Читати книгу - "Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921, Олександр Іванович Удовіченко"

під прикриття своєї піхоти. В цьому кінному бою взяло участь до 2000 кіннотників. З розмаху наші кінні частини налетіли на два полки 123-ї бригади та майже цілком їх знищили разом з командирами полків. Після цього знаменитого бою, в якому виявилися добрі якості нашої кінноти та який скінчився повною поразкою ворога, останній обмежився лише дрібними наскоками на наші сторожові частини.

Між тим Будьонний, прорвавши польський фронт у районі Рівного, пішов у напрямку Львова, чим змусив польські війська відступити на лінію Серету. З огляду на це Українська Армія 27 липня згідно з наказом зайняла фронт від Чорткова та Дністра по річці Серет. На цих позиціях по Серету протягом майже 10 днів ворог енергійно атакував різні відтинки українського фронту. Особливо уперті бої були під Чортковом. Українські частини відбивали всі спроби ворога прорватися через Серет.

Через те що польські частини під натиском Будьонного знову примушені були відступити на захід, Українська Армія згідно з новим наказом зайняла фронт по річці Стрипі від Бучача до Дністра. Захоплений своїми успіхами ворог продовжував енергійно атакувати наші війська, але всі його спроби форсувати Стрипу розбилися об наші контрудари.

Між тим ситуація на фронті 6-ї польської армії знов ускладнилася. Будьонний підійшов до самого Львова, для оборони якого зосереджувалися польські війська, а загальна лінія фронту знову пересунулася на захід. З огляду на це Українській Армії дається наказ відійти на лінію Дністра, де й зайняти позиції від Галича до румунського кордону.

20 серпня Українська Армія, переправившись через Дністер, зайняла нові позиції.

Розділ 42
Оборона Замостя. – Оборона Дністра

На 20 серпня 1920 року загальна ситуація на польсько-українському фронті мала такий вигляд:

16-17 серпня польські війська вщент розбили ворожі армії під Варшавою.

Кінній армії Будьонного було дано завдання вийти за праве крило фронту польських військ та в їхньому запіллі рушити через Люблін у загальному напрямку на Варшаву.

Але Будьонний, захоплений своїми успіхами, перед тим як рушити на Варшаву, вирішив з нальоту захопити Львів, однак зустрів тут серйозний відпір і, зазнавши великих втрат, рушив у напрямку на Замостя, до якого і підійшов 29 серпня.

У Замості у старій фортеці в той час опинилися частини 6-ї української Січової дивізії під командуванням генштабу полковника Безручка, яких направляли з фронту 3-ї польської армії на з'єднання з Українською Армією на Дністрі. Крім вищезгаданої 6-ї дивізії, до складу залоги Замостя ще увійшов 31-й польський полк та 2 етапових курені. Всього – 3200 багнетів, 200 шабель, 12 гармат та 3 бронепотяги. Комендантом залоги був полковник Бсзручко.

29 серпня Будьонний зсаджує своїх кіннотників з коней та після гарматної підготовки веде їх на штурм фортеці, яка являла собою мале містечко, обведене старим муром. Атаки будьоннівців із сходу було відбито з великими втратами для них. Ранком 30 серпня Будьонний оточив Замостя та повів наступ з усіх боків. Залога Замостя уперто боронилася, але з заходу будьоннівцям пощастило дійти до дротяних перешкод і знищити їх та майже увірватися в Замостя. Однак останній резерв – українська сотня – контратакою відкинув ворога за дроти. Майже 40 ворожих гармат відкрили пекельний вогонь, на який обережно (зберігаючи набої), але влучно одповідали 12 українських гармат. І ця атака для армії Будьонного скінчилася неуспіхом. Несподівано 31 серпня Будьонний припинив штурм Замостя та спішно розпочав відступати на схід, бо в його запіллі з'явилися польські дивізії, що їх було перекинуто з північного фронту.

Штурм Замостя, під яким Будьонний поніс великі втрати, остаточно зламав йому зуби й ослабив його. Він не в силах був продовжувати свій рейд до Варшави. З боями він мусив відвести свою армію в район Володимира-Волинського, де вона вже втратила свою роль молота, що увесь час пробивав фронт Польської Армії. Відсіч, яку зустрів Будьонний під Замостям, остаточно розбила широко побудовані стратегічні плани Червоної Армії, а саме: кінними арміями з півночі і з півдня оточити Польську Армію. У порушенні цих планів активну участь взяла 6-а українська дивізія з полковником Безручком на чолі. Дії цієї дивізії прикрашають одну з найкращих сторінок історії Української Армії.

У цей час Українська Армія зайняла позиції по Дністру довжиною до 100 кілометрів. Водночас, як Будьонний атакував Львів, 8-а совєтська кінна дивізія прорвала польський фронт біля Ходорова та рушила в напрямку на Стрий, туди, де був стик Польської й Української армій. Для забезпечення свого лівого крила від обходу 8-ї совєтської кінної дивізії командарм Української Армії скерував у бік Стрия Окрему кінну дивізію та 3-й кінний полк, але небезпека минула дуже швидко, бо до Стрия підійшло кілька куренів Польської Армії, які легко відкинули 8-у совєтську дивізію та примусили її поспішно відступити на лінію своєї піхоти.

На позиціях по Дністру Українська Армія була згрупована так, що вона могла відпочити й виправити різні організаційні та матеріальні дефекти. Дивізії боронили на Дністрі лише певні пункти, де були переправи, а за просторами між цими пунктами доглядали наші кінні дозори. Не раз ворог намагався форсувати Дністер, особливо біля Нижнева, але всі ці спроби кінчилися невдачею. Як і не раз, українські дивізії переправлялися через Дністер та завдавали ударів ворогові, відкидаючи його від цієї річки на кілька кілометрів.

Найбільші бойові події відбувалися на лівому крилі Української Армії – в районі Галич-Маріампіль.

З окремих епізодів треба відзначити такі:

28 серпня під Болшівцями кінний Запорозький полк разом з Окремою кінною дивізією атакував ворога та розбив його вщент. У цьому бою важко поранено 4 старшин і 30 козаків, серед яких був один із найхоробріших сторшин – командир Запорозького полку полковник Дяченко.

30 серпня 3-й кінний полк 3-ї Залізної дивізії прорвався в запілля ворога та дійшов аж до Монастириська, де розгромив запілля 368-го совєтського полку. 8-а кінна сотня 3-ї Залізної дивізії під Вербкою атакувала школу червоних командирів, які, незважаючи на свою стійкість, не витримали атаки і з великими втратами відступили. 8-а сотня втратила 8 забитих, 26 поранених, у тому числі одного старшину, що вмер від ран.