Читати книгу - "Наодинці з собою"

Геракліт Ефеський (356—323 р. до Р. X.) — один із найзнаменитіших філософів-досократиків; багато елементів його доктрини в різних інтерпретаціях увійшли до вчень пізніших філософських шкіл, зокрема стоїків.

95

III, 3: 5. Див. спломеніння*. Іронічний контраст між твердженням Геракліта про те, що все перетворюється у вогонь, і його недугою — водянкою; лікуючись від неї, Геракліт нібито закопався в гній, щоб від його тепла з тіла випарувалася зайва рідина.

96

III, 3: 6. Марк Аврелій помилково пов'язує з Демокрітом анекдотичну оповідь про смерть Ферекіда Сіроського. Див. Ферекід Сіроський, фрагм. А 4 Diels.

97

III, 3: 7. Йдеться про обвинувачів і суддів Сократа.

98

III, 3: 8. Можливо, це порівняння навіяно міфологічним образом Харона, який своїм човном перевозить душі через підземну ріку до царства мертвих. Пор. Горацій, Оди 2, 3.

99

III, 3: 9. Натяк на сентенцію філософа-досократика Талеса (624—547 р. до Р. X.): «Все сповнено богів». Див. Талес, фрагм. В 23 Diels.

100

III, 3: 10. Порівняння тіла з посудиною, в якій міститься душа, хоч загалом поширене в античності (пор. Лукрецій, Про природу речей 3, 440; Ціцерон, Тускульські бесіди 1, 52; Про державу 6, 24, 26), однак не надто гармоніює з вченням стоїків про те, що душа проймає ціле тіло.

101

III, 4: 1. Пор. Платон, Держава 403е; Закони 829е.

102

III, 4: 2. Свого власного — власне їй: в оригіналі гра слів τὰ ἑαυτοῦ (своє) — τὰ ἑαυτῷ (те, що саме їй).

103

III, 4: 3. Напрядено: натяк на міфологічний образ трьох богинь долі — Мойр, які прядуть нитку життя. Див. прим. 1 до IV, 34.

104

III, 4: 4. Тобто виступає і причиною, і наслідком у спільній долі Всесвіту.

105

III, 5: 1. Декларований у багатьох пізньоантичних філософів принцип відмови од словесних прикрас на користь простоти й чіткості думки; він, однак, не означає недбалості чи грубості мови. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 40, 3–4; 100, 4.

106

III, 5: 2. Натяк на правничу практику: повторний прихід відповідача до суду забезпечували або його клятвою, або поруками третьої особи (свідка).

107

III, 5: 3. Фрагмент вірша невідомого автора. Пор. праве*; правити*.

108

III, 6: 1. Пор. Ціцерон, Тускульські бесіди 4, 80.

109

III, 6: 2. Тобто наділеній душею, але нерозумній; пор. природа*.

110

III, 7: 1. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 43, 3.

111

III, 7: 2. Не гнатися й не втікати: поширений серед античних філософів моральний принцип. Пор. Платон, Горгій 507Ь; Протагор 354с; Сенека, Моральні листи до Луцілія 94, 12.

112

III, 7: 3. Славнозвісна характеристика людини як громадської істоти (πολιτικὸν ζῷον), що належить Арістотелеві. Арістотель, Політика 1253а.

113

III, 8: 1. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 77, 20.

114

III, 10: 1. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 77, 11.

115

III, 10: 2. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 99, 7.

116

III, 10: 3. Твердження, що населена частина Землі є малою порівняно з цілою Землею, а сама Земля — порівняно з цілим Всесвітом, трапляється у багатьох античних астрономів та географів. Пор. Ціцерон, Про державу 6, 21.

117

III, 10: 3. Пор. прим. 1 до IV, 34.

118

III, 10: 4. Випало — випадково: в оригіналі гра споріднених слів σύντευξις (збіг, трапунок) — τύχη (випадок, судьба).

119

III, 12: 1. Тобто на те, що не стосується чесноти, тобто на гадане добро, а насправді — одну з серединних речей.

120

III, 12: 2. Йдеться про героїв античних міфів, наділених досконалими фізичними й моральними якостями.

121

III, 13: 1. Поширене в античних авторів порівняння філософії з медициною, а пороки, які вона виправляє, — з хворобами. Пор. Платон, Теєтет 167с; Горгій 521а і далі; Ціцерон, Тускульські бесіди 2, 11; 3, 6; Сенека, Моральні листи до Луцілія 17, 12.

122

III, 13: 2. Пор. прим. 2 до III, 1.

123

III, 13: 3. Тобто не узгодивши з природою та розумом Всесвіту. Словом «зводити» передано іменник «συναναφορά», який поєднує абстрактне значення («узгодження») з образним — висхідного руху.

124

III, 14: 1. Можливо, йдеться про цей твір.

125

III, 14: 2. Деякі дослідники вважають, що йдеться історичну працю самого Марка Аврелія, яка до нас не дійшла; з іншого боку, фразу можна трактувати не як заголовок, а як узагальнену згадку про твори інших істориків.

126

III, 14: 3. Фронтон в одному з листів до Марка Аврелія згадує про його «виписки із шістдесяти книг у п'яти частинах».

127

III, 15: 1. Про особливий зміст, який Марк Аврелій вкладає у названі слова та фрази, можна лише здогадуватися. Ймовірно, він зауважує, що навіть вислови із повсякденного мовлення можуть мати ще й філософський сенс. Наприклад, «красти» може означати взагалі обман чи переступ; «сіяти» — поширення начатків всесвітнього розуму в усіх речах (див. насінне*); «купувати» — правильне судження; «спочивати» — безпристрасність, незворушність; «глядіти, що має бути зроблено» — підкорення устремлінь розумові.

128

III, 15: 2. Тобто зором розуму, умоглядно. Метафора особливо поширена у Платона і пізніших авторів (пор. Платон, Бенкет 219а; Держава 533d).

129

III, 16: 1. Тобто наділена душею, але нерозумна істота.

130

III, 16: 3. Тобто розбещених чоловіків.

131

III, 16: 4. Фаларід — тиран м. Акрагант у Сіцилії в 570—554 р. до Р. X.

Тіберій Клавдій Нерон — римський імператор у 54—68 р. Обидва правителі були знані своєю жорстокістю.

132

III, 16: 5. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 43, 4.