Читати книгу - "Я обираю бути твоєю, Ольга Островська"

− Пропоную вмоститися зручніше, нас чекає довга розмова. Рок, бачу, що наказувати тобі залишити нас наодинці марно, то хоч не втручайся. Я хочу почути, що скаже твоя підопічна без твоїх підказок.

− Звичайно, Аріде, − згідно схиляє той голову. Стискає мою долоню на мить і відпускає. – Сміливіше, Міє. Тобі ніхто й нічого не загрожує.

Мені залишається лише йти за його величністю, безпорадно озирнувшись на адаміра.

Через хвилину я вже опиняюся в глибокому кріслі, віч-на-віч з імператором. Той вмощується навпроти. Настав час допиту.

− Міє, скажіть, ви просили адаміра Шаєра про заступництво?

Ем, і що мені відповідати, щоб правду сказати та Рока не підставити? Той, до речі, сидить на дивані збоку. Розслаблений, спокійний. Впевнений у собі… і, як не дивно, у мені. І від цієї його впевненості й мені стає спокійніше. Я не одна.

– Я просила його про допомогу та захист. І про порятунок моєї дитини.

– А ментальні блоки, поставлені адаміром Шаєра? Ви добровільно дали на них згоду?

− Так, − без тіні сумнівів говорю правду. Адже давала. Більше того, сама просила.

− Що ж, дякую, що підтвердили законність дій вашого опікуна, Міє. Тепер я хочу дізнатися, за яких обставин ви потрапили у світ Ільмондар на територію Даріату Шаєра. Також все, що ви пам'ятаєте, про Ескаєра Лаяре, і про те, як ви завагітніли від нього.

– Це ім'я я вперше почула лише сьогодні, ваша величносте. А про те, як завагітніла і від кого, поки що пам'ятаю небагато, – стискаю на колінах руки в кулаки. Мені незручно і страшенно неприємно говорити про такі речі з незнайомим чоловіком. Але я розумію необхідність бути зараз відвертою. Сором'язливість мені точно не допоможе добитися правди.

− Небагато? Чи нічого? – здіймає брови імператор.

А, так, Лаяре, здається, були впевнені, що я досі нічого не згадала і вже не зможу. Тому, мабуть, набрехали дуже багато чого, не побоюючись викриття. Чи вирішили, що моє слово проти них нічого не варте? Кидаю швидкий погляд на Рока, той ледь помітно киває, підбадьорюючи говорити далі. Правду.

– Я нічого не пам'ятала спочатку, але коли потрапила у цей світ, адамір Шаєра запевнив мене, що моя пам'ять відновиться поступово. На цей момент я пам'ятаю вже значно більше. Не все, звичайно, але достатньо, щоб стверджувати, що провела ніч із біологічним батьком моєї дитини не добровільно.

− Ви стверджуєте, що вас зґвалтували? − подається до мене його величність, пильно вдивляючись у вічі. І тепер його голос бринить моторошними сталевими нотами.

Саме це я й стверджую, хіба ні? Чи потрібне більш точне формулювання? То я можу. Зовсім чітко.

− Так, ваша величність, − відчуваю, як горить у грудях і на очі мимоволі навертаються сльози. – Мене зґвалтували, якщо не фізично, то ментально змусивши до статевого акту. Наслідком якого стала моя вагітність. А потім цей невідомий мені куард, обличчя якого я досі не згадала, покинув мене та мою дитину вмирати.

Сказані слова все ще дзвенять у просякнутому напругою повітрі. Імператор свердлить мене пильним поглядом. Суворим, пронизливим. І явно читає. Розумію, що емоційно я відкрита книга для нього. Ці куарди зі своїми здібностями реально страшно напружують. І от, якщо доведеться, як із таким жити? А доведеться, чує моє серце. Втрапила я по самі вуха.

– Скажіть, Міє, ви знаєте, як закон нашої імперії велить карати ґвалтівників? – рівним тоном цікавиться імператор.

Соромно зізнатися, але цього я не знаю. Якось сама не спромоглася запитати, а ніхто мені й не подумав розповісти. І щось зовсім недобре стає. Рок неодноразово згадував, що закони в них досить суворі.

А раптом страта? Чи готова я приректи своїми звинуваченнями люд… куарда на смерть? Чи готова стати причиною реального вироку? Кидаю безпомічний погляд на адаміра. Чи не тому він мені нічого не пояснив?

По вигляду Рока нічого не зрозуміти. І в емоціях він досить спокійний. Значить, все нормально?

– Ні, не знаю – зізнаюся тихо.

Імператор здіймає брови й теж переводить погляд на Рока. І знову мене криє важким відчуттям конфлікту двох сил і мовчазного діалогу між цими чоловіками.

− Цікаво. Що ж. У будь-якому випадку звинувачення прозвучало, – його величність відкидається на спинку крісла. − Тепер я маю ваше слово проти слова спадкоємця Лаяре. І перш ніж призначити належне в цьому випадку слухання на раді адамірів, я хотів би спочатку все-таки дізнатися вашу історію, Міє.

Слухання? Як судове? На раді адамірів? Тобто всіх адамірів? І я повинна буду привселюдно заявити та якось довести, що син одного з них мене зґвалтував?

Нервово ковтаю, відчуваючи, як потіють долоні. Матінко, у що я вляпалася? І чому мені здається, що зараз все іде саме так, як задумав Рок. І я дію так, як він передбачив. За змодельованим ним сценарієм. Пішак у його вмілих руках.

Але хіба я зараз можу відступити? Хіба я можу залишити без покарання те, що сталося зі мною? Я тоді майже вмерла. Я пам'ятаю, як останні крихти життєвих сил покидали моє тіло. Хто мене тоді шкодував? Хто шкодував мого малюка? І хто врятує інших дівчат, які можуть втрапити в таке лихо?

Рок не заперечував, що має план та свій інтерес. А ще обіцяв, що зі мною та сином буде все гаразд. Жодного разу він не обманював мене. Жодного разу не порушував це слово. Саме він мене врятував. Завдяки йому я зараз жива. І я обіцяла довіряти. Йому.

– Добре ваша величність, – киваю трохи загальмовано. − З чого розпочати свою розповідь?

– З дозволу бачити ваші спогади, – зауважує імператор. – Ви маєте розуміти, що справа дуже серйозна. Ваші емоції, звичайно, роблять вас дуже прозорою у вашій щирості. Але мені потрібні факти.

Ця вимога мене зовсім не тішить. Не хочеться знову втрачати свідомість. Якщо поряд з Роком я майже з самого початку дивним чином відчувала себе в безпеці, то зараз, поруч з імператором, цього почуття немає і близько.

− Аріде, дівчинка дуже сприйнятлива. А твоя сила їй чужа і може нашкодити, − втручається в нашу розмову Рок, вселяючи в мене надію, що можна уникнути цієї неприємної процедури. Проте його слова цю надію враз вбивають. − Тому, навіть не думай якось на неї впливати. Лише дивись.