Читати книгу - "Мандрівний замок Хаула"

та нараз двері Мандрівного Замку клацнули і відчинилися. Софі з Кальцифером обернулися. Вони бачили, що ручка, як і раніше, була повернута вниз чорним, і думали, що прийде Хаул. Важко навіть сказати, хто з них більше здивувався, побачивши, що — акуратно, бочком — у ледь привідчинені двері прослизнула міс Ангоріан.

Як на те, міс Ангоріан також страшенно здивувалася.

— Ах, вибачте! — вигукнула вона. — Я сподівалася застати тут містера Дженкінса.

— Його тут немає, — напружено відповіла Софі, дивуючись, де ж тоді зараз Хаул, якщо він не з міс Ангоріан.

Міс Ангоріан відпустила двері, і, залишивши їх відчиненими в нікуди, із благальним виразом на обличчі почала наближатися до Софі. Софі ж раптом упіймала себе на тому, що мимохіть і сама підвелася і пішла назустріч міс Ангоріан. Так, ніби хотіла відрізати відвідувачці дорогу у Мандрівний Замок.

— Тільки, будь ласка, не розповідайте містерові Дженкінсу, що я тут була, — попросила міс Ангоріан. — Чесно кажучи, я приймала його залицяння тільки тому, що сподівалася хоч що-небудь довідатися про мого нареченого, — я вже, здається, казала, його звуть містер Бен Салліван. Я упевнена, що Бен зник туди ж, куди постійно зникає містер Дженкінс. Ось тільки Бен не повернувся.

— Жодного містера Саллівана тут немає, — відрізала Софі.

І тої ж миті вона згадала: адже якраз так звуть чарівника Салімана! Не може бути!

— Я знаю, — відповідала міс Ангоріан. — Але все-таки я відчуваю, що шукати його потрібно десь тут. Можна, я трішки пороззираюся — просто щоби знати, як тепер живе Бен?

Вона заправила за вушко пасмо гладкого чорного волосся і спробувала зробити кілька кроків углиб кімнати. Але Софі її перепинила. Тоді міс Ангоріан почала прокрадатися до столу.

— О, це незвичайно! — захоплювалася вона, уважно розглядаючи Хаулові баночки-скляночки. — Яке незвичайне старомодне містечко! — вигукнула вона, кинувши погляд на вікно.

— Це Маркет-Чиппінг, — сухо пояснила Софі, обійшла міс Ангоріан і стала відтісняти її до дверей.

— А що у вас нагорі? — поцікавилася міс Ангоріан, показуючи на сходи, які було видно крізь привідчинені двері.

— Кімната Хаула, туди заходити не можна, — відрізала Софі, якій страшенно закортіло якнайшвидше спекатися міс Ангоріан.

— А ось за цими широко відчиненими дверима? — допитувалася міс Ангоріан.

— Квіткова крамниця, — прошипіла Софі. «От же ж п’явка», — подумала вона.

Тепер у міс Ангоріан залишилися лише два шляхи: або сісти на крісло, або вийти у двері, що вели в порожнечу. Вона зиркнула на Кальцифера — начебто неуважно, і водночас нахмурено, так ніби не була впевнена у тому, що саме вона, власне, бачить, — а Кальцифер, своєю чергою, сердито глянув на неї у відповідь, проте так нічого і не сказав. А відтак і Софі перестали мучити докори сумління з приводу міс Ангоріан. У Мандрівному Замку Хаула цінували тільки тих, хто розумів Кальцифера.

Зненацька міс Ангоріан прошмигнула за крісло і помітила у кутку гітару Хаула. Зойкнувши, вона схопила її і притулила до грудей так, ніби це була не його, а її річ.

— Звідки вона у вас? — запитала вона пристрасним, ледь хрипкуватим голосом. — У Бена була точнісінько така ж гітара! Це може бути гітара Бена?!

— Я чула, що Хаул купив її ще торік, узимку, — сказала Софі, а тоді знову рушила вперед, збираючись вигнати міс Ангоріан з-за крісла і нарешті виставити її за поріг.

