Читати книгу - "Мобі Дік, Герман Мелвілл"

«Серед усіх паростей зоології більш нема такої заплутаної, як цетологія»,- заявив капітан Скорсбі в 1820 році.

«Я не маю наміру, навіть якби це було в моїй спромозі, досліджувати правильний метод поділу китоподібних на роди й родини. […] Серед тих, хто досліджує цю тварину, немає ніякої згоди»,- писав про кашалота корабельний лікар Бійл 1839 року.

«Неспроможність провадити далі наші дослідження на незмірних глибинах».

«Непроникна запона таємниці, що сповиває наші відомості про китоподібних».

«Поле, засіяне терням».

«Усі ці неповні дані здатні тільки завдавати мук природознавцям…»

Так говорять про кита великий Кюв’є, і Джон Гантер, і Лессон - ці світила зоології та анатомії. І все ж, хоча справжніх знань у світі небагато, книжок написано вдосталь; так самісінько, до певної міри, стоїть справа і з цетологією, чи то китознавством. Дуже багато авторів - дрібних і великих, старих і нових, моряків і неморяків - широко чи стисло писали про китів. Ось вам лише частина імен: автори Біблії, Арістотель, Пліній, Альдрованді, сер Томас Браун, Геснер, Рей, Лінней, Ронделецій, Вілобі, Грін, Артеді, Сіболд, Бріссон, Мартен, Ласепед, Бонтер, Демаре, барон Кюв’є, Фредерік Кюв’є, Джон Гантер, Оуен, Скорсбі, Бійл, Беннет, Дж. Росс Браун, автор «Міріам Коффін», Олмстед і, нарешті, велебний Т. Чівер. Та до якого остаточного результату вони дійшли, про це свідчать наведені вище цитати.

З названих у цьому списку авторів, які писали про китів, живого кита бачили на власні очі тільки ті, котрі йдуть після Оуена; і лиш один з них був справжній професіонал китобій. Я маю на увазі капітана Скорсбі. У вужчому питанні про гренландського, або справжнього кита він - найбільший із наявних авторитетів. Але Скорсбі нічого не знав і нічого не писав про великого спермацетового кита, або кашалота, поряд із яким гренландський кит навряд чи й вартий згадки. І я хочу сказати тут, що гренландський кит - це узурпатор на троні океану. Він навіть розмірами аж ніяк не найбільший з усіх китів. Та завдяки дуже давньому пріоритетові в претензіях на цей трон, а також бракові будь-яких відомостей про спермацетового кита, який ще сімдесят років тому був істотою зовсім незнаною, трохи не міфічною (і така необізнаність панує й досі повсюди, за винятком хіба самітницьких келій кількох учених та ще китобійних портів), ця узурпація трону була з усіх поглядів цілковитою. Майже всі згадки про левіафанів у великих поетів давнини переконують нас, що для них царем океанів був гренландський кит, і то без ніяких суперників. Та нарешті настав час проголосити нового царя. Ми - на Черінг-Кросі. 40 Слухайте ж, усі добрі люди! Гренландського кита скинуто з трону, і віднині царює великий кашалот!

На світі є тільки дві книжки, де з якимсь, хай навіть дуже невеликим, успіхом зроблено спробу показати вам живого кашалота. Я маю на увазі книжки Бійла і Беннета; і той, і той свого часу були лікарями на англійських китобійних суднах, що плавали в Південних морях. Нових даних, які стосуються кашалота, в книжках цих точних і сумлінних людей, природним чином, небагато; але той матеріал, що там є, дуже цінний і надійний, хоч і обмежується переважно науковими описами. Проте всебічного відображення кашалот ще не знайшов ні в науковій, ні в художній літературі. В його біографії куди більше білих плям, ніж у життєписах усіх інших промислових китів.

Різні види китів треба укласти в якусь загальнозрозумілу, наочну класифікацію, хай навіть поки що тимчасову, ескізну, а вже пізніші трудівники науки доповнять її в усіх розділах. Оскільки ніхто з достойніших за мене за цю роботу не береться, я пропоную свої мізерні сили. Я не обіцяю нічого завершеного, бо всяке діло рук людських, яке претендує на завершеність, саме з цієї причини неминуче виявиться неповноцінним. Я не вдаватимусь у докладні анатомічні описи різних видів і взагалі ні в які довгі описи - принаймні тут. Моя мета - просто начерк класифікації китоподібних. Я архітектор, а не будівник.

Але й це завдання грандіозне; воно не до снаги звичайному сортувальникові листів на поштамті. Навпомацки спускатись услід за китами на дно морське, стромляти свої руки в незглибимі основи всесвіту, між його ребра й у саму тазову кістку - це жахливе діло. Хто я такий, щоб наважитись упіймати на вудку левіафана? Грізні кпини в книзі Йова вже мали б відстрашити мене: «Чи складе він (левіафан) умову з тобою?.. Тож надія твоя неправдива!» Але я плавав у бібліотеках і борознив океани; я сам оцими ось живими руками патрав китів. Я не жартую, і я ладен спробувати. Тільки треба розв’язати деякі попередні проблеми.

Перша: невизначений, невпорядкований стан цетології як науки з самого порога підтверджується тим, що в деяких джерелах так досі й не вирішено: кит - це риба чи ні. У своїй «Систематиці природи», виданій 1776 року, Лінней заявляє: «Я відокремлюю китів від риб». Та, скільки мені відомо, аж до 1850 року акула й камбала, скумбрія й оселедець, усупереч цьому категоричному Ліннеєвому декретові, поділяють з левіафаном володіння тими самими морями.

Підстави для того, щоб вигнати китів з водяного царства, Лінней наводить такі: «З огляду на їхню теплу кров, двокамерне серце, легені, рухомі повіки, порожнисті вуха, рenem intrantem, 41 feminam mammis lactantem, 42 і врешті: «Ex lege naturae jure meritoque». 43 Я переказав усе це моїм нентакітським приятелям Саймонові Мейсі та Чарлі Гроббові, з якими колись побував у плаванні, і вони одностайно висловили думку, що всі ці аргументи недостатні. Чарлі навіть не дуже чемно сказав, що все це нісенітниця.

Отож знайте: наперед відкидаючи будь-які заперечення, я приймаю добру давню думку, що кит - це риба, і для підтвердження цього погляду пошлюся на святого пророка Йону. Встановивши цю головну тезу, далі ми маємо з’ясувати, які внутрішні особливості вирізняють кита з-поміж інших риб. Вище я навів відмінності, зазначені Ліннеєм. Коротко резюмовані, вони такі: легені й тепла кров, тоді як у інших риб нема легенів, а кров холодна.

Далі: як нам визначити кита за очевидними зовнішніми ознаками, і то так, щоб назавжди приліпити йому виразну етикетку? Коротше кажучи, ось як: кит -