Читати книгу - "Королева острова Мрій. Чужі береги, Олена Гриб"

– Фу, знову драма, – надула губи напівпрозора Арахлона і досить завбачливо забралася зі своїм холодом подалі. – Чоловічі істерики так стомлюють… Заклання душ, треба ж таке вигадати! Скільки пафосу, га? Розслабся, морячок, мертві мені не потрібні, в мене своїх вистачає. Друзі твої живі, на життя не скаржаться. Я там облаштовую собі світ і збираю населення, бо ситуація останніми роками гнітюча. Вироджуємося, на жаль, без припливу свіжої крові.

– Що відбувається? – нарешті я здогадалася запитати прямо.

– А на що схоже? – скривилась Арахлона. – Самі розумієте, якби забирати людей був просто, я б нічим не переймалась і жила б собі на втіху. Але без ритуалів не обійтися, тож доводиться домовлятися. Зі старим договір був елементарний: він постачає мені тридцять статевозрілих чоловіків і гарний корабель, а я роблю для нього три просторово-часові діри. Обмін, звісно ж, не чесний, раніше я брала сотню лобів за послугу, але часи змінюються, нащадків карнаїтів дедалі менше… Доводиться задовольнятись тим, що є. І, морячку, – вона повернулася до Джиммі, – розслабся, ти ще не мій. На тобі нема перехідного знака.

Боцман промовчав. Він стояв, насупившись, і дивився на мене – не на прадавню чаклунку, що крутилась і так, і сяк, явно роздратована своїм недостатньо всемогутнім становищем.

– А на кому є? – хрипко уточнив лікар.

– Є? Ні на кому. А буде? На тому, кого вибере Вайола лін Артен. Чому вона? Тому що мені потрібні лише чоловіки. І, звичайно ж, щасливчик, що залишиться, підтримає вибір Вайоли. Малюнок простенький, з таким і дитина впорається.

Ламбе повільно, затинаючись і хитаючись, наблизився до чаклунки.

– Старий намалював знак на тридцяти членах екіпажу? – спитав недовірливо. – На головорізах, що дотягли до свого віку, бо часом сплять із розплющеними очима?

– На кораблі, дурненький. Не треба шукати складнощі там, де їх немає. Нормальні люди готуються до вирішального моменту роками, і коли настає час і місце, просто клацають пальцями. Ну чи додають фінальний штрих, якщо вам потрібні деталі.

Лікар простяг руку, збираючись торкнутися Арахлони, і скрикнув, коли його мокрі пальці вкрилися крижаною кіркою.

– Час?.. – пробурмотів він, намагаючись зігріти їх диханням.

– О, люди такі сентиментальні… Дехто відступає за крок до мети.

– Місце?.. – Ламбе дивився на чаклунку як на щось неймовірне й чудове.

Приблизно як я колись на Філіппо Номеса…

– Заборонений квадрат – моя територія, тут я здатна перешивати історію, а не лише блукати снами у пошуках карнаїтів.

– Карнаїтів?!

– Старий – так, Вайола лін Артен – ні. Я чесна, бачите? Абсолютно чесна. Тепер ваша черга. Хто вирушить зі мною?

Ламбе та Джиммі переглянулись. Я легко могла уявити хід їхніх думок.

Лікар пам’ятав про те, що ми з ним ніколи не ладнали, зате Джиммі молодий, привабливий, сильний, найчастіше слухняний – найкращий із варіантів відповіді на запитання: «З ким залишитися дівчині на безлюдному острові?».

У свою чергу, боцман знав, що Ламбе – частина мого минулого життя. Майже сім’я, хай і не найприємніша. Для вірного сім’янина Джиммі це мало вирішальне значення.

– Одновухий Чим обміняв команду на три просторово-часові діри? – тихо промовив боцман, відвернувшись до моря. – Кого він хотів витягти в наш час? Мертвих?

– Так, – підтвердила Арахлона.

– Люка ді Крайна?

– Так, – знову погодилася чаклунка. – Це логічно, адже на край світу ви вирушили через нього.

– І?..

– І його родину.

– Олівію? – здивувалась я. – Але ж вона знову помре!

– По-перше, практика показала, що років двадцять вона проживе. По-друге, медицина не стоїть на місці. Цілком можливо, скоро її захворювання не буде невиліковним або ж вона зростатиме в кращих умовах, ніж минулого разу, і не хворітиме зовсім чи хворітиме легше.

– Двадцять? Тобто з народження? Але ж історія зміниться! Ді Крайн вперше зустріне Олівію лише зараз. Вона не вплине на нього. Він буде зовсім іншою людиною!

– І що?

– А хто третій? – просипів Ламбе, на якого холод і привабливість карнаїтів діяли сильніше, ніж на нас із Джиммі.

– Астор ді Емшис, – навмисне чітко промовила Арахлона. – Старий вважав, що це вирішить твої проблеми, Вайоло лін Артен. Кожен отримає своє, і світ набуде гармонії. Ну що, все? Я не можу стирчати з вами вічність. Вибирай швидше, сонечко, я в боргу не залишусь. Ти ж хочеш потрапити додому з Астором під ручку і заслужити вічну подяку його сім’ї?

Я думала про Олівію і не одразу зреагувала на знайоме ім’я. Те, що хотів зробити Одновухий Чим, було неправильним. Я не вважала себе зразком моральних чеснот і охоче скористалася б лазівкою, щоб викинути кілька моментів минулого, але старий збирався наступити на ті самі граблі, що й Арахлона Душогубка за часів розквіту карнаїтів.

За своє коротке життя Олівія позначилася у долях багатьох людей. Якщо це стерти, то зміниться все. На краще чи на гірше, уявлення не маю, але світ стане іншим. Не факт, що широкий загал помітить зміни, але й не факт, що це мине для реальності безболісно.