— Із Беном щось сталося! — проговорила міс Ангоріан тремтячим голосом. — Він би нізащо не розлучився зі своєю гітарою! Де ж він? Я знаю — він живий. Я б відчула, якби він загинув!

Софі мало не наважилася розповісти міс Ангоріан, що чарівника Салімана впіймала Відьма. Вона роззирнулася в пошуках черепа. Софі вже навіть була готова тицьнути його під ніс міс Ангоріан і заявити, що це череп чарівника Салімана. Але череп лежав в умивальнику, за відерком з учорашніми папоротями і ліліями, і Софі розуміла, що як тільки вона туди піде, міс Ангоріан відразу ж пробереться назад у кімнату. А крім того, це було б якось трохи занадто.

— Можна мені взяти гітару? — здушено запитала міс Ангоріан, притискаючи її до грудей. — На пам’ять про Бена.

Дрижання її голосу не на жарт розлютило Софі.

— Ні, — відповіла вона. — І не треба так хвилюватися. Звідки ви можете знати, що це саме його гітара?

Вона пошкандибала до міс Ангоріан і схопила гітару за гриф. Міс Ангоріан подивилася на неї круглими враженими очима. Софі потягнула гітару до себе. Міс Ангоріан не здавалася. Гітара видавала моторошні немелодійні акорди. Тоді Софі рвонула — і висмикнула її з рук міс Ангоріан.

— Перестаньте сходити з розуму і заспокойтеся, — наказала вона. — Ви не маєте права вриватися в замки до чужих людей і присвоювати собі їхні гітари. Я ж вам сказала, що містера Саллівана тут немає. Отож забирайтеся-но назад у свій Уельс. Всього найкращого, — з цими словами Софі тою ж таки гітарою виштовхала міс Ангоріан у відчинені двері.

Міс Ангоріан позадкувала в нікуди, поки половина її не зникла.

— Ви дуже суворі, — дорікнула вона Софі.

— Така вже я є!

І Софі стрімко зачинила двері. Вона повернула ручку вниз оранжевим, щоби міс Ангоріан не вдалося повернутися, і так само рвучко жбурнула гітару назад у закуток, та так, що вона аж бренькнула.

— Тільки спробуй сказати Хаулові, що сюди приходила міс Ангоріан! — накинулася вона на Кальцифера. — Б’юся об заклад, їй був потрібен Хаул! А все решта — суцільна брехня! Чарівник Саліман поселився тут багато років тому! Напевно, втік від її гидкого тремтячого голосу!

Кальцифер хихикнув:

— Я ще ніколи не бачив, щоби когось виставляли за поріг настільки швидко!

Софі відразу стало соромно, вона почувала себе винною. Зрештою, вона ж і сама колись пролізла у Мандрівний Замок Хаула нітрохи не більш тактовно!

— Тьху! — сказала вона.

Вона зашаркала у ванну і там задивилася в дзеркало на своє старе зморшкувате обличчя. Узяла пакетик із написом «ШКІРА» — і відразу ж тицьнула його на місце. Навіть якщо вона знову стане юною і свіжою, з вродливим личком міс Ангоріан змагатися неможливо.

— Гидота! — видихнула вона. — Тьху! — а тоді чимскоріше зашкутильгала назад, у кімнату.

Сердита Софі вихопила з тазика прив’ялі лілії і папороті й понесла їх у крамницю, залишаючи за собою мокрий слід, — вона збиралася поставити ці рослини у відерко з живильним зіллям.

— Станьте нарцисами! — божевільним, злим, хрипким голосом прокричала вона. — А ну, я хочу, щоби ви стали нарцисами! Червневими нарцисами, чуте, недоумки?

Людина-пес поткнув було знадвору в крамницю свого волохатого носа. Але щойно людина-пес побачив, у якому кепському настрої перебуває Софі, він поспішив зникнути з її очей. Коли десь за хвилину в кімнату ввірвався радісний Майкл із пирогом від Цезарі, Софі так на нього зиркнула, що Майкл відразу згадав про якісь чари, що їх нібито задав йому Хаул, і зник у коморі.

— Тьху! — гаркнула йому вслід Софі. І знову схилилася над букетом. — Станьте нарцисами!