Читати книгу - "Історія світу в 10 1/2 розділах"

Неділя. Боже мій, знаєш що? Товстий Дік — звукорежисер — учора ввечері мочився в річку, аж до нього підбіг один з індіанців, збуджено жестикулюючи, показуючи руками якісь плавальні рухи й так далі. Дік не став сприймати його серйозно — він подумав, що той намагається його закадрити, що вже смішно, бо ми бачили тутешніх індіанок; тоді індіанець побіг і привів одного з провідників — Мігеля. Купа жестів та пояснень — і Дік хутенько застібає ширинку. Угадай, що йому сказали? Індіанець розповів йому про рибок, які водяться в річці, — і далі ти зрозуміла!!! Малоймовірно, що оцей представник конкретно цього племені дивився британське телебачення того самого вечора, що й електрик-іхтіолог. Та й наш іхтіолог навряд чи досить добре вивчив місцеву мову, щоб утнути такий номер. Тож нам довелося справді це сприйняти. Таки ось хто посміявся останнім!

Понеділок. Ось іще комедія. При тому, що індіанці, здається, більш-менш розуміють, що ми робимо (вони нормально сприймають дублі, радо повторюють сцени, їх ніяк не хвилює спрямоване на них здоровенне око), про акторську гру вони не мають жодного уявлення. Я маю на увазі, що виконувати ролі своїх предків їм цілком приємно (в обмін на всілякі цяцьки): побудувати пліт, повезти нас угору річкою, бути знятими на камеру. Та якщо Вік каже їм по-іншому стати чи по-іншому тримати жердину — вони цього не роблять. Навідріз відмовляються. Ось ми так керуємо плотами і нічого не будемо міняти заради того, щоб білий чоловік дивився на нас через свою чудернацьку машину. Ще більш неймовірним є інше. Вони серйозно вважають, що коли ми з Меттом наряджаємось єзуїтами — то ми ними і стаємо! Вони вважають, що ми пішли геть, а прийшли два мужики в чорному! Для них отець Фермен такий самий реальний, як і Чарлі, хоча я радий, що Чарлі вони люблять дужче. Але переконати їх у тому, що відбувається в дійсності, неможливо. Знімальна група вважає, що це дурість, а в мене виникає питання — чи не є це фантастичною душевною зрілістю? Група вважає, що це така примітивна цивілізація, яка ще не відкрила для себе акторство. А в мене протилежна думка: чи не є вони постакторською цивілізацією, можливо, першою на землі? Щось ніби «нам це вже не треба, тож ми про це забули й більше не розуміємо». А що, непогана ідея!

Середа. Треба більше розповісти про роботу. Іде непогано. Сценарій уже не такий, як я пам’ятаю, але зазвичай так і буває, тому що його змінюють. І з Меттом не так і неприємно працювати. Я попросив гримера намалювати йому кілька москітових укусів, але той навідріз відмовився. Сказав, що той для різноманітності хоче побути красунчиком. Чудасія — неозброєним оком видно: у глибині душі він вважає себе страшенно гарним! Мабуть, краще йому не переказувати твоїх слів, що в нього обличчя наче з тушонки виліплене.

Четвер. Сталося жахливе. Просто жахливе. Один з індіанців упав з плота і потонув. Зник — і все. Ми дивились у воду, вельми бурхливу, і чекали, що він випливе, а він так і не виплив. Звичайно, ми зібралися припинити на сьогодні зйомки. А індіанці що? Вони про це не бажали чути. Ото артисти!

П’ятниця. Думаю про вчорашню пригоду. Нас вона значно більше засмутила, ніж індіанців. Я про те, що він же був комусь чоловік чи брат — а ніхто не плакав, нічого такого. Я майже очікував, коли ми ставали на ночівлю, що буде якась церемонія — ну, не знаю, одяг спалять чи що. Нічого подібного. Просто звичайне багаття, як завжди. У мене була й думка, що того чоловіка, який випав у річку, в племені недолюблювали, але все було занадто очевидно. Мабуть, вони в якомусь розумінні не розрізняють життя і смерть. Може, вони, як ми, не вважають, що його «не стало» — чи принаймні думають, що він не зовсім зник. Подався до кращої частини річки. Я спробував поділитися цим із Меттом, а той сказав: «Ну, чуваче, не знав я, що в тебе хіпівська кров». Метт — не найбільш духовний і тонко організований чоловік, якого зустрічаєш у житті. Він вірить у те, що в житті головне — пробитись, іти треба гордо, говорити прямо, трахати баб і плювати межи очі тому, хто хоче завдати тобі шкоди. Оце в таких виразах він коротко викладає свою життєву позицію. Він вважає, що індіанці — просто милі діточки, які ще не винайшли відеозапис. Треба сказати, кумедно виходить, що отакий тип тепер грає роль ченця-єзуїта й веде філософські диспути посеред джунглів. Річ у тому, що він один з отих ідеально дієвих американських акторів, чию кар’єру визначили іміджмейкери. Я говорив йому, що хотів би взяти відпустку на півроку й пограти в провінційних театрах, щоб просто згадати живу гру й живу публіку — а він зреагував на це так, ніби я йому розповів, що в мене стався нервовий зрив. Хай там як, а саме на сцені людина вчиться грати. Метт може як завгодно кривитися й закочувати очі, розуміючи, що його прихильниці-малолітки сидітимуть перед екранами в мокрих трусах. Але чи вміє він грати всім тілом? Можеш назвати мене старомодним, але я вважаю, що багато американських акторів просто далі викаблучування не йдуть. Я пробував пояснити це Вікові, а той відказав, що і я молодець, і Метт молодець, і разом на екрані ми будемо виглядати чудово. Іноді мені страшенно б хотілося, щоб він СЛУХАВ, що я кажу. А ось і пошта, чи пак вертоліт. А ти все мовчиш і мовчиш.

Цілую, Чарлі

Лист 6

Піппо, люба!

Знаєш, я розумію, ми домовилися про це не говорити, і, може, це й неправильно, бо я не знаю, в якому стані ти будеш, коли отримаєш цей лист, але чи не варто нам переїхати за місто й народити діточок? Ні, я з пальми в річку не впав. Ти навіть не уявляєш, як мені тут добре. Я припинив пити каву після обіду й майже не палю. Адже індіанці цього не роблять, кажу я собі. Індіанцям не потрібна підтримка потужної фірми Philip Morris із Річмонда, штат Вірджинія. Коли стає нелегко, вони іноді жують зелений листочок, який, наскільки я розумію, є їхнім відповідником того, як іноді викурюєш цигарку, коли режисер поводиться як мегадебіл. То чому б і мені не припинити це вживати — вони ж без цього обходяться? і щодо Лінди.