read-books.club » Детективи » Хрест із сапфірами 📚 - Українською

Читати книгу - "Хрест із сапфірами"

194
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Хрест із сапфірами" автора Гілберт Кійт Честертон. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 54 55 56 ... 63
Перейти на сторінку:
в психології. Точніше, в двох психологіях. У цій бразилійській справі двоє з найбільш відомих людей сучасної історії діяли всуперч своєму характеру. Пам’ятайте, що обоє — і Олів’є, і Сент-Клер — були героями, це поза сумнівом. Це був поєдинок між Гектором і Ахіллесом. Що б ви сказали про поєдинок, у котрому Ахіллес був би боязким, а Гектор — зрадником?

— Продовжуйте, — нетерпляче сказав високий, коли отець Бравн знову почав покусувати палець.

— Сер Артур Сент-Клер був солдатом старого релігійного гарту, саме такі, як він, урятували нас під час Заколоту, — продовжував священик. — Він завжди більше дбав про зобов’язання, аніж про вдавану хоробрість. Він був дуже відважним солдатом і водночас — обережним командувачем, а особливо обурювався, коли довідувався про даремні втрати війська. Однак у цій останній битві його дії були би абсурдними навіть для дитини. Не треба бути стратегом, щоб побачити незрозумілість його задуму, так само, як не треба бути стратегом, щоб не потрапити під автобус. Гаразд, ось вам перша таємниця: що сталося з головою англійського генерала? А от вам і друга: що сталося з серцем бразильського патріота? Президента можна назвати мрійником або надокучливим типом, та навіть його вороги визнавали, що він шляхетний, наче мандрівний лицар. Президент завжди відпускав на волю ув’язнених, а деяких навіть обдаровував. Люди, котрі справді ставилися до нього вороже, відходили, зворушені його простотою та шляхетністю. Чому, до біди, вперше в житті він наважився на таку диявольську помсту, особливо за наступ, котрий йому не міг завдати шкоди? От така таємниця. Один із найрозумніших людей на світі безпідставно повівся, як останній ідіот. Один із найбільш шляхетних людей на світі безпідставно повівся, як лиходій. Ось так виглядає ця справа. Про решту можете здогадатися самостійно, мій друже.

— Ні-ні, — коротко відповів інший. — Я залишаю це вам. Розкажіть мені про все.

— Гаразд, — погодився отець Бравн, — це було б негарно стверджувати, що публічне враження вичерпується лише тим, що я щойно розповів, і не згадати про дві події, котрі сталися не так давно. Я не можу сказати, що вони зробили якесь відкриття у цій справі, тому що ніхто не знає їхнього значення. Ці події хіба що додали темряви. Отож, по-перше. Родинний лікар Сент-Клерів посварився з цією родиною й почав публікувати серію статей, у котрих стверджує, що покійний генерал був релігійним маніяком; але, як він сам каже, це означає лише надмірну побожність. Так чи інакше його спроби не були успішними. Кожний знає, що генерал Сент-Клер був дивакуватим зі своєю пуританською побожністю. Друга подія заслуговує на більшу увагу. В тому нещасливому полку, що непродумано намагався перейти Чорну Ріку, служив такий собі капітан Кейт. У той час він був заручений з донькою Сент-Клера й пізніше одружився з нею. Капітан був одним із тих, хто потрапив у полон до Олів’є, і його, як і решту воїнів, окрім генерала, швидко відпустили на волю. Двадцять років потому цей чоловік, тепер уже лейтенант-полковник Кейт, опублікував свою автобіографію, котру назвав «Британський офіцер у Бірмі та Бразилії». В тій частині книги, де читач завзято шукає бодай щось про таємницю Сент-Клера, він знаходить наступні слова: «Всюди, також у цій книзі, я описував події так, як вони відбувалися, тому що підтримую застаріле переконання в тому, що слава Англії не потребує прикрас. Роблю виняток із цього правила лише стосовно битви біля Чорної Ріки. У мене є на те причини — особисті, але благородні й невідхильні. Однак аби віддати належне пам’яті двох визначних людей, я повинен дещо додати. Генерала Сент-Клера звинувачували в нездарності у цій битві. Я можу засвідчити, що його дії, якщо їх належно розуміти, були найбільш талановитими й проникливими в його житті. Президента Олів’є, натомість, звинувачували в жорстокій несправедливості. Вважаю, що моїм обов’язком є повернути ворогові честь і сказати, що в цьому випадку він виявив ще більшу шляхетність, аніж завжди. Висловлюючись зрозуміліше, запевняю своїх співвітчизників, що Сент-Клер не був таким ідіотом, а Олів’є таким лиходієм, якими вони виглядають. Це все, що я можу сказати, і жодні земні міркування не примусять мене сказати ще бодай слово».

Великий примерзлий місяць був схожий на снігову кулю, що виднілася крізь заплутані гілки дерев. Отець Бравн, щоб освіжити пам’ять, зазирнув у сторінку, вирвану з книги капітана Кейта. Коли він склав її і сховав у кишеню, Фламбо різко підняв руку, як це притаманно французам.

— Зачекайте секунду, зачекайте, — збуджено вигукнув він. — Здається, я здогадуюся, про що йдеться.

Він ішов величезними кроками, важко дихаючи, витягнувши вперед чорну голову на бичачій шиї, ніби людина, котра виграла змагання зі спортивної ходи. Малий священик, збуджений і трохи веселіший, ледве встигав за ним. Дерева ніби розступалися перед ними, дорога йшла вниз долиною, залитою чистим місячним світлом, і, ніби кролик, пірнала в ліс, котрий нагадував стіну. Вхід сюди був малий і круглий і скидався на отвір залізничного тунеля. Та коли вони пройшли кілька сотень ярдів і Фламбо заговорив, вхід у ліс вже нагадував печеру.

— Я зрозумів, — урешті вигукнув він, вдаряючи рукою по стегні, — чотири хвилини подумавши, я зможу розповісти вам про все, що сталося.

— Гаразд, — відповів священик, — розповідайте.

Фламбо підняв голову, але понизив голос:

— Генерал Артур Сент-Клер, — сказав він, — походив з родини, котра страждала спадковим божевіллям, він намагався приховати це від своєї доньки і, якщо це можливо, від майбутнього зятя. Правда чи ні, але він подумав, що наближається час колапсу, й наважився на самогубство. Звичайне самогубство спричинило би плітки, а він боявся цього. Коли почався наступ, його розум затьмарився й він пожертвував обов’язками заради чести. Генерал стрімко кинувся в битву, сподіваючись, що загине від першого-ліпшого пострілу. Та коли зрозумів, що не досягнув нічого, крім полону й ганьби, божевілля в його мозку вибухнуло, наче бомба, він зламав свою шпагу й повісився.

Фламбо уважно дивився на сіру стіну лісу, у котрій був один-єдиний отвір, схожий на могильну діру, куди пірнала їхня стежка. Можливо, в тому, що ліс ковтав дорогу, було щось загрозливе, бо Фламбо ніби насправді побачив усю трагедію і здригнувся.

— Жахлива історія, — сказав він.

— Жахлива історія, — повторив священик, схиливши голову. — Але неправдива.

Він закинув голову назад і у відчаї вигукнув:

— О, якби так було насправді!

Високий Фламбо повернувся й здивовано подивився на священика.

— Ваша історія чиста й майже невинна, — схвильовано сказав отець Бравн. — Хороша, чиста історія, така ж світла, як і цей місяць. Божевілля і відчай доволі невинні. Фламбо, все було набагато

1 ... 54 55 56 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хрест із сапфірами», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хрест із сапфірами"