Читати книгу - "Наодинці з собою"

133

III, 16: 6. Пор. прим. 1 до IV, 34.

134

IV, 3: 1. Пор. Горацій, Послання 1, 10.

135

IV, 3: 2. Саме ця фраза стала одним із традиційних заголовків для цілого твору. Можливо, є натяком на вислів Епікура: «Тоді, власне, усамітнюйся наодинці з собою, коли обертаєшся серед юрби». Див. Сенека, Моральні листи до Луцілія 25, 6–7 (за пер. Андрія Содомори).

136

IV, 3: 3. Тобто душу; подібна невикінченість речень досить часто трапляється у цьому творі, який має характер особистих нотаток.

137

IV, 3: 4. Тобто від роздратування на зовнішній світ, до якого повертаємося після самозаглиблення.

138

IV, 3: 5. Див. суспільство*.

139

IV, 3: 6. Роз'єднання або диз'юнкція (διάζευξις) — логічна операція, що полягає в утворенні нового твердження через поєднанні двох тверджень сполучником «або».

140

IV, 3: 7. Пор. прим. 2 до III, 10.

141

IV, 3: 8. Метафора не цілком зрозуміла; можливо, пов'язана із згадкою про прагнення багатьох людей до усамітнення на селі (пор. прим. 1 до IV, 3).

142

IV, 3: 9. Демокріт, фрагм. В 115 Diels.

143

IV, 5: 1. Поширений і серед стоїків, і серед епікурейців мотив подолання страху смерті через усвідомлення того, що смерть — це водночас народження чогось нового.

144

IV, 6: 1. Натяк на невідому нам подію.

145

IV, 6: 2. Можливо, натяк на якесь прислів'я; пор. у Новому Завіті: «За їхніми плодами пізнаєте їх». Мт 7, 20 (пер. Івана Хоменка).

146

IV, 7: 1. Тобто визнання того, що було завдано кривди. Пор. визнання*.

147

IV, 8: 1. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 85, 30.

148

IV, 9: 1. Натяк на невідому нам подію.

149

IV, 12: 1. Фразу «царський і законодавчий глузд» можна тлумачити подвійно: як «глузд царя і законодавця», що ним є Марк Аврелій внаслідок свого суспільного статусу; як «глузд, який є царем і законодавцем» у душі розумної істоти.

150

IV, 15: 1. Порівняння смерті зі спаленням ладану: Лукрецій, Про природу речей 3, 327 і далі.

151

IV, 16: 1. Метафора базується на протиставленні нерозумної природи, яка є визначальною для тварин, і розумної, яка є спільною в людей і богів.

152

IV, 19: 1. Пор. Геракліт, фрагм. В 26 Diels; Сенека, Моральні листи до Луцілія 54, 5.

153

IV, 19: 2. Тобто якийсь особливий виняток із природного порядку речей.

154

IV, 20: 1. На противагу до істинної краси, якою, на думку стоїків, наділена лише чеснота.

155

IV, 23: 1. Вислів перегукується з текстом одного з орфічних гімнів. Славнозвісний варіант цієї фрази — у св. Павла в Посланні до Римлян: «Все від Нього, через Нього і для Нього». Рм 11, 36 (пер. Івана Хоменка).

156

IV, 23: 2. Арістофан, фрагм. 110 Коск. Кекроп — легендарний засновник Атен.

157

IV, 23: 3. Перефразовуючи цитату, Марк Аврелій натякає на поширену серед стоїків метафору Всесвіту як однієї громади, одного граду (див. громада*).

158

IV, 24: 1. Демокріт, фрагм. В 3 Diels.

159

IV, 26: 1. Невідомо, про що саме йдеться; можна здогадуватися, що Марк Аврелій закликає не обмежуватися однобоким поглядом на речі.

160

IV, 26: 2. Простота була однією з найважливіших естетичних і етичних категорій в античному світогляді; вважалася передумовою досконалості. Пор., наприклад, Платон, Держава 431с; 547е; 554d; Закони 738е; Горацій, Про поетичне мистецтво 23.

161

IV, 26: 3. Пор. прим. 1 до IV, 34.

162

IV, 29: 1. Суще — те, що стається: протиставлення природи як незмінного плану структури й розвитку Всесвіту (див. природа*) і конкретного втілення цього плану в окремих речах і подіях.

163

IV, 29: 2. Пор. славнозвісний вислів, приписуваний одному зі «семи мудреців» — Біантові Прієнському (бл. 600 — бл. 530 р. до Р. X.): «Все моє ношу з собою». За іншими джерелами, цей вислів належить Стільпонові Мегарському (IV ст. до Р. X.) Див. Сенека, Моральні листи до Луцілія 9, 19.

164

IV, 30: 1. Йдеться про філософів-кініків, які не носили нижньої одежі.

165

IV, 30: 2. Чимало античних філософів вдавалися лише до усних бесід, ані не записуючи своїх думок, ані не читаючи творів своїх попередників. Пор. прим. 5 до І, 7.

166

IV, 30: 3. Сенека дає такий епітет філософові-кініку Деметрієві, чию зневагу до багатства він подивляв. Сенека, Моральні листи до Луцілія 62, 3.

167

IV, 32: 1. Тіт Флавій Веспасіан (9—79 р.) — римський імператор у 69—79 р.

168

IV, 32: 2. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 97, 8.

169

IV, 32: 3. Марк Ульпій Траян (53—117 р.) — римський імператор у 98—117 р.

170

IV, 32: 4. На цьому стояли — цього ставало: в оригіналі співзвучні фрази τούτου ἀπρὶξ ἔχεσθαι (міцно цього триматися) — τούτῶ ἀρκεῖσθαι (вдовольнятися цим).

171

IV, 33: 1. Марк Фурій Камілл (бл. 447—365 р. до Р. X.) — римський полководець, здобув одну з видатних перемог над галлами; підкорив етруське місто Веї.

Цезон — родинне ім'я кількох родів патриціїв; невідомо, про кого саме тут йдеться.

Волез — можливо, йдеться про Публія Валерія Публіколу (сина Волеза), консула в перший рік Римської республіки (510—509 р. до Р. X.).

Маній Курій Дентат (пом. бл. 272 р. до Р. X.) — римський полководець, розгромив самнітів та сабінян, а також здобув перемогу над епірським царем Пірром.

172

IV, 33: 2. Публій Корнелій Сціпіон Африканський Старший (бл. 235—183 р. до Р. X.) — римський полководець, переможець Ганнібала; двічі був консулом.

Марк Порцій Катон Старший (234—149 р. до Р. X.) — консул у