Читати книгу - "Янголятко в кутих черевиках. Книга перша"

— Так, напиши мені, — скаже редактор.

— Гаразд, — кивне репортер.

П’ятдесят третій поверх. Він зійде на сорок восьмий. І ставши біля вікна над кам’яним птахом, запитає:

— Не проти?

— Авжеж, — відповім я.

Він сяде поруч зі мною.

— Я приніс тости.

Я наллю йому кави.

— Скоро?

— Зараз.

— Розкажи мені про псів.

А мені здалося, що він прийшов просто побути зі мною.

— Розказати тобі про собак?

— Про диких псів.

— Шкода, але я не можу.

Їх створило зло. Те саме Зло, яке створює все те, що не несе в собі світла. Злу це нескладно — адже навколо так багато зла. Доторкнувся до ненависті, і ось перед тобою стоїть величезний пес. Напій його брехнею, згодуй йому з рук свій власний страх. Вклади в нього бажання убивати, мститися та калічити, і його очі спалахнуть вогнем.

Я навчилася цього у Вітчима, адже саме він створив їх.

Але то був інший світ — світ, у якому дикі пси могли приходити до міста і намагатися вбити мене. А тепер усе не таке.

Тепер їхні шкіри димлять од світла. Рекламний вогонь обпалює їх. І тому вони не йдуть до Міста. Тому вони можуть лише чекати. А стомившись від чекання, вити:

— Іди до нас!

І знову заплющити очі, ніби їх немає.

Тепер усе стало іншим, і я прийду не сама, а з чотирма мисливцями на диких псів, і жоден із псів не зможе повернутися.

— То як, — скаже вітчим, — Пси? Вона найняла для вас чотирьох мисливців.

— Ми знищимо їх, — скажуть дикі пси.

Дикий пес здатний убити байка, перекусивши йому шию.

— Ви? — посміхнеться вітчим. — Навряд чи.

Мисливець на псів здатний убити дикого пса одним ударом руки.

— Дикого пса, — повторить вітчим. — Але не Дикого Пса.

Чорне чаклунство.

Це не я оживляю манекенів у крамниці чоловічих капелюхів та прошу продавців зодягти їх для мене.

Чорне чаклунство. Майже половина псів помре, не впоравшись із ним, проте інші стануть…

Я найняла чотирьох мисливців:

— По п’ять тисяч за труп.

— По п’ять.

Я готувала для них пачку грошей, яку важко навіть підняти.

Але після чорного чаклунства вони скажуть:

— На жаль, Крихітко, ми не полюємо на людей. Тільки на диких псів.

Адже дикі пси стануть Дикими Псами.

— Місто ваше, — скаже вітчим. — Ідіть та володійте ним.

І газети, забувши про все, щоранку писатимуть:

— Що ж, гаразд.

— Справді?

— Не віриш?!

— Так-так.

Я проспала весь наступний день. Але ж я мала прокинутися ще того ранку.

Я проспала! Я спізнилася! Але ж я могла встигнути!

Як там каже мій Вітчим? Нечемні дівчатка мають бути покарані? Я вирішила покарати сама