Читати книгу - "Нація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців, Оксана Мороз"

Як це працює

1. Спрощення, «успішний успіх» та інша інформація, про яку я багато писала вище, — це те, що може бути останньою краплею в перетворенні когось на овоч. Ви не можете контролювати, хто й коли побачить інформацію. І те, що ви задумували як кумедний жартик для друзів, бодай дрібкою, та долучається до загального процесу перетворення людей на дурнів. Звісно, це не означає, що ви мусите стати серйозним ботаном і транслювати лише нудні істини. Одначе пам’ятати і дозувати інформацію треба і варто.

2. Засмічення інфополя інфосміттям (це безліч репостів упродовж дня). Навіть якщо ви вкладаєте в них сенс і робите це від нудьги в черзі або аеропорту, то пам’ятайте, що це збільшує інфошум. Чи варта ця інформація цього?

3. «Санкціонований збір даних» — це те, що роблять цифрові платформи. Вони описують це в правилах, з якими ми, не читаючи, погоджуємося, коли реєструємося на платформі. Даними ми оплачуємо можливість користуватися платформою. Альтернатива вузька — або зголошуйся і користуйся, або не зголошуйся і не користуйся. Тут кожен вирішує особисто. Єдине, що варто пам’ятати, — саме на підставі цих даних і твориться магія, яка потім нас дивує, — платформа підсовує нам той контент, до якого ми ж і схиляємо її своїми діями в інтернеті. Варто пам’ятати, що між платформами можливий санкціонований або прихований обмін інформацією. Ваші дії в Google стануть надбанням Facebook і навпаки.

4. «Несанкціонований збір даних». Цифрові платформи — НЕ монополісти зі збору інформації про вас. Їх усіляко намагаються обійти вірусмейкери. Вони, ґрунтуючись на знанні людських слабкостей, придумують витончені й не дуже способи отримати ваші дані, оминувши цифрові платформи. Скажімо, вам підсовують жартівливий тест. За його результатами ви отримаєте відповідь на питання «Яка ви квітка?». Заради втіхи ви проходите цей тест, не розуміючи, що з першої ж кнопки «пройти» дали доступ до дій і даних свого облікового запису. Так вірусмейкери отримують таку саму інформацію про вас, як і цифрові платформи, але про це вас ніхто не інформує. А інформацію використовують без обмежень. Найгучніший приклад — скандал із Cambridge Analytica, про який я вже згадувала.

Що варто робити

Правило універсальне і старе, як світ: слово — не горобець, вилетить — не впіймаєш. Його можна лише актуалізувати: слово і дія в онлайні — не горобець, вилетить — не впіймаєш, і воно почне жити своїм життям і впливати на життя інших.

Пам’ятайте про віруси, коли щось залишаєте в інтернеті — і не важливо, смисл це (пост, коментар, відео тощо) або дія (лайк, клік, перегляд тощо).

Рiвень 3. Сумнівайтеся

Суть

Як я писала вище, середньостатистична людина швидше розпізнає вірус через те, що побачить його інструментарний патерн. Тобто зрозуміє, що певне повідомлення надіслано їй не випадково. Це найпростіший і найдоступніший спосіб почати сумніватися в коректності цієї інформації. Фактчекінг — це справа складніших рівнів, про них я розповім згодом. Наразі сконцентруємося на основному, але дієвому.

Як це працює

Завжди йде аналіз повідомлення, яке ми бачимо. Базовий аналіз стосується лише каналу, з якого ми його отримали, а саме:

1. Традиційні ЗМІ (офлайн- і онлайн- ТБ, радіо, друковані видання тощо) — аналізувати ці ЗМІ найскладніше. Основну роль у розпізнаванні вірусів тут виконує персона власника і головного редактора. Як я багато писала вище, у більшості традиційних ЗМІ є темники від власника або замовника. Джинсу приховують за редакційними матеріалами.

2. Соціальні мережі — це найпростіший і відкритий інструмент для аналізу. Саме через них можна і потрібно аналізувати традиційні ЗМІ. Якщо матеріал замовний, то зі 100%-ю ймовірністю його розганятимуть у соціальних мережах. Це зумовлено і невеликим охопленням одного конкретного матеріалу в традиційних ЗМІ, і тим, що саме соцмережі формують резонанс і є важливим інструментом у формуванні питання до порядку денного.

Справедливим буде твердження, що якщо матеріал транслюють виключно в традиційних ЗМІ і це не провокує дискусії/обговорення, найімовірніше, це просто підживлення сприятливого середовища для вірусів — свідоме або несвідоме. Якщо ця інформація перекочувала в площину обговорення і шириться соцмережами — це вірус. Розпізнати його патерн із великою ймовірністю можна через аналіз цього поширення.

Що варто робити

У традиційних ЗМІ на цьому рівні немає доступних інструментів. А от у соціальних мережах можна й необхідно перевіряти:

1) джерело — реальне або віртуальне. Види віртуальних акаунтів я описувала вище. Тут наведу основні ознаки:

— немає фото профілю або на ньому зображено не людину;

— немає особистих фото або вони шаблонні (їх зроблено на одному тлі, в один період, за однієї обставини тощо);

— обкладинка не відповідає сезону або типу людини;

— немає особистих постів, суцільні мотиватори, репости тощо;

— немає залученості під постами при наявності аудиторії понад 200 осіб;

Під постом розуміємо середньостатистичний пост, що не містить надзвичайної інформації (приміром, прохання про допомогу).

— немає стрічки зовсім або вона закрита;

— адекватність структури залучення під постом: у середньому кількість репостів і коментарів не перевищує 30% від кількості лайків;

2) адекватність масштабів залученості до поста:

— залученість під іншими постами у стрічці цього акаунта — якщо середня залученість на цьому акаунті — 50, а під цим постом — 500, то це причина проаналізувати пост детально;

Залученість — кількість взаємодій аудиторії із постом (лайки, коментарі, поширення).

— дату виходу поста — дуже часто, коли йде штучна накрутка, усі лайки приходять за перші хвилини після виходу поста, хоча в інший час на цьому акаунті такі показники збиралися тижнями від появи поста;

— часу доби виходу поста — якщо пост публікують за нічної пори або дуже рано-вранці, коли люди здебільшого сплять, а під ним залученість, аналогічна денному періоду, це теж достеменна ознака штучності просування цього акаунта;

3) хто поширює інформацію — на цьому рівні просто перевіряйте, віртуальний це акаунт чи людина. Принцип такий само, як у пункті 1;

4) неприродність реакцій: задвоєні репости, довгі на кілька рядків, або однотипні коментарі й інші ознаки роботи автоматичних сервісів.

Рiвень 4. Фільтруйте оточення

Суть

Тут теж спрацьовує класична істина: ми є тим, хто є в нашому оточенні. Якщо в ньому більшість — боти, ми живемо в чудовому світі вірусів. Більшість — інфобізнесмени, отже, ми їхні нинішні або майбутні клієнти. І так далі. Причина проста — ми постійно чутимемо і бачитимемо їхній контент.

Як це працює

Це правило стосується каналів комунікації, у яких є принцип двостороннього зв’язку. Тобто соціальних мереж, де ми самі додаємо друзів, підписуємося на когось, взаємодіємо з чиїмось контентом. Саме наша проактивна дія і формує нам стрічку.

Варто пам’ятати, що соцмережі не можуть вивалювати на нас увесь контент наших друзів, тож фільтрують його за своїм прогнозом, що нас може зацікавити. Тому в нашій стрічці трапляється контент від:

— тих, із ким взаємодіємо найчастіше;

— тих, кого додали нещодавно;

— тих, чиїми профілями цікавимося.

Іще ми бачимо матеріали, якими цікавляться наші друзі. І, звісно, на теми, якими цікавимося самі.

Основу стрічки ми вибираємо самостійно. Якщо