Читати книгу - "Двічі графиня та двічі генерал"

— Ви так вважаєте?

— Так, так і ще раз так! Час внести у спокійне життя жіночої половини Версаля легкий дискомфорт.

Підготовка до балу тривала кілька днів. Граф Йозеф спостерігав за жінками з іронічною усмішкою. Якось Софії прийшла в голову весела ідея.

— Дорога Елізабет, ще в Кам’янці я дивилася на польову офіцерську сумку чоловіка, і мені постійно хотілося вигадати що-небудь подібне, але більш витончене для себе.

— А яка вона?

— Зараз принесу, — Софія помчала до сусідньої кімнати.

Віже-Лебрен тим часом приготувала папір і графіт.

— Ось, — графиня тримала в руках сумку для шаблі.

Художниця швидко зробила кілька начерків на папері.

— Мені подобається ось цей варіант, — грекиня вказала на один із малюнків.

— Дуже добре, а я вибираю ось цю модель, — сміючись, відповіла Елізабет.

Софія тут же послала служницю до грецької крамниці з проханням запросити майстра з пошиття сумочок. З’явився грек середніх років, дуже тямущий і веселий. Софія швидко пояснила йому грецькою, чого від нього хочуть і для якого заходу це потрібно. Грек захоплено похитав головою, коли дізнався, що жінки запрошені до Версаля, і попросив їх показати бальні сукні. А коли побачив підготовлені наряди, дуже здивувався.

— Ви показуєте мені те, що буде під сукнею, а де ж сукні?

Софія та Елізабет дружно розсміялися.

— Це і є бальні сукні, — відповіла, розсміявшись до сліз, графиня де Вітте.

Шок, викликаний появою обох жінок на балу в незвичному вбранні, перевершив усі очікування наших героїнь.

Коли Софія і Елізабет у супроводі офіцера Йозефа де Вітте увійшли до Дзеркальної галереї Версальського палацу, серед придворних пройшов легкий гомін. Але обидві жінки заздалегідь домовилися вести себе як ні в чому не бувало. З легкою іронічною усмішкою спокійно пройшли через усю залу, а потім, повернувши назад, зупинилися біля графа д'Артуа і графа Трімо де Реньєра, які розважали графиню де Бальбі і графиню де Реньєр. Елегантні туалети молодих жінок при всій своїй незвичності м'яко підкреслювали їхню вроджену стрункість і вроду.

Отже, королеві Марії Антуанетті — законодавиці мод Парижа — було кинуто виклик. Тепер увесь двір очікував виходу королівської пари та реакції Марії Антуанетти. Софія озирнулася. Чесно кажучи, вона була злегка приголомшена розкішшю оздоблення Дзеркальної галереї: тисячі вогнів від кришталевих і срібних люстр відбивалися у півтора десятках величезних дзеркал, у діамантах присутніх дам.

На подив усім, королева сприйняла нові наряди Софії та Елізабет з усмішкою.

— Але ви пустунки! Вирішили зробити переворот у моді Франції? Ваша величносте, прошу заточити бунтівниць у Бастилію, — засміялася Марія Антуанетта, повернувшись до короля Людовика.

— Боюся, це викличе міжнародний скандал, і наш брат Станіслав Август оголосить нам війну, — підтримав веселий тон дружини Людовик. — А ці незвичайні наряди мені дуже подобаються.

— Чим же, ваша величносте?

— Вони дозволять різко зменшити витрати нашої скарбниці на тканини для ваших суконь, — з іронією відповів Людовик XVI.

Королева кинула в нього свій колючий погляд (при дворі і так ходили плітки про її великі витрати на вбрання і коштовності), але Людовик тут же виправився:

— І Франція, нарешті, побачить бездоганну фігуру своєї королеви.

Марія Антуанетта змінила гнів на милість:

— Сір, заради благополуччя Франції я готова роздягнутися догола.

Граф д'Артуа, брат короля, як і передбачала Віже-Лебрен, приділяв багато уваги графині де Вітте, постійно затримуючи на ній погляд між турами і запрошуючи її на черговий танець. Софії явно лестила прихильність найяснішого принца, хоча вона намагалася не показувати цього. Принц був чудовим співрозмовником, але, як усякий ловелас, занадто розбещеним. Його жарти й натяки були на межі допустимого світським етикетом. Графиня зашарілась і не помічала занепокоєного погляду Йозефа.

Після балу при дворі поповзли чутки, що у графа д'Артуа новий роман. Щоправда, ніхто не спромігся поцікавитися на цей рахунок думкою Софії. А вона-то якраз менше за все про це думала. Вони з чоловіком були на вершині популярності. Запрошення найбільш знатних і багатих родин слідували одне за іншим. Бали, обіди, Опера чергувалися з прогулянками по Парижу та околицях. Софія відкрила салон, і од відвідувачів не було відбою. Разом із Віже-Лебрен вони влаштовували у себе грецькі вечори. Обов’язковою умовою цих імпровізованих вечерь була класична туніка. На столах стояли етруські вази, кілька картин із сюжетами з грецької міфології прикрашали стіни салону. Фрукти, овочі, легке вино, іноді баранина, частіше риба і морепродукти — ось і все меню. Після вечері гості співали гімни Глюка під акомпанемент ліри або ставили невеликі вистави.

Париж не просто захопився античністю. Це була нова мода! Звичайно поряд із шанувальниками у Софії з’явилися заздрісники.

Якось вранці за сніданком граф де Вітте, переглядаючи газети, здивовано вигукнув:

— Софіє! Ти потрапила на першу шпальту!

— І що ж вони пишуть?

— Заголовок такий: «Вечеря у графині де Вітте обійшлася її чоловікові полковнику де Вітте в 20 тисяч франків!»

— Звідки такі подробиці?

— Ти ж знаєш, правда швидко спотворюється під час передавання з вуст у вуста.

— Зараз я підрахую, скільки ж реально коштувала вечеря.

Софія покликала служницю, переговорила з нею і, сміючись, доповіла чоловікові:

— Отже, у нас вийшло трохи більше 20 франків.

— Так, газетярі злегка помилилися, додавши всього лише три нулі.

— Думаю, ми не переконуватимемо Париж. Хай вважають, любий, що для тебе 20 тисяч — справжня дрібниця, — усміхнулася Софія.

До цього можна лише додати, що коли через кілька років Віже-Лебрен переселилася до Петербурга, вартість паризької вечері у графині де Вітте в переказах перевищувала вже 80 тисяч