read-books.club » Детективи » ФБ-86, Андраш Беркеші 📚 - Українською

Читати книгу - "ФБ-86, Андраш Беркеші"

185
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "ФБ-86" автора Андраш Беркеші. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 54 55 56 ... 60
Перейти на сторінку:
капелюх, у якому було знайдено три русявих волосини. Лабораторним дослідженням встановлено, що це жіноче волосся. Йдучи в інститут патологічної анатомії, я взяв з собою кілька Євиних волосинок. Перевіркою встановлено, що вони не однакові. Євині пофарбовані, а ті, що ти знайшов, — природні. Перуки, як правило, роблять з жіночого волосся, бо воно довге і легше піддається обробці. Коли в мене вперше виникло це припущення, ще були сумніви. Згадай записку, яку ти знайшов у Вільдмана. Ти не звернув уваги на те, що в ній не вистачає багатьох надбуквених знаків?

— Аякже! Звернув.

— Записка свідчила про те, що її автор довгі роки жив за рубежем і або зовсім не писав по-угорськи, або писав дуже рідко. З цього я зробив висновок, що Фреді повернувся в Угорщину після визволення. Доктор Сегеді прибув сюди влітку 1945 року, після десяти років відсутності. Все це також підтверджувало мої припущення. Фреді зв'язався з Вільдманом десь на Далекому Сході. Вони вже там працювали разом. Після повернення підтримували зв'язок. Вільдман знав, що Фреді це Сегеді. Ще не з'ясовано, чому Фреді вбив його. Ясно, що згадану записку він хотів будь що забрати назад. Вона могла навести нас на його слід. Про тотожність обох осіб свідчать також шматочки шкіри, знайдені під нігтями Єви. Шкіру зідрано з кисті руки…

Коцка схопився за голову.

— Справді. Рожі згадувала, що на правій руці Сегеді був пластир…

— Тільки товариш старший лейтенант забув сказати про цю дрібницю, — в'їдливо зауважив Челеї. — Але найбільш вагомим доказом є те, що Фреді працював на двох хазяїв, — продовжував підполковник. — На квартирі Сегеді знайдено рацію. Це, очевидно, станція Велінгтон. З цього можна зробити висновок, що лікар був англійським агентом. З другої ж квартири, адресу якої ми не знаємо, він підтримував зв'язок з американцями під іменем Фреді.

— Щось мені незрозуміло, — задумався Коцка.

— Що саме? — спитав підполковник.

— Яка ж роль Олайоша? Вірніше, чому Фреді викрав капітана Шоша?

— Це дуже просто, хоч мені поки що неясно, де ми помилилися. За моїм задумом, Олайош мав тільки познайомитися з Євою. Ми хотіли дізнатися, що сталося з Краснаєм… Знали, що Єва працює по військовій лінії. Олайош — офіцер запасу, він справді бував у Москві, добре володіє російською мовою, досить довгий час жив у Дебрецені. Оскільки ми знали, що у Вільдмана немає в Угорщині родичів, він видавав себе за племінника офіціанта. Ми не передбачили, що дівчина так зацікавиться Шошем і доповість про нього вище. Єва знала, що Вільдман легалізував свої зв'язки з Фреді як нібито з особистим лікарем. Ми, правда, тоді ще не припускали, що Фреді і лікар — одна людина. Дівчина теж не знала, під яким прізвищем живе Фреді як лікар. Тут є ще кілька неясних моментів, їх можна з'ясувати лише за допомогою Фреді. Коли Шош відвідав Сегеді, той, очевидно, ще вірив, що має справу з племінником Вільдмана. Казку про заповіт він вигадав для того, щоб завербувати Шоша. Пізніше, певно, щось пронюхав і тому вирішив викрасти його. Над Олайошем нависла смертельна небезпека, його життя залежить від того, що Фреді хоче під нього вивідати, і як довго Олайош зможе тягнути час.

— В такому разі ми можемо добратися до Фреді і виручити Олайоша тільки через Красная, — сказав Коцка. — Коли хлопчина з'явиться біля вілли, ми не повинні його затримувати. Треба дати йому можливість зустрітися з Фреді, бо тільки він знає його адресу…

— Так, — сказав Челеї, — життя Олайоша залежить тепер від Красная. Добратися до банди Фреді можна тільки через нього. — Йошко, розкажи все, що знаєш про Красная. Що сталося з ним у Відні? А ти, — звернувся він до Коцки, — подбай, щоб швидше подали вечерю… — Він глянув на годинника. Стрілка наближалася до цифри один.

В кімнату зайшла секретарка.

— Товаришу підполковник, спостерігачі передають, що професора Голуба кудись спішно викликали. Він поїхав на таксі, узявши свою лікарську сумку…

— Дякую, — промовив Челеї. — Здається, старого кудись виманили. Коцко, негайно їдь до вілли. Незабаром я теж прибуду туди.


* * *

Було вже близько другої години, коли Іштван розплющив очі. Спочатку не міг второпати, де він і хто той сивий дідусь, в очах якого світиться така ж тривога, як колись в очах його матері.

Поступово туман розсіявся. Іштван впізнав професора і Естер. Відчув, як його обличчя заливає рум'янець. Який фатальний жарт зіграло з ним життя! Тільки з ним могло трапитися таке лихо, бо він виявився сліпою, безвольною іграшкою долі. Стало невимовно соромно, коли згадав про те, яким короткозорим був, як легко дав себе обманути. Чужі люди боролися за його честь, а він утік як боягуз. За це боягузтво має бути розплата. Вона неминуча і сувора. Ось тут перед ним людина, яку він має обікрасти. Людина, яка сміливо піднялась на боротьбу проти маловірів та примиренців і довела свою правду. Іштван має відняти у цієї людини плід її довгорічної праці, бо коли він не зробить цього, його знищать. Але Іштван знає, що професор не переживе крадіжки. Та й він не зможе обікрасти професора. Кому ж у такому разі залишитися живим? Йому чи професорові? Що дорожче: багаторічні досліди і геніальне відкриття чи його існування? Власне життя дорожче. Але хіба це буде життя, якщо він купить його ціною загибелі інших?

— Пане професоре, — озвався Іштван тихо… — Пане професоре…

— Як почуваєш себе, синку?

— Добре… Усе пройшло, Естер, — всміхнувся він дівчині, — ти дуже злякалася?

— Так, дуже…

— Котра година? — поцікавився Іштван.

— П'ятнадцять хвилин на третю, — відповів професор.

— Я мушу йти! — Він сів, спустив ноги на підлогу.

— Куди? Тепер ніч!

— На жаль, пане професоре, я мушу йти! Для мене вже однаково, яка пора…

— А коли я вас не відпущу?

Іштван глянув на сивого вченого.

— Пане професоре, я дуже люблю вас, я невимовно вдячний вам, але й ви не можете мене утримати від виконання мого

1 ... 54 55 56 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «ФБ-86, Андраш Беркеші», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "ФБ-86, Андраш Беркеші"