із них – убивця, – гірко промовила Люсі, – й убивцею може бути кожен із них. Уявити собі, хто саме, – неможливо. Седрік, приміром, анітрохи не переймається ні смертю брата Альфреда, ні смертю брата Гарольда. Схоже, він надзвичайно задоволений і будує плани, що він зробить із Резерфорд-Холом, весь час повторюючи, що треба буде дуже багато грошей, аби перебудувати його в той спосіб, у який він хоче перебудувати. Звичайно, я знаю, що він належить до людей, які полюбляють перебільшувати власну черствість, і все таке. Але це теж може бути своєрідним прикриттям. Усі знають, що ти прикидаєшся набагато більшим негідником, ніж ти насправді є. А ти зовсім не прикидаєшся, ти такий і є.
– Моя люба, моя дорога Люсі! Повір, мені дуже шкода, що події розвиваються саме так.
– А погляньмо на Браєна, – сказала Люсі. – Можна тільки дивом подивуватися, але Браєнові справді хочеться жити тут. Він вважає, що їм з Александером було б тут дуже весело, і він переповнений планами.
– Він завжди переповнений найрозмаїтішими планами, чи не так?
– Атож, думаю, що так. Вони завжди звучать чудово – але мене змагає відчуття, що вони дуже далекі від реальності. Тобто вони непрактичні. Його ідеї здаються досконалими, але я не думаю, аби він будь-коли обмірковував практичні умови їхньої реалізації.
– Тобто вони висять у повітрі.
– Атож, висять, і слід сказати, що висять буквально. Тобто їх можна назвати повітряними схемами. Напевно, справжній пілот просто не здатний знову спуститися на землю…
Вона додала:
– І він так любить Резерфорд-Хол тому, що той дуже схожий на великий і безладний вікторіанський дім, у якому він жив, коли був дитиною.
– Розумію, – замислено промовила міс Марпл. – Так, я розумію…
Потім, скинувши на Люсі гострим поглядом, вона запитала несподівано й різко:
– Але ж ти сказала мені ще не все, моя люба? Тебе турбує щось інше?
– О, так, мене турбує й інше. Щось таке, про що я не знала ще днів два тому. Браєн реально міг їхати в тому поїзді.
– У тому, що відходить із Педдінґтона о четвертій тридцять три?
– Так. Розумієте, Емма подумала, що вона також повинна згадати про всі свої місця перебування та переміщення двадцятого грудня, і вона дуже ретельно все пригадала – засідання комітету вранці, ходіння по крамницях пополудні, чай у «Трилиснику», а потім вона сказала, що пішла зустріти Браєна на станцію. Вона мала зустріти потяг, що відходив із Педдінґтона о четвертій п’ятдесят, але він міг також приїхати в поїзді, який прийшов раніше, а потім прикинутися, ніби приїхав у пізнішому. Він якось мені сказав, що розбив свій автомобіль і мусив віддати його в ремонт, і йому довелося їхати потягом – він украй намучився, бо терпіти на може потягів. Він розповідав про все це дуже природно – можливо, так воно й було, але мені хотілося б, щоб він тоді не приїхав із Лондона поїздом.
– Отже, усе-таки він приїхав із Лондона поїздом, – замислено проказала міс Марпл.
– Насправді це нічого не доводить. Найжахливіше – підозрювати. Коли ти не знаєш. А може бути, ми ніколи не знатимемо!
– Ми неодмінно про все довідаємося, моя люба, – твердо заявила міс Марпл. – Я хочу сказати – події не зупиняться на цій точці. Єдине, що я точно знаю про вбивць, – їм не можна давати волі. Це дуже небезпечно. Хай там як, – рішуче мовила міс Марпл, – вони неспроможні зупинитися, після того як скоїли друге вбивство. Але не засмучуйся, Люсі. Поліція робить усе, що може, і стежить за всіма. А головне – незабаром приїде Елспета Макґілікаді, вона буде тут уже зовсім скоро.
Розділ двадцять шостий
І
– То як, Елспето, ти зрозуміла, чого я від тебе хочу?
– Я зрозуміла, – сказала місіс Макґілікаді, – але скажу тобі чесно, Джейн, усе це здається мені не зовсім пристойним.
– Нічого непристойного в цьому нема, – не погодилася з нею міс Марпл.
– А я думаю, що є. Приїхати в чужий дім і майже відразу запитувати, чи не можу я… е… е… пройти нагору.
– Сьогодні дуже холодно, – нагадала їй міс Марпл, – і зрештою ти могла з’їсти щось не вельми привабливе для твого шлунка, і тому… е… е… у тебе раптом виникла потреба… е… е… піднятися нагору. Я хочу сказати: такі речі з людьми трапляються. Мені пригадується, як бідолашна Луїза Фелбі одного разу прийшла до мене, і їй знадобилося піднятися нагору п’ять разів протягом півгодини. Так погано на неї подіяв несвіжий корнуольський пиріг, – пояснила міс Марпл.
– Якби ти бодай пояснила мені, що ти там замислила, Джейн, – сказала місіс Макґілікаді.
– А цього я якраз не хочу робити, – відповіла їй міс Марпл.
– Якою нестерпною ти можеш бути, Джейн. Спочатку примушуєш мене
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поїзд о 4.50 з Педдінгтона», після закриття браузера.