Читати книгу - "Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях"

Кора вічність думала про це. Ніхто з «Примари» не казав напряму для якого ритуалу злодій збирає інгредієнти. Звичайно, складові і самі по собі були жахливими: ікла вовкулаки, серце нареченої вампіра, маг… Але що такого жахливого станеться, якщо хтось все ж таки завершить ритуал?

- Для чого він? – запитала Кора, стримуючи черговий приступ кашлю. Горло розболілось не на жарт та і температура явно підіймалась.

Себастьян не поспішав з відповіддю. Він прибрав руки від обличчя. Сперся на ящик і довго дивився на спляче місто. Кора вже і не сподівалась почути відповіді, коли він стиха промовив:

- Виклик джина.

- Перепрошую? – Кора навіть не розчула. Чи думала, що не розчула, але він повторив:

- Виклик джина.

- Ем… Джина? Того, що живе у лампі і виконує три завітних бажання? Пф! Ха-ха-ха! – дівчина розсміялась. Щиро. Такого вона точно не очікувала.

- Ти б сміялась, якби вулиці столиці були заповнені тілами? А на полицях замість випічки лежали б кістки? Тобі буде не смішно, коли світ перетвориться на пекельну маріонетку чиєїсь хворої фантазії, яка змогла прикликати джина! – розгнівався Чейз. – Джин Темного світу це не той персонаж казок, що виконує три бажання і допомагає сирітці стати багатим чи принцесі втекти з високої вежі! О, ні! Реальний джин живиться за рахунок людської життєвої енергії та плоті. Чим складніше бажання господаря тим більше сили потрібно джину. І, на жаль, харчується він не вбивцями і не злочинцями, а тими чиї імена назве господар. Джин це різновид фей. Не просто нащадок крові, як маги. Не фейська хвороба, як вампіри та перевертні. Ні. Це і є справжня фея.

- Ти казав, що їх не існує. Що це казка, - Корі перестало бути смішно. Навпаки, її шкірою побігли недобрі мурахи. Рука несвідомо потягнулась до револьвера в кобурі.

- Так. Феї - казка. Та іноді, деякі крихти казок проникають в цей світ.

- Хочеш сказати, що джина вже викликали? – дрібне тремтіння прокотилось її тілом.

- Двадцять років назад, - на цих словах очі Себастьяна стали скляними, а потім різко спалахнули легким зеленим сяйвом. – Хтось прийшов, - сказав Чейз, дістаючи з кишені нефрит, що вібрував і легенько світився на його долоні.

З вулиці почувся скрегіт залізних дверей. Шурхотіння плаща. Кілька швидких кроків розчинились в будівлі. Вони схились над скляним вікном в даху.

Чорна пляма повільно пройшла до середини головної зали. Покрутилась на місці. Клацнула пальцями з яких вилетіла іскра і на долоні незнайомця зависло слабке помаранчеве полум’я. Світла було достатньо, щоб розгледіти темний плащ та капюшон. Прямо за його спиною зеленуватим привидом зависла Фібі. Вона дихала йому в потилицю, якщо звісно привиди дихають, але здавалось маг цього не відчував.

- Це він, - шепнула Кора дивлячись, як нервово рухається лисий щурячий хвіст прийдешнього.

Вона не встигла нічого зрозуміти, лише почула дзвін скла та відчула подих вітру на шоці. А Себастьян вже летів вниз в оточенні гострих уламків. Він приземлився на коробки з тканинами, на щастя. Та незнайомець, почувши звук розбитого скла, з переляку з головної зали побіг на сходи другого поверху.

Кора не знала що їй робити. Вона згори дивилась на те, як Чейз вибрався з коробок і кинувся слідом.

- Дідько! Щоб тебе Себастьян Чейз! – вигукуючи прокльони, вона стрибнула вниз.

Політ тривав не довго. Уламки скла розрізали новий жакет в кількох місцях. На щастя, нічого не зламала, не порізалась, лише боляче вдарилась спиною. Пошепки лаючись, Кора виплуталась і побігла по сходах. Залетіла в коридор, де зник Себастьян із магом. Вчасно впала на підлогу, ухилившись від вогняного шару, що летів їй в голову.

Відкотилась вбік за стіну. Її рвучко підняли на ноги. Чейз відстрілювався з револьвера з-за стіни, а противник кидався заклинаннями. Кора подивилась на обвуглену дірку в стіні, куди влучив шар, що призначався їй, і судомно вдихнула. На мить все стихло. Аж як з кінця коридору почулось нове брязкання скла. Стрибок. Себастьян кинувся туди. Кора не встигла його зупинити. Підлетіла до вікна, коли хлопець вже зістрибнув на землю.

- Знову?

Ще одні коробки на шляху до землі. Кора озирнулась в пошуках іншого виходу, але не знайшла. Повернулась назад і відстрибнула. Фібі насунулась на неї з вибитого вікна. Пройшла крізь дівчину. Залишилась холодком на шкірі.

- Налякала! – промовила до неї Кора. В далині почувся короткий скрик Себастьяна. – О, ні-ні-ні!

Не довго думаючи, дівчина зістрибнула на дерев’яні ящики. Скотилась на землю. Приземлення вийшло не дуже м’яким, але було не до цього. Кора швидко підійнялась, та куди бігти не знала. Завмерла на першому перехрещенні доріг.

«Кричати? А раптом маг був не один? Піти навмання? Втрачу час», - вона кусала губи роззираючись по сторонах. Око зачепилось за тьмяне зелене світло за рогом ліворуч. Кора кинулась туди. Не прогадала.

Фібі зависла на початку вулиці і дивилась вдалечінь. Себастьян скрючився на землі біля її ніг. Тихенько стогнав. Кора впала біля хлопця.

- Себастьяне? Що сталось? Як допомогти? Чейзе! – кричала вона на нього. Він хапав повітря ротом, наче задихався і хотів щось сказати водночас. Кора нахилилась до нього: «Т-третя… к-кишеня…» - судомно промовив. Дівчина відкинула одну сторону його піджака і розгубилась. – З якої сторони третя?! – вона промацала кишеньки на портупеях. Знайшла порошок і якісь пігулки. Себастьян підніс кулак до роту. – Пігулка! – зрозуміла Кора. Вона взялась за його щелепу і надавила в дох місцях, щоб відкрити йому рота. Поклала пігулку. – Ну, давай! Ти не можеш просто померти, Себастьяне Чейз! Чуєш мене? Не помирай!