Читати книгу - "Рогнеда"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Нестор, «Повість врем’яних літ»:
«Пішов Володимир з військом на Корсунь. (Так звали на Русі Херсонес. – В.Ч.). І зачинилися корсуняни в місті…»
Корсунь – одне з найбільших античних міст у Північному Причорномор’ї, що розташовувалося біля сучасного м. Севастополя.
Заснували його вихідці з Гераклеї Понтійської та Делосу в 422–421 рр. до н. е.
Площу Херсонес займав – у найкращі свої часи – 32 га. Відзначався активністю та войовничістю, тож протягом IV ст. до н. е. приєднав до своїх володінь землі таврів і Керкінітиду та й перетворився на велику державу. За формою правління був республікою, хоч іноді – як це й буває за демократії, навіть і в наші дні, в Україні, владу в ньому захоплювали олігархи, які вміло маскувалися під уболівальників та захисників простого люду (пізніше казатимуть – трудящих).
А потім почався занепад, і з середини ІІ ст. до н. е. Херсонес Таврійський втратив значну частину своєї території. Ще через століття потрапив у залежність до Боспору і деякою мірою навіть до Римської імперії.
Пізніше був у складі Візантії.
Ще пізніше потрапить під владу половців, потім – Трапезундської імперії.
У XV ст. місто припинить існуваня під ударами турків, які знищили заодно й Трапезундську імперію.
Нині територія Херсонесу Таврійського входить до складу Херсонеського історико-археологічного заповідника. Після всіх віків свого життя – бурхливих і не дуже, везучих і не дуже. Але завжди херсонеситів виручало землеробство, ремесла, рибний промисел, торгівля – аж до трагічного фіналу.
Був період, коли він опинився під зверхністю Київської Русі, і період той був в його житті та історії найкращим.
Отож Нестор, «Повість врем’яних літ»:
«Пішов Володимир з військом на Корсунь, і зачинилися корсуняни в місті. І став Володимир на тому боці міста, в гавані, на відстані польоту стріли від міста, і бились сильно з міста. Володимир же обложив місто».
І все це зчинилось за якусь там принцесу Анну (вона, мабуть, і не підозрювала, що від її згоди вийти заміж за руського князя залежить життя цілого міста!)
Облога Корсуня затягувалась, і русичі вже почали було втрачати віру в перемогу. За все тією ж «Повістю врем’яних літ», Володимир «наказав присипати насип до міських стін. І коли насипали вони, корсунці, підкопавши стіну міську, викрадали підсипану землю і носили її собі до міста і зсипали її посеред міста. Вони ж присипали ще більше, а Володимир стояв».
Облога затягувалась, адже в князя не було облогових машин, якими зазвичай розбивають міські мури, та й руське військо ще не мало досвіду, як штурмом брати міста.
Чим би воно закінчилось – невідомо, хоча Володимир був налаштований тримати в облозі Корсунь до кінця, а таки покарати брехливих імператорів – тут, як кажуть, найшла коса на камінь.
А далі сталася схожа на легенду дивна подія. Раптом із обложеного міста до русів прилетіла стріла з написом:
«Перекопай і перейми воду, йде вона трубами з колодязів, що за тобою зі сходу».
Це вже була удача. В Корсуні, очевидно, був хтось із руських, не виключено, що купець, він і пустив потай стрілу з написом.
– Зробимо так, як радить нам цей невідомий нам друг, – вирішив князь. А далі, як кажуть, діло техніки. Корсуняни, залишившись без води, почали знемагати від спраги, а спека тоді була тяжка. Місто здалося.
«Через якусь там принцесу не бажаємо погибати, – вирішили корсуняни, – хай імператори віддають руському князеві свою Анну і все завершують миром».
Слід зазначити, що деякі історики сьогодні дещо скептично ставляться до фольклорної версії про стрілу з написом і висловлюють свою: руські, обложивши місто, добре дослідили його околиці, тож швидко виявили, звідки в місто надходить питна вода, та й перекрили їй шлях.
Так чи інак, а діло було зроблене. Захопивши Корсунь, Володимир почав диктувати умови візантійцям. Імператори не мали достатніх сил, аби відбити місто – та й ті сили поступались руським за боєздатністю й чисельністю. А без Корсуня Візантії аж ніяк не можна було обійтися: місто постачало майже весь хліб, який споживався в імперській столиці. Отож втрата Корсуня-Херсонеса означала для імперії втрату всього Криму.
І старшому імператору Василію нічого не залишалося робити, як спішно, навіть не питаючи, згодна вона чи ні, відправити Анну, сестричку свою єдину, «руському варвару», дикуну-язичнику.
Про те, що цей «руський варвар» і «дикун-язичник», хоч офіційно й не був охрещений в нову віру, але християнство сприймав усією душею (такий вплив на нього, тоді ще підлітка, зробила й бабця, княгиня Ольга) і питання охрещення в нову віру для нього було лише питанням часу.
І в той же час візантійці таки побоювалися русів, північних варварів. В Константинополі ще пам’ятали (хоч і минуло сто чи й більше років), як руські на чолі зі своїм королем Аскольдом (по-їхньому) ходили походом на Візантію, яку тоді врятувала лише буря на морі.
Року 860-го військо Аскольда, припливши Дніпром до Понту, подолало море й зненацька галасливим і численним тлумом кинулось штурмувати Константинополь. Саме тоді імператор Михаїл III воював з арабами в Сирії.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рогнеда», після закриття браузера.