Читати книгу - "Практична педагогіка, Ксенія Демиденко"

Нараду вчителів    провели наступного дня. Без Жанни Григорівни. Спочатку виступив директор і покликав усіх  уникати конфліктів з дітьми. Потім пояснив тему зібрання.

-    Щоб уникнути пліток і неправильних висновків, маю донести до колективу всю гостроту ситуації, - почав директор і в усіх подробицях розповів про те, що трапилося, як усе відбулося. Не забув розказати про ходіння родичів Тані з проханнями звільнити вредного вчителя. Потім дали можливість висловитися  усім бажаючим. Ось тут Жанні Григорівни пригадали все. Підняли голови всі ображені й принижені. Як у нас люблять  людину заклювати, щоб і не піднялася. Як у паршивому курятнику.

-    Вона дітей ображає!

-    Принижує!

А те, що  дисципліну тримає й знання якісні дає, що вчитель -методист, що має авторську програму – якось забули. Довелося нагадати. 

-    Ви, Софія Костянтинівна, – людина нова в нашому колективі. Не все знаєте. У Жанни Григорівни давно вже натягнені стосунки з Танечкою Крисовською. Дівчинка була б хорошисткою, але трійка з географії все минулого року споганила. 

-    Але ж Танечку, - я навмисне зберегла форму сказаного імені винної у конфлікті, хоча цю розв’язну діваху зменшувальним і не хотілося називати, - може проекзаменувати інший вчитель. І стане ясно: придирається  Жанна Григорівна чи ні. 
Про недалекість Танечки знали усі, й про те, що натягували з багатьох предметів оцінки дівчині також.

-    Воно-то так, проте родина дівчинки не хоче цього. Не про знання Тані зараз мова. Ми зібралися поговорити про поведінку нашої колеги, - мені тонко натякнула завуч Олена Дмитрівна, що я не туди повернула педагогічного воза.

-    Значить, вчителя звільнять, а Танечка буде продовжувати вчитися далі? Після того, як при всій школі обматюкала Жанну Григорівну? Це також неправильно, - якщо вже почала бій, то йди до переможного фіналу.

-    Те, що Таня матюкалася, ніхто не чув. Це лише зі слів самої Жанни Григорівни, - дiловито мовила завуч. Опаньки! Такого різкого повороту я не очікувала. До горла підкотив комок, і більше я нічого не спроможна була сказати. А чи треба було? Тут все й всі вже вирішили.

Тієї ночі я не могла заснути.      Бетонним монолітом тиснула несправедливість.  Я згадувала голосування на нараді. «Хто за те, щоб Жанну Григорівну було звільнено?» Лише я й вчителька англійської мови  Роза Олександрівна  не підняли руки. Роза Олександрівна взагалі встала й гордо залишила учительську, мовивши  наостанок:

-    На її місці завтра може бути хто завгодно!
  Зазвичай вихідні приносили радість і довгоочікуваний відпочинок. Цього разу було  неприємно й сіро. Я намагалася уявити, як все буде без Жанни Горигорівни й не могла це зробити. Хто буде класним керівником 10-А? Хто буде вести у моїх географію? Точно вчити цей предмет перестануть з іншим викладачем.
 
У понеділок не дуже хотілося йти до школи, але є таке дисциплінуюче слово «Треба!»
 Школа була схожа на вулик. Великими зграйками пересувалися з поверху на поверх старшокласники, тримаючи в руках саморобні плакати «Поверніть Жанну Григорівну!» «Не винна!» «Можна зрозуміти!»

-    Що відбувається? – підійшла до свого класу, що юрмився біля кабінету директора.

-    Нехай повернуть  Жабу! Чо це ми маємо страждати тільки тому, що коза Танька свій срендель з підвіконня не стягла своєчасно? – це Маркін Рома грубо, проте правду-матку видав.

-    Жанна Григорівна – класний препод! Нехай випишуть їй догану, знімуть премію, щось таке придумають карне, але чо зразу виганяти? – вже краще пояснив позицію Ковальчук Артур, все ж еліта класу, відмінник.

Я шукала очима свого лідера, нутрощами відчуваючи, що це його рук робота. Вова  сперечався з завучем Оленою Дмитрівною, активно жестикулюючи й щось доводячи. Перших двох уроків не було, але потім, певно, питання вирішили й все пішло, як звичайно. На великій перерві Вова примчав повідомити, до чого докричалися    й  до чого довимагалися.

-    Все, мама Соня, Жанна Григорівна відвойована. Ти задоволена?   - і сяє своєю голлівудською посмішкою.         

-    А ти? – повернула питання, відчуваючи, як хоче висловитися.

-    Офігеть – не встати! З бюрократією важко тягатися. Але ми написали листа в РОНО й під сто підписів – це не жарти. Hехай лишень не відреагують. Можна ж і до міністра в гості сходити. Я як сказав Тигрику, що журналюг  запросимо для передачки, він зразу захвилювався, дзвонити почав. Передбачаю, що мене очікує потужна хвиля репресій, - було видно, що хлопець собою більш, ніж задоволений, та й репресій не особливо боїться.

-    Ти реально вважаєш, що Жанна Григорівна – гарний вчитель, чи це був шанс зробити революцію? – страшенно хотілося зрозуміти його справжні мотиви.

-    Ти… ви казали, що також могли б вдарити Таньку. Я уявив, що це ви. І Жанна Григорівна дійсно гарний вчитель. На її уроках цікаво. І вона єдина подружка у вас тут. От я тепер метикую, як пресануть Таньку, а?

-    Вова, вгамувався б, а? Вважай, що місія виконана, - я посміхнулася, хоча, можливо, й не варто було заохочувати дії цього революціонера. Раптом сподобається, й він весь час питання почне вирішувати нахрапом.

-    Поняв, Таньку до біса в реп’яхи. Воно й правильно, не чіпай г****, приємніше дихати буде, - зробив висновки й втік.

Жанну Григорівну не звільнили, але ставку урізали, адже  подумали, що нерви здали саме через велике навантаження. А ще, щоб на зарплаті не сильно сказалося, доручили вести  географічний  гурток. Спочатку Жанна Григорівна вишукувала  цікаві факти про різні країни, а потім учасники гуртка стали  переглядати документальні фільми про різні диковинки в світі. Директор виділив великий телевізор і відеомагнітофон, а також невеличку кімнатку для проведення цих занять. Це більше було схоже на клуб за інтересами. Діти вирізали з газет та журналів цікаві статті  й клеїли до зошитів, обмінювалися дивовижними відкриттями. Правою рукою Жанни Григорівни став Ковальчук Артур. Я також частенько зазирала до того гуртка.