Читати книгу - "Альфонс Цiттербаке, Герхард Хольц-Баумерт"

Альфонса Ціттербаке!

Я запалив сірничок і підніс до праски-ракети. Спочатку праска засвистіла, тоді, мов кінь, вирвалася у мене з рук і з тріском та димом поскакала по фартусі.

— Тривога! — заволав я і сховався під кухонний стіл. Мама кинулася відчиняти вікна, а тато сміливо вскочив на кухню і спробував зупинити збожеволілу праску. Але вона прискала в його руках, наче зла кішка.

Коли дим розвіявся, я обізвався із своєї схованки:

— Було дуже гарно, правда ж? Тільки великуватий заряд. Якби два фейєрверки, тоді вийшло б чудово.

Не знаю чому, але на мене нагримали. Мама сказала, що вона страшенно злякалась. Як же вона злякається завтра, коли буде салют! Тато обпік собі руку і вважає, що я зовсім не розуміюся на техніці. І бригаді він завтра розповість про це, і мені слід бути уважнішим на уроках виробничого навчання…

А мені ж хотілося застосувати сучасну техніку! Електрична праска є у всіх, а праску-ракету має тільки родина Ціттербаке.

Я читав, що всім великим винахідникам спочатку було тяжко, і люди сміялися над ними. Отак і в мене. Та нічого. Коли за своє відкриття одержу Національну премію, тоді вони побачать…

Тато втішив маму:

— Нема лиха без добра. Тепер тобі доведеться одягти червоне плаття — воно мені дуже подобається. Але що це я кажу? Скільки пляшок шампанського треба для крюшону?

Внизу на мене вже чекають Бруно, Ервін і Петер. Треба йти пускати фейєрверки. їх у мене лишилося небагато, але що вдієш: витратив же для важливої справи.

* * *

Вже смеркло, коли хтось гукнув баском:

— Гей! Є хто на «острові любові»?

— Ой, лишенько! — забідкалася пані Цвой. — Чому ж це «любові»?

— Він же так називається, цей острів, і ми не можемо змінити назву, — сказав я, а тоді крикнув:

— Так, тут нас двоє: Альфонс Ціттербаке і пані Цвой!

Пані Цвой занепокоїлась і шепнула мені на вухо:

— Це ж інспектор Шмідтке!

З очерету виринув важкий рибальський човен і пристав до берега.

— О! Пані Цвой? Добрий вечір! О! То з вами ще й приємний хлопчина?

Пані Цвой зовсім зніяковіла і сказала:

— Він мене врятував, коли перекинувся мій човен.

— Браво, хлопче, — похвалив мене інспектор Шмідтке. — А тепер, будь ласка, ваше посвідчення.

— Любий пане Пімідтке, — жалібно сказала пані Цвой. — Я його загубила, коли перекинувся човен.

Та інспектор Шмідтке був невблаганний:

— Це не допоможе. Три марки штрафу.

— У мене ж і грошей нема з собою!

— Тоді я повинен заявити у Спілку рибалок, — сказав інспектор Шмідтке. — А тепер сідайте у мій човен. Уже вечір, а ввечері ніхто не вудить.

Я зрадів, що мені більше не треба розповідати. Але пані Цвой ще завдала мені прикрощів. Ми сиділи в човні позад інспектора Шмідтке, і я їй шепнув:

— Я знаю, де стоять верші. Дозвольте, я завтра принесу вам лина. Це буде наша помста.

— Хлопче, — сердито відказала пані Цвой, — так не годиться. Невже ти збираєшся красти? Я в тобі розчарувалась.

Так гарно почався день, і так я добре тренувався, а от увечері знову прикрощі. До того ж я це тільки так сказав, щоб розважити пані Цвой. Насправді ж я навіть не знаю, де стоять ті верші.

Ну, гаразд, краще помовчу. Бо хто його знає, що зробить пані Цвой із тим, що я їй нарозповідав.

Оглавление Частина І   Завжди у мене прикрощі через прізвище   Як я жартував першого квітня   Мої пригоди на дорозі привидів   Як я вдавав п'яного   Прикрощі через рукавичку із штучної козиної шкіри   Як я вперше стрибнув головою вниз у воду   Що сталося після того, як я вранці побачив павука   Чому я завжди попадаю в халепу?   Як я впіймав коропа Юмбо та наловив усякої іншої риби   Як ми з Великою Змією звалили тацю з пирогом   Як я міняв свого складаного ножика   Чому називають мене «Вогняним Альфонсом»   Як мені на сходах зустрівся лев   Що сталося зі мною в трамваї   Чому в мене з рук випав тромбон Частина ІІ   Як я програв змагання слідопитів   Як я проводив домашній телефон   Що мені довелося пережити через «шахрайську гумку»   Яка пригода була