Читати книгу - "Хочу бути твоєю, Лаванда Різ"

— Ти ж мене кохаєш, — схопивши його за лацкан піджака, вдивляюсь у ці очі кольору моря, яке накрило грозою. — Максе, чому ти не хочеш дати нам шанс?

— Тому що я тебе не кохаю, — видавив крізь зуби і випростався, загравши жовнами. — Видужуй, Яніно. Ще побачимося в будь-якому випадку, адже договір підписаний. Його копію скинуть тобі на електронну пошту. За харчування я домовився, тобі доставлятимуть сніданки, обіди та вечері прямо в палату. Якщо щось знадобиться — можеш просто мені написати, — замовкає, очікуючи, що я скажу щось у відповідь. …А я не можу навіть рота розкрити, кожен ковток повітря дається пекельно важко, бо на груди тисне це його тисячотонне «я тебе не кохаю». Ні, я не писатиму тобі, бо більше я в тебе нічого не проситиму. Ніколи. Ні за яких обставин. Першим поривом навіть було відмовитися вступати до Могилянки, але на зміну цієї думки прийшла інша… рятівна: якщо я не вивчуся, я не стану на ноги, не витягну маму, не зможу повернути Максимові борг за операцію. А я його обов'язково поверну, це вже справа принципу.

Дивлячись, що я мовчу, Макс киває і стільки гіркоти миготить у його погляді, що можна захлинутися від болю. Не знаю, що він встиг помітити у моїх очах, перш ніж я їх заплющила, щоб не бачити, як він йде від мене.