Читати книгу - "Хроніки Південного"

Але вона насправді спекла пиріг, тому обертається і прямує на кухню.

Гаразд, з’їмо ще й цей пиріг, якщо так треба.

— Їстівний дуже, — кажу. — Але таке враження, що пахне чимось ще. Яблука ж не просто тільки яблука, чи не так? Тут мусить бути щось глибше…

Я протягнув їй до рота ложечку з морозивом, а сам слідом. Почали лизатися і обжиматися. Верхній одяг впав швидко. Але пальта і штани терпеливо очікували на свою чергу. Ми так звикли. Звичайно, існував ризик, що все завершиться, як зазвичай, але не було куди поспішати. Це я прочитав у журналі. Десь читав, що ця неспішна вовтузня має тривати хоча б двадцять хвилин, тому я час від часу кидав оком на годинник.

Не дуже знав, що ще можна зробити, тому усував неспішно шмотки, щоб не залишалось вороття. Під кінець роздягання щипав вустами її, немов лоша пасовисько. Тільки зараз зауважив, що вона здригається у відповідь на дотик в місцях, зовсім не тих, де очікував. Іноді, коли вустами общипував десь біля шиї, іноді там, поміж ребрами або десь біля пахви…

Якщо порівнювати з Карлсоном, що гудів усередині, коли я втюрився в ту Мяйле, це було зовсім інше: здавалося, що твої нутрощі зараз закиплять і перевернуться. Ніби вперше так зблизька бачу голу дівку. Це й не дивно, бо так і є, але ж була Едита. Вона геть вилетіла з моєї голови.

Важко сказати, як себе почуваєш, коли вперше бачиш море чи гори, або коли вперше спробуєш кави, пива чи горілки, чомусь я не можу цього пригадати. Однак було ясно як день, що зараз відбувається таке, з чого починається нове життя. Нове і, безсумнівно, набагато краще.

Тому пустився вперед перевіряти вустами й язиком кожен міліметр її тіла, наче шукаючи якогось насіннячка, котре перекусиш, а звідтам потече сік — смак, якого без цього не відчуєш, просто так скуштувавши плоду. У книжці писали, що підготовчий етап складається зі створення чуттєвого настрою та збудження ерогенних зон і що потрібно робити руками, вустами чи іншими частинами тіла. Щодо інших частин тіла я не знаю, але за допомогою вуст усе діяло бездоганно.

Таке відчуття, що вона вже точно підготовлена, вся гаряча, і тут вам вже не просто голий текст у записці — «я вже готова» — вона виверталась, чуттєво зітхала, здавалось, що в ній може щось перегоріти, вибухнути, отже, все, більше нема чого чекати, треба пірнати в оболонку… Однак годинник показував, що минуло лише дванадцять-тринадцять хвилин, я добре не підрахував, бо математичні здібності тут зникли, та й рахувати невідомо як, з котрого моменту, але все одно було зрозуміло — ще зарано. Хвилини повзли зі швидкістю равлика, і кожна секунда вибухала в голові.

Я й далі, ледве стримуючи слину, досліджував тіло Моніки, щоб вона не подумала, що я обслинюю її. Ніби я не її шкіру досліджував, а занурювався у величезні таємниці, в інакший, зовсім чужий світ, уява про який з’являлась в голові, можливо, тільки коли слухав казки про відьом, ельфів або різні дива. Через кожних два сантиметри зносило дах від зміни запахів і фактури шкіри. Цього ні з чим не можна порівняти, неможливо описати. Не будеш же казати: твоя шкіра ніжна, й так зрозуміло, що вона не стара. Коли вперше стикаєшся з чимось новим, вибиває всі запобіжники і нема з чим порівняти, а потрібних слів ще не знайшов. Та й навіщо ті слова, ми не балакали й раніше, то не будемо й зараз, коли все просто вибухає. Ми лише зітхали і важко дихали.

Час від часу я заглядав в обличчя Моніки, але таким його бачив вперше, воно мене більше непокоїло, аніж про щось мені казало. Я не міг зрозуміти, чи там був страх, чи біль, бо ніби нічого не боліло. Щодо свого виду, навіть не хочу говорити, підозрюю, що мав вигляд небіжчика.

Я опускався животом все нижче, наразі ніжним колом оминув головний кущастий сховок відьом і опинився на стегнах. Я б ніколи не подумав, що тут теж може бути щось такого: тільки-но я добрався до внутрішньої частини стегна, Моніка так пискнула, що я аж злякався — може, щось не так зробив. Та скоро вловив, що тут є такі місця і точки, завдяки яким можна управляти нею, мов джойстиком.

Самі розумієте, що від внутрішньої частини стегон варіантів напрямку руху небагато, не почнеш знов повертатися кудись вгору, не почнеш відступати назад, коли все там і так общипав, тому пірнув прямо носом в те гаряче, слизьке лякаюче джерело. Що буде — то буде. Думаю, як це можна назвати? «У рот» — це коли дівка тобі, а як сказати, коли чувак дівці? Зуби тут ні до чого. Все інше — смоктати, гризти — не пасує. Лизати — можливо. Я декілька хвилин цим вже займаюсь, а різницю лише тепер збагнув. Нарешті джойстиком я досяг найвищого рівня, коли все вимикається, і залишаються лише салюти в голові. Запахи тут теж інші. Не груші, не бананів і не ананасів, але й не риби чи грибів, про що дворова компанія патякала, не знаю, з чим це порівняти, проте я тут не порівняльним аналізом зібрався займатися. Зрозуміло тільки, що всі ці запахи і є справжній КОСМОС.

Оскільки Моніка дивилася на життя серйозно, я дістав з кишені джинсів підготовлений дюрекс. З ним все чітко — недаремно тренувався, ніби на військовій підготовці зібрати гвинтівку із закритими очима.

І можу вам сказати, що насправді все тут інакше, ніж ми собі уявляємо. А що взагалі можна собі уявляти про КОСМОС?

Зовсім не так, як показують по RTL. Якось все просто і несподівано коротко. Я пару разів потикав кудись біля цілі, а вона рукою сама спрямувала… Вже не вперше та рука допомагає.

Я там довго не затримався. Все було несподівано, майже шок. Взагалі різних шоків протягом останньої півгодини чимало було. Я потрапив у вологий поглинаючий підземний світ, з тою різницею, що підземелля буває холодним, а тут гаряче. Коли поміркувати, що це вона — та сама Моніка, але чомусь не сходяться кінці. Можливо, я надто довго роздумував, та всюди писали, що треба думати про щось інше, щоб довше протриматися, тільки не наводили прикладів. А про що я міг у такій ситуації думати? Може, про пакетики зі смальцем? Чи про вірші Мачерніса? Або про німців, які за наші марки хлептали пиво в кабаку? Тому я нічого не зміг втримати. Моніці не треба було шукати ніяких моїх джойстиків, зі мною все набагато простіше, бо я звичайний