Читати книгу - "Зрада. Двічі в одну річку, Соломія Лісневська"

Ігор мовчав. Його мовчання різало гостріше ножа. Якби він хоча б спробував виправдатися, я могла б вибухнути, накричати на нього, виплеснути все, що накопичилося всередині. Але він просто сидів, і це мовчання спалювало мене зсередини. Я знала, що він розуміє все. І це робило біль ще сильнішим.

Нарешті, він підняв голову і заговорив, його голос був хрипким, немов кожна фраза давалася йому важко.

- Я... Я не знав, як сказати тобі про це тоді. Ти була для мене всім. Я... боявся, що підставлю ще й тебе, якщо скажу правду. - Він провів рукою по обличчю, немов намагаючись стерти з нього свою провину. - Катя... вона погрожувала зруйнувати все. І я... я просто не зміг знайти вихід.

Я посміхнулася крізь сльози.

- Не зміг? - гіркота переповнювала моє серце. - А тепер що? Тепер, коли її немає, ти приходиш до мене, знову руйнуєш мій світ своїми проблемами? Ти хочеш, щоб я тебе жаліла? Хочеш, щоб я зрозуміла?

Я встала, відштовхнувши стілець, і підійшла до вікна. За ним падав дрібний дощ, і темне небо було таким же похмурим, як моє серце. Я відчувала, що наша розмова ні до чого не приведе. Навіть якщо Ігор був жертвою маніпуляцій Каті, це не змінювало того, що він зруйнував нашу сім'ю.

- Я не хочу твого жалю, - його голос був тихим, але в ньому звучав відчай. - Я просто хочу, щоб ти зрозуміла. Я зробив жахливу помилку. Я намагався вибратися з цього, але... все тільки ускладнилося.

Я повернулася до нього, і наші погляди зустрілися. У його очах я бачила біль і провину, але бачила і щось іще. Кохання? Я майже задихнулася від цих емоцій. Як він міг любити мене після всього? І як я могла все ще щось до нього відчувати?

- Я більше не можу жити без тебе, Інно, - прошепотів він, і ці слова знову вдарили в саме серце. - Я намагався, але не можу. Щоразу, коли я бачу тебе... я розумію, що все моє життя було помилкою після того, як я втратив тебе. Ми щось зробимо. Разом, інно! 

Я опустила очі. У голові крутилися думки про те, що він знову бреше, що це просто нова спроба маніпуляції. Але серце стискалося від болю, тому що, можливо, він говорив правду. Можливо, всі ці місяці він і справді намагався вибратися зі своєї ями, і тепер... тепер він тут, переді мною, зломлений і зруйнований.

- Ігоре, - нарешті вимовила я, відчуваючи, що голос зрадницьки тремтить. - Ти розумієш, що зараз наш дім під загрозою? Усі наші спогади, усе, що ми створювали разом, може зникнути... через борги, і бумаги які ти підписав.

- Я нічого не підписував! - його голос раптово став різким, обірвавши мою фразу. Він встав, немов ожив від цих слів. - Це не я! Це була вона... Катя! Вона підробила мій підпис. Я не був дурнем, Інно, я ніколи б не підписав щось подібне!

- Але документи... - я зам'ялася, дивлячись на папери на столі. - Твій підпис там, Ігор. Як це могло статися?

- Я не знаю! - він знову пройшовся кімнатою, нервово смикаючи своє волосся. - Я нічого не знаю. Я не розумію, як це сталося. Вона використала мене, обвела навколо пальця. І я навіть не зрозумів цього до кінця. Я думав, що зможу все виправити, коли продав свою частку в бізнесі її дядькові. Але тепер... тепер усе пішло під три чорти!

Він зупинився і подивився на мене з безвихіддю в очах.

- Мені неважливо, що буде з будинком. Я не можу втратити тебе. Я більше не можу.

Його слова були як ніж у спину. Я стояла, дивлячись на нього, і відчувала, як усе всередині мене розривається. Він говорив, що будинок не важливий... Але для мене це було символом. Дім - це був наш притулок, наше життя. І тепер усе це могло зникнути. І я не знала, чи зможу пробачити його за це.

- Ти не розумієш, - мій голос став трохи голоснішим, і я відчула, як усередині починає наростати лють. - Цей будинок - усе, що в нас залишилося. Якщо ми втратимо його, то... це буде кінець усьому. Кінець нас.

Ігор опустив голову, немов визнаючи своє безсилля.

- Пробач мені, - прошепотів він, дивлячись у підлогу. - Я справді не знав, як це зупинити. Вона…Так вона спочатку привабила мене. Це правда…Але потім втягнула в пастку. Її дядя…він робить різні махінації в нього своя кредитна компанія. Він позичив мені гроші під гарний відсоток… а потім…чорт. Я не знаю як це сталося я просрав ці гроші. Зробив ставки і програв. Тепер я знаю, що це було зроблено навмисно, щоб я продав свою частку в бізнесі за копійки. І я продав…Вона тягнула з мене гроші. 

- Але дитина якось потрапила у середину її тіла, ні? 

- Це було спочатку…а потім, потім я думав тільки про тебе. Я ж не давав тобі спокою, я думав про наших дітей, а вона заплутувала мене як в павутині. Як що кину її залишусь ні з чим, вона і тебе казала залишить на вулиці. Ми сварилися. Я жив у Сашка якийсь час. Інно…все складно. Я не міг все це розповісти. Вибач мене. 

Але його слова не приносили розради. Я дивилася на цього чоловіка, який колись був усім для мене, і не могла зрозуміти, що я маю робити далі.

- Вибач? - я зробила крок уперед, відчувала, як пульсує кров у скронях. - Ти хочеш, щоб я пробачила тебе за це все? За борги, за зруйнований будинок, за... - мій голос затих. Я не могла більше продовжувати. Усе всередині мене кипіло. Я хотіла кричати, хотіла розірвати цей світ на шматки, але розуміла, що це марно.

Ігор дивився на мене з болем і відчаєм. Він розумів, що сказати щось більше було безглуздо. Усе було занадто зруйновано, занадто глибоко. Але щось у його погляді... змушувало мене вагатися. У його очах читався справжній біль, який не міг бути брехнею.

- Я зробив це заради тебе, - прошепотів він. - Я намагався врятувати те, що в нас залишилось.

Ці слова вдарили мене сильніше за будь-який крик. Я завмерла, відчуваючи, як світ навколо руйнується. І справді, що я могла зараз сказати? Весь цей час я думала, що Ігор просто зрадив мене. Але якщо... якщо він дійсно намагався все виправити?

- Але ти зруйнував нас, Ігоре. Навіть якщо ти хотів урятувати щось... ти зруйнував усе, що ми мали.