Читати книгу - "Синi етюди"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
…А музика така:
- на мiльонних шляхах, на закинутих дорогах брякнула, кинула шпагу зоря. Там же плентаються багрянi конi.
…I раптом шум: то за вiкном проходять табуни, мабуть, каравани на пiвнiч…
- Хеопс-Хуфу! Хеопс-Хуфу!..
Але вiолончель бурю - тодi степовий вiтер, i летять в чебрецеву далечiнь дороги. Тодi конi вдарять на гони й скаженiв… I знову гримiла зоря на далеких шляхах…- Хеопс-Хуфу!..
…Льольо!
- Я.
- Ти слухаєш?
- Слухаю.
Француженка не стихала.
…I тодi ж, коли чуєш вiолончель, мадам Фур'є хочеться сказати, що в життi не буває такого болю, коли проходять вiтри тривожнi.
I сiдає поет, i хоче творити не безпорадний реквiєм, а гiмн весняному шумовi. Вiн не хоче творити реквiєм, бо редактор iз золотими окулярами на носi скаже написати iншу поему. Тодi поет виходить на вулицю й думає про життя, що воно обов'язково прекрасне, i думає про тайфун, якого нiколи не бачив; i тодi золотi рiки течуть бiля його серця. Поет каже:
- Савойя!
I думає, що савояри - убогi люди, що уходять з гiр на чужину, на заробiтки, щоб не вмерти в горах, бо життя - безмежна кармазинова рiка, i протiкає вона по вiках невiдомо вiдкiля i невiдомо куди.
…Альоша сидить, задумався над героїчною п'єсою, а потяг кричить у степу:
- Гу-гу!..- довго, спроволока.
I думає горбун тодi про Мафiю, i думає, що вiн нiколи не належав до таємної Мафiї - вiн тiльки врiзається клинком у нальоти плутократiї, його бiль у Сiденгемi життя,
…I знову зажурно сказав Альоша.
- Савойя! МАДАМ ФУР'Є ..Льоля пiшла й сказала:
- Драстуйте, мадам Фур'є!
- А, це ви, Льолю?.. Харашо! Сiдайте! Здрастуйте!.. Знаю, знаю: у вас Новий Рiк. Це радiсно… А я сюди вже давно приїхала й звикла по-старому. Але це нiчого: Новий рiк - це радiсно… Я буду святкувати i ваш.
Льоля сказала:
- Ви хорошая, мадам Фур'є, i я вас люблю за вашу щирiсть. Мадам Фур'є збентежилась, заметушилась, а потiм не знала куди положити руки.
- Ви, Льольо, мене так схвилювали - i менi соромно, бо я забула про ласку.
Потiм француженка заспокоїлась i грала Льолi якусь маленьку пiсню з Бордо, здається, з департаменту Жiронди. Пiсня була тепла й запашна, але й туманна, як винний город далекої Францiї, як закинутий берег замрiяної Гаронни.
Льоля думала, що йти на Садову, 30, рано: ще не зiбралась студiя, щоб готовитись - генеральне - до постановки пародiї на "Лiлюлi". Льоля слухала пiсню й згадувала гiмназiю й товариша Огре, коли вiн кiнчав унiверситета i коли вони стрiлись на концертi Карузе на гальорцi. Це перший раз. Огре сказав:
- Я люблю Карузе за теплоту в його голосi.
I Льоля тодi подумала, що вiн сказав:
- Я люблю тебе, моя кохана.
Потiм вiн провiв її до самої квартири, i вона цiлу нiч не спала: боялась, щоб товариша Огре не зачепили хулiгани.
…Мадам Фур'є два рази зiграла малесеньку пiсню з Бордо i ще грала. Француженка прекрасно володiла вiолончелею, бо вона була колись у консерваторiї.
…Проходив трамвай повз будинок - це було чути. Ще було чути: бiля Тайгайського мосту гудки. Ще було чути: iде зимою весна.
…У мадам Фур'є була порожня кiмната, i тiльки стояла бiла кровать, а над кроваттю на стiнi бiлий килим iз бiлим лебедем, який хотiв улетiти.
Француженцi на лiвiй щоцi родимка й три волосики на нiй…Тодi Льоля подумала: мадам Фур'є i "Лiлюлi". А потiм подумала про Бордо, про далекий город Францiї. Коли вiолончель стихла, Льоля сказала:
- Я слухаю вiолончель i думаю, що все-таки моїй душi чогось бракує.
Мадам Фур'є сказала:
- Я, Льольо, не скiнчила консерваторiї - i я не передам тонких нюансiв моєї симфонiї.
Льоля сказала:
- Ах, мадам Фур'є, ви мене не зрозумiли. Ви так надхненно, так талановито передаєте маленьку пiсню з Бордо!.. Я думаю, що ваша вiолончель - жива iстота, i в нiй жодного дисонансу… А от у моїй душi не те.
Француженка обняла Льолю й сказала:
- Ви Льолю, тендiтна дiвчинка, яка лiтає, як метелик. А щоб жити, треба… як це сказати? В Бордо так кажуть: оrdre de bataille.
Льоля тихо дивилась на мадам Фур'є й мовчала. Тодi француженка говорила далi:
- Так. Бойовий порядок. Ordre de bataille.
Iнакше й ви, Льольо, будете "iскопаємоє". Я знаю, це мене так… Але я вже iнакше не можу. Вам треба iнакше, по-новому. Iнший дух. Бiльшовизм. А я, Льольо, труп.
Мадам Фур'є схилила голову на вiолончель й задумалась. Льоля теж задумалась. А потiм раптом француженка скинулась:
- Я, Льольо, дуже рада, що ви сьогоднi стрiчаєте Новий Рiк. I я буду стрiчати Новий Рiк - гарно: все думаєш - "а чи не прийде щось iнше…"
Ще шумiв трамвай. Льоля подумала, що мадам Фур'є пiде стрiчати Новий Рiк, i їй було шкода француженки, бо Льоля не могла покликати мадам Фур'є стрiчати Новий Рiк у пролеткультi, що на Садовiй, 30.
Льоля попрощалась i пiшла в свою кiмнату, бо вже час було їхати в город. Льоля згадала скриньку з дрiбницями бiля охотного ряду i на тумбочцi пiдручники й французький роман, здається, Гюго, i Анна Каренiна французькою мовою з порнографiчним малюнком на обкладинцi.
…Сидiв некрасивий карлик Альоша, i Льоля йому сказала:
- Ти, Альошо, дiйсно художник. Ти гарно придумав: саме так i кричить паровик, коли вилiтає в степ.
IV
Товариш Огре був на тютюновiй фабрицi - по хронiку. Там його стрiла жiночий органiзатор - товаришка Шмiдт, яку вiн часто бачив у парткомi. Товаришка Шмiдт схопила його за руку й потягла у фабричний клуб.
…От подивiться, як ми будемо святкувати. От подивiться.
…Був зал, в -залi - буфет, а в буфетi - конфети, яблука та iнше. Ще в залi було багато дiвчат-робiтниць iз фабрики, якi вибiгали в зал, пiдбiгали до вiкна, дивились у свiчадо, i вiд них пахло дешевими духами. Потiм дiвчата товпились бiля дверей i питали схвильовано.
- Ще?.. Та де ж вони. Господи…
Вони чекали оркестрантiв.
Ще було: пiрамiди (стояли для краси) з рекламою - "Папiроси тов. Петровскiй" i з рекламою - "Осiннi скрипки".
…Товарищка Шмiдт схвильовано говорила:
- Ну, скажiть щиро: де це в свiтi?.. А може б, хто iнший зробив?
Товариш Огре сказав:
- Ясно. Тiльки - ми!
Товаришка Шмiдт була безмежно рада i рожево-схвильована. Вона