Читати книгу - "Мерзенна сила"

«Ну, все, — подумала Джейн, — зараз почнеться.» У неї в уяві шалено вистрибували у якомусь божевільному танку найнеочікуваніші запитання, які він міг поставити, і найнесподіваніші речі, про які він міг попросити. Адже опиратися вона не могла і почувалася перед ним зовсім безпорадною і беззахисною.

Перші кілька хвилин після того, як вони зосталися наодинці, Джейн майже не розуміла, про що говорить господар, і то не через те, що не могла зосередитися на його словах, а власне через надмірну зосередженість. Кожен новий відтінок голосу, кожен погляд («І як тільки їм могло спасти на гадку, що я подумаю, ніби він молодий?»), кожен жест — все це чітко закарбовувалося у пам’яті, і лише помітивши раптом, що він змовк і чекає на відповідь, Джейн спохопилася, що майже нічого з його мови і не втямила.

— Даруйте? — перепитала вона («Ну чому, чому обов’язково треба було так по-дитячому почервоніти? Таж давно вже не школярка…»).

— Я говорив про те, — спокійно повторив він, — що ви уже зробили нам величезну, неоціненну послугу. Ми знали, що саме тут, в Англії, відбудеться невдовзі одне з найнебезпечніших посягань на людський рід. Ми здогадувалися, що це може бути якось пов’язане з Белбері, але, звісно, й подумати не могли, що інститут відіграє тут таку важливу роль. Власне тому ваша розповідь становить для нас величезну цінність… проте водночас ставить нас перед проблемою, яка пов’язана безпосередньо з вами. Розумієте, ми сподівалися, що ви приєднаєтесь до нашого товариства… станете однією з нас…

— А хіба я не можу до вас приєднатися? — запитала Джейн.

— Все не так просто, — відказав, трохи помовчавши, господар. — Бачите, ваш чоловік у Белбері…

Джейн підвела очі. У неї ледь не вирвалося: «Це означає, що Маркові загрожує якась небезпека?», та вже за мить вона збагнула, що саме тепер навряд чи аж так тривожиться за Марка, а тому ці слова будуть, м’яко кажучи, не зовсім правдивими. Раніше Джейн рідко коли переймалася такими дрібницями, але зараз це чомусь видалося їй надзвичайно важливим.

— Що ви маєте на увазі? — спитала врешті-решт вона.

— Розумієте, — відповів господар, — ледве чи дружина працівника HIKE може стати членом нашого товариства…

— Ви хочете сказати, що не зможете мені довіряти?

— Не бійтеся називати речі своїми іменами. На жаль, за цих обставин ні ви, ні я, ні ваш чоловік не можемо повністю довіряти одне одному.

Джейн аж губу закусила від гніву — не на господаря, а на Марка. Ну чому, чому і Марк, і його оборудки з тим Фіверстоуном мусять випливати на поверхню саме тепер?

— Мені ж треба робити те, що я вважаю правильним, чи не так? — тихо мовила вона. — Тобто, якщо Марк… якщо мій чоловік — на іншому боці, то це не повинно впливати на мої вчинки… я ж не зобов’язана в усьому з ним погоджуватися, правда?

— А для вас так важливо, що правильно, а що — ні? — запитав господар. Джейн здригнулася і почервоніла, адже й справді думала зовсім не про це.

— Звичайно, — сказав господар, — усе може скластися так, що ви зможете прийти до нас без відома свого чоловіка і навіть всупереч його волі. Все залежить від того, наскільки велика небезпека загрожуватиме і нам усім, і вам особисто.

— Судячи з того, що я чула від пані Деністон, загроза справді дуже серйозна…

— У цьому власне й питання, — посміхнувся господар. — Я не маю права забагато собі дозволяти, вдаватися до крайніх заходів, доки для цього не буде крайньої необхідності. Інакше ми просто уподібнились би до своїх ворогів — робили б усе, що завгодно, і порушували б усі чинні правила тільки тому, що це, на нашу думку, принесло б людству якусь користь ген-ген у майбутньому.

— Але хіба комусь зашкодило б, якби я тут залишилася? — здивувалася Джейн.

Господар трохи помовчав, а тоді заговорив знову:

— І все ж виглядає, що вам доведеться — принаймні на якийсь час — повернутися додому Ви, безперечно, невдовзі побачитеся зі своїм чоловіком. Думаю, вам слід переконати його відмовитися від роботи в HIKE… бодай спробуйте.

— Але як? — запитала Джейн. — Що я йому скажу? Він ніколи не повірить у те, що над людським родом нависла якась загроза… — Не встигли ці слова злетіти у неї з язика, як вона подумки спитала себе: «Але ж це не прозвучало так, ніби я хитрую?», а тоді збентежилася остаточно: «Невже я й справді хитрую?».

— Не повірить, — погодився господар. — Втім, ви й не повинні йому цього казати, згадувати про мене чи загалом про наше товариство. Наше життя — в ваших руках. Просто попросіть його повернутися до Еджстоу, спробуйте переконати. Він же все-таки ваш чоловік.

— Марк ніколи мене не слухає, — зітхнула Джейн. Вони з Марком думали одне про одного цілком однаково.

— Можливо, — мовив господар, — ви просто ніколи ще по-справжньому ні про що його не просили. Хіба ж ви не хочете врятувати і його, і себе?

Джейн не відповіла. Тепер, коли стало зрозуміло, що залишитися в маєтку не вийде, її охопило щось дуже схоже на відчай. Незважаючи на внутрішній голос, який уже не раз сьогодні виставляв різні слова та бажання у новому, незвичному світлі, вона швидко заговорила:

— Будь ласка, не відсилайте мене додому… я там зовсім сама, мені сняться всілякі жахіття… Все одно ми з Марком буваємо разом не дуже часто, навіть коли він удома. Мені так погано… Йому, зрештою, байдуже, вдома я чи деінде. Якби він про все це й знав, то тільки б посміявся. Хіба це справедливо — псувати мені ціле життя лише через те, що мій чоловік злигався з якимись негідниками? Невже ви вважаєте, що жінка, вийшовши заміж, уже