Читати книгу - "Сила природи, Джейн Харпер"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Як гадаєте, що з нами тут буде? — тихо зронила Брі.
Лорен чекала, що хтось почне її заспокоювати: «Все буде гаразд». Але ніхто не почав.
— З нами все буде добре? — знову заговорила Брі.
— Звісна річ, — цього разу відповіла Бет. — Завтра по обіді нас уже почнуть шукати.
— А якщо не зможуть знайти?
— Зможуть.
— А якщо не зможуть? — очі Брі розширилися. — Серйозно! Що як Лорен має рацію? Забудьте про вільний вибір і контроль над своїм життям, що як це все брехня? Я зараз геть не відчуваю контролю над своїм життям. Що як у нас нема ніякого вибору ні в чому, що як нам судилося долею загубитися тут? Що як нас, самотніх і наляканих, ніколи не знайдуть?
Ніхто не відповів. З неба дивилися вниз зорі, огортаючи Землю своїм холодним і далеким світлом.
— Брі, нам аж ніяк не судилося долею загубитися тут, — вичавила короткий смішок Аліса, яка сиділа з того боку багаття. — Хіба що хтось із нас у минулому житті жахливо нагрішив.
Навіть кумедно було, подумалося Лорен, як у слабкому мерехтливому світлі, яке створювало майже інтимну обстановку, всі обличчя раптом стали трішки винуватими.
Розділ 17
— Ніяково було, — сказала Кармен.
— У який момент?
— Та весь цей час.
Вони сиділи в машині під будинком Лорен. Поки вони були в неї, вже споночіло, і вуличне освітлення надавало дощовим краплям на лобовому склі жовтогарячого відтінку.
— Я не знала, як розмовляти з Марго ще в неї вдома, — мовила Кармен. — Хочу сказати, її правда. Що тепер їй у біса робити з тими світлинами в інтернеті? Вороття немає. А ще Ребекка. Це був шок! Не дивно, що Лорен на межі.
Фок пригадав дівчинку-підлітка, від якої залишився сам скелет, і її купу «зосереджувальних браслетів». Скільки тривог і стресу вплелося в ці нитки? Він похитав головою.
— Що тепер? — глянув він на годинник. Відчуття було, що вже пізніше, ніж виявилося насправді.
Кармен перевірила телефон.
— Начальство дало добро нам відвідати Данієля Бейлі вдома — якщо він справді вдома, я так розумію. Але нам кажуть поводитися обережно.
— Чудова порада, — Фок завів двигун. — Ще щось кажуть?
— Як завжди, — Кармен з легенькою посмішкою відвела очі. «Дістаньте контракти». Вона відкинулася на сидінні. — Цікаво, чи повернувся вже додому його син.
— Можливо, — озвався Фок, хоча мав сумніви. Він помітив вираз на обличчі Данієля Бейлі, коли той вирвався з Алісиного будинку. Не треба бути знайомим з Джоулом Бейлі, щоб здогадатися, що він, безперечно, заляже на дно.
*
Будинок Бейлі ховався за вигадливими кованими воротами й таким густим живоплотом, що з дороги крізь них нічогісінько не було видно.
— Це щодо Аліси Рассел, — пояснив Фок у переговорний пристрій. Червоний вогник на камері стеження блимнув, і ворота безшумно відчинилися, відкриваючи довгу та гладеньку під’їзну доріжку. Доріжка була обсаджена обабіч плакучими черешнями, які нагадували підстрижені іграшкові деревця.
Бейлі сам відчинив двері. Здивовано втупився у Фока й Кармен, тоді нахмурився, намагаючись їх пригадати.
— Ми знайомі? — промовив він з питальною інтонацією.
— На турбазі. Вчора. З Іяном Чейзом.
— Так, правильно, — мовив Бейлі; очі в нього почервоніли. Він здавався старшим, ніж день тому. — Алісу знайшли? Казали, хтось подзвонить, якщо її розшукають.
— Її ще не знайшли, ні, — мовив Фок. — Але ми все одно хотіли б з вами поговорити.
— Знову? Про що?
— Для початку — навіщо ви декілька годин тому грюкали в двері будинку Аліси Рассел.
Бейлі застиг.
— Ви їздили до неї додому?
— Її досі немає, — сказала Кармен. — Здається, ви просили нас перевернути кожен камінчик.
— Звісно, — огризнувся Бейлі, але опанував себе. Потер рукою очі, а відтак ширше відчинив двері й ступив у хату. — Вибачте. Заходьте.
Фок і Кармен рушили за ним бездоганно-чистим коридором у велику вишукану світлицю. Під шкіряними канапами блищав полірований паркет, а слабке полум’я в коминку лагідно обігрівало кімнату. Вона була охайна, як виставкова зала. Фок ледве стримав бажання скинути черевики. Бейлі припросив сідати.
З професійної родинної світлини, яка висіла над коминком, широко всміхався Бейлі, стоячи поряд з привабливою темнокосою жінкою. Руку він поклав на плече хлопчика-підлітка: гладенька шкіра, ідеально-білі зуби й відпрасована сорочка. Джоул Бейлі, здогадався Фок. На телефоні Марго Рассел вигляд у нього був далеко не такий.
Бейлі простежив за його поглядом і теж подивився на портрет.
— Я поїхав до Расселів перевірити, чи нема там мого сина. Його не було, принаймні я думаю, що не було, отож я пішов собі.
— Ви не намагалися побалакати з Марш? — запитала Кармен.
— Вона була вдома, так? Я так і подумав. Ні, вона не відчинила дверей, — він підвів очі. — Ви з нею розмовляли? Вона не знає, де Джоул?
Фок похитав головою, аж тут у коридорі почувся рух.
— Що ви казали про Джоула? Він знайшовся? — пролунав голос.
На них дивилася темнокоса жінка з родинної світлини. Здавалося, хвилювання зістарило її, як і чоловіка. Вдягнена вона була охайно, у вухах і на шиї зблискували золоті прикраси, та очі були вологі від непролитих сліз.
— Це моя дружина Мішель, — представив її Бейлі. Я просто розповідав, що їздив до Марго Рассел шукати Джоула.
— Навіщо? Навряд чи він буде в неї, — скривила губи Мішель, наче не вірила власним вухам. — Він не хоче мати з нею нічого спільного.
— Так чи так, а його там не було, — сказав Бейлі. — Мабуть, ховається у когось із друзів.
— Ти бодай сказав Марго, щоб дала йому спокій? Бо якщо вона знову бомбардуватиме його тими фото чи відео, я сама піду в поліцію.
Фок прокашлявся.
— Не думаю, що є ризик отримати ще щось від Марго. Вона дуже засмучена, що все це опинилося в інтернеті.
— А Джоул не засмучений? Він засмучений більше за інших. Йому так соромно, що він боїться нам в очі глянути. Він не просив, щоб його в таке втягували.
— Але ж він просив надіслати йому фото, — мовила Кармен. — Кажуть.
— Ні.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сила природи, Джейн Харпер», після закриття браузера.