Читати книгу - "Клас пані Чайки"

Кінга знала, що Міхал прийде. Зрештою, тому й взяла його мобільний, аби в нього був привід зустрітися. Щоби хлопець довів їй, наскільки він до неї небайдужий. Кінга навіть не подумала, що для нього важливішим може виявитися мобільний телефон. І може, не треба було його забирати. Вона усвідомлювала, що вчинила зле. Сама б ніколи такого не схвалила, але зараз ревнощі її засліпили, ну, і жіноча цікавість. Кому ще дзвонив Міхал? Кінга ридала, поклавши голову на стіл. Такою її й побачив Міхал.

— Чого це ти? Навіщо забрала мій телефон? Що я тобі зробив? — закидав він її запитаннями. — І чому кажеш, що мені на тебе начхати?

Нізащо на світі Кінга не зізналася б, що вона ревнує. Та Міхал сам здогадався. Глянув на свій телефон і побачив список останніх дзвінків. КАМІЛА.

— То це через дзвоник, дурненька? — сказав Міхал, незграбно гладячи дівчину по волоссю. Обоє мовчали, а тоді хлопець почав розплітати їй косу. — Я весь день думав про цього Олека. Як воно йому? Дівчина пішла до нього й приходить побита. Добре, що ми живемо недалеко і район у нас спокійний. Ну, і ти більше мені подобаєшся із розпущеним волоссям, знаєш?

Каміла поїхала ще до роздачі табелів. Малгося перший тиждень канікул провела вдома. Час минав за грою з Мацеком у скребл, на прогулянках парком, але переважно дівчина читала.

Гроші. Через них Малгося не могла піти до басейну, кіно чи кав’ярні. У її батьків ніколи не було зайвих грошей, а наприкінці року сталася подія, після якої фінансове питання зробилося особливо болісним. Малгосю ніколи в таке не втаємничували, та якось вона випадково почула розмову батьків. Мама плакала, а тато втішав її, мовляв, вони якось дадуть собі раду. І що чотири тисячі Леськевичевої вони сплатять, але про спільну відпустку доведеться забути й поїздку на Буковину треба скасувати.

— Тільки й того, що Малгося поїде до літнього табору, — казав тато. — Добре, що хоч за це вже заплачено.

У розмові декілька разів згадувалися слова позичка, жирування та жирант. Перше слово було зрозумілим, але два останні Малгося почула вперше. Щоправда, якось під час гри в скребл Мацек склав слово «жирант», отримавши над нею перевагу в 150 балів, але Малгося, хоча й збиралася перевірити в словнику значення цього слова, так цього й не зробила. Тому зараз дівчина побігла до татового кабінету по словник іншомовних слів. Коли знайшла його на полиці, батьки якраз закінчували розмову. Мама з почервонілими очима пішла до ванної вмитися.

— Що шукаєш, доню? — тато явно готувався сказати їй про те, що вони не зможуть поїхати до Татранської Буковини. Але чомусь у нього це не виходило, і Малгося вирішила йому допомогти.

— Хто такий жирант? — запитала вона.

Спершу батько глянув на неї так, що вона перелякалася. А якщо він сваритиметься? Адже вона підслухала їхню розмову, хоча й знала, що так робити негарно. Але тато не кричав. Подивився сумним поглядом на доньку, а тоді сказав:

— Отже, ти все чула. Жирант — це така особа, яка своїм підписом у банку гарантує, що той, хто бере кредит, сплатить його. Якщо він перестає гасити кредит, борг переносять на жиранта. Мама поручилася за Дороту Леськевичеву…

Тепер Малгося все зрозуміла. Мамина подруга, яка торік виїхала до Нью-Йорка й не повернулася, перестала сплачувати кредит. І все це лягло на маму… Потім тато говорив про відпустку, що вони не зможуть поїхати. Але табір буде. Та Малгося думала лише про одне, про дружбу. Як таке сталося? Їй завжди здавалося, що мама й Леськевичева — подруги. А тут така халепа… Мало того, що пані Дорога не озивається, то ще й мамі доведеться сплатити за неї кредит. А Каміла теж могла б так вчинити? Ех, у Каміли завжди водяться грошенята. Їй ніколи не доводиться позичати, навіть дрібні суми, бо в неї завжди щось є. Малгося добре пам’ятала, як на початку першого класу вони пішли на морозиво, бо Каміла випадково знайшла в кишені п’ятдесят злотих. Малгосі теж хотілося б отак несподівано щось знайти! Але з нею такого не траплялося. Саме тому перед поїздкою до табору їй доводиться нидіти у Варшаві й цілими днями читати. Цю книжку їй порадила Каська, яка багато про неї розповідала й дуже розхвалювала. Щойно Малгося з Мацеком отримали табелі й подяки за систематичне підвищення рівня читання в гімназії, бібліотекарка запросила їх до кабінету, де на столиках лежали розкладені книжки. З них можна було вибрати три. Малгося й Мацек уважно роздивлялися збірки віршів, словники, романи… Що вибрати? Мацек недовго думав. Узяв три томи Ненацького про Пана Автомобільчика, бо саме їх йому бракувало до комплекту. Малгося спершу схопила Єву Новак, книжку якої вона безуспішно шукала в крамницях, тоді зацікавилася «Словником складних слів», аж нарешті її увагу привернув роман Меґ Кебот «Щоденник принцеси». Вона вже дещо чула про цю книжку. Саме її гарячково читала Каська на уроці географії, а тоді на математиці. І якщо Лабрадор зазвичай не звертав увагу на те, що роблять учні на його уроках, то з математиком все було вже по-іншому. Він безжально витяг книжку з-під парти й продемонстрував класові:

— Ось, що читає гімназистка Катажина! «Щоденник принцеси». На жаль, якщо не приділятимеш більше уваги математиці, тобі залишиться щонайбільше «Щоденник Попелюшки». Жоден принц не одружиться з дівчиною, яка не знає, скільки становить квадратний корінь із шістдесяти чотирьох.

У класі зареготали, а Малгося замислилася, яка книжка могла так захопити Каську. Бо Каська й книжка досі були несумісними поняттями.

Сягнувши в шкільній бібліотеці по перший том і погортавши його, Малгося відразу покликала Мацека.

— Ти повинен це побачити!

— Що саме?

— Слухай: «Він сказав, що не знає нікого з бодай краплею тестостерону, хто здатен був подивитися „Красуню й чудовисько“ на Бродвеї і кого б