Читати книгу - "Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921, Олександр Іванович Удовіченко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
9 вересня, допомагаючи просуванню польських частин, Окрема кінна дивізія атакувала значні сили ворога під Бурштином та розбила його.
10 вересня комбінованими діями піхоти і кінного полку імені Максима Залізняка розбито вщент ворога, що намагався переправитися через Дністер. З 366-го совєтського полку захоплено в полон 141 червоноармійця, а решту знищено.
За час відходу за ріку Дністер сили Української Армії після всіх боїв, що вона витримала, значно зменшилися, а кількість її бійців дійшла до 4657 старшин і козаків, 1927 шабель, 36 гармат. Усього з запасними бригадами загальна кількість її бійців доходила до 8000.
Безперестанні бої та відступ до 300 кілометрів, неясність становища Української Армії у зв'язку з постійним відступом Польської Армії впливали на моральний стан українських вояків. Якою ж буде доля Української Армії в разі повної поразки Польської Армії? В Армії ширилися чутки, що за подальших неуспіхів вона мусить перейти на терен Румунії чи Чехії. Під впливом цих настроїв частина старшин і козаків 5-ї Херсонської дивізії, переважно галичани, що вступили до Армії УНР, одного дня відійшли разом з військовим майном, зброєю і кіньми до Чехії. Але старі лицарі Украйнської Армії, що з 1917 року билися за долю свого народу та які відбули Зимовий похід, не хотіли відриватися від своєї рідної землі, а воліли, як це було 6 грудня 1919 року, знову прорватися в Україну до повстанців, знову розпочати партизанську війну.
Однак звістка, що Польська Армія під Варшавою розбила вщент ворога, дала нові духовні сили українському воякові і надію на перемогу над ворогом.
Незабаром Українська Армія приступила до перегрупування у зв'язку з запланованим наступом.
Розділ 43
Форсування Дністра. – Вихід на лінію Збруча
Загальна ситуація на спільному польсько-українському фронті на 15 вересня мала такий вигляд.
Під Варшавою польські війська енергійно переслідували рештки совєтських армій. 12 вересня 3-я польська армія розпочала загальний наступ на схід і, розбивши 12-у і праве крило 14-ї совєтської армії, вийшла на лінію річки Стир, де без жодного успіху Будьонний намагався чинити опір. 14 вересня розпочала наступ 6-а польська армія. До кінця вересня обидві армії вийшли на лінію Старокостянтинів, Славута, річка Горинь.
У зв'язку з наступом 3-ї і 6-ї польських армій Українська Армія атакувала за Дністром ворога в ліве крило та вийшла в його запілля. Перед фронтом Української Армії позиції займала 41-а совєтська дивізія, яка міцно тримала всі пункти для переправи, особливо в районі Нижнева і Маріамполя, бо там були залізничні мости.
У наказі командарма Українській Армії завдання її було сформульовано так:
"На доручену мені армію покладається завдання форсувати 14 вересня Дністер у районі Нижнева і на схід від нього, знищити ворожі сили й опанувати якнайшвидше Бучач і Чортків, маючи зв'язок за допомоги Окремої кінної дивізії з правим крилом польської групи генерала Латиника в районі Підгайці. Головним завданням армії ставиться забезпечення операції групи генерала Латиника зі сходу і у випадку потреби прикрити праве крило цієї групи в напрямку на Терембовлю, Скалат і одночасно забезпечити лінію нижнього Серету".
Для форсування Дністра дивізії Української Армії були зведені в три групи:
1. Права група генерал-хорунжого Удовиченка (3, 4 і 5-а дивізії) переправляється в районі Городенки, після чого завдає удар ворогові в напрямку на Чортків.
2. Середня група генерал-хорунжого Загродського (1, 2 і 6-а дивізії) переправляється в районі Нижнева з ударом у напрямку Бучача-Чорткова.
3. Ліва група генерал-хорунжого Омеляновича-Павленка (Окрема кінна дивізія), тримаючи зв'язок з 8-ю польською дивізією і середньою групою генерала Загродського, за першої змоги з району Єзуполя має прорватися у напрямку між Підгайцями та Бучачем.
Вночі з 14 на 15 вересня групи розпочали переправу.
Права група під ворожим вогнем розпочала будування дерев'яного мосту через Дністер біля Жежави, але ворожий вогонь був настільки міцний, що сапери не змогли продовжувати свою роботу. З огляду на це під прикриттям темряви та гарматного вогню піхота правої групи розпочала переправу на плотах, а кіннота – вплав. Швидка течія та широчина Дністра (150 метрів) надзвичайно утруднювали переправу, але все ж першим двом куреням пощастило висадитися на лівому березі біля Жежави. Ці два курені відразу кинулися в атаку. Збивши ворога, вони рушили на схід та до ранку зайняли відповідний плацдарм. До 9 години ранку 15 вересня було переправлено всю піхоту та кавалерію й частину артилерії. До вечора 3-й та 4-й кінні полки разом з кінними сотнями бригад переслідували ворога, зайняли низку сіл у просторі до 15 кілометрів на північно-східному напрямку від Жежави. Вже 18 вересня кіннота правої групи, збиваючи ворога, підійшла до Чорткова, а в східному напрямку – до Скали. Це примусило ворога, що уперто тримався перед фронтом середньої групи, до відступу.
Середня група, налагодивши залізничний міст у Нижневі під гарматним вогнем ворога, переправилась на правий берег Дністра і ранком 15 нересня розпочала наступ у напрямку Монастириська-Бучача. Ворог, щоправда, уперто тримався, переходив у контрнаступ, але поява в запіллі Чорткова кінноти правої групи змусила його до відступу в напрямку на Гусятин.
Ліва група – Окрема кінна дивізія – тим часом з боями вийшла в район Підгаєць.
6-а польська армія швидко посувалася на схід. Червоні московські частини поспішно відходили до Збруча. Всі спроби червоного командування затримати наступ польських і українських військ були безрезультатні. 18 вересня Українська Армія вийшла на лінію Збруча.
Знов Українська Армія опинилася на межі рідного краю. 21 вересня деякі дивізії після молебня з побожністю ступили на рідний терен. Їх радісно зустрічало населення. Протягом 4 днів армія з безперестанними боями пройшла до 110 кілометрів.
Розділ 44
Бої на Збручі. – Рух на схід. – Бої під Новою Ушицею. – Перемир'я
Підтягнувши резерви, ворог вирішив затримати Українську Армію на Збручі, але даремно. Українські частини витратили майже
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921, Олександр Іванович Удовіченко», після закриття браузера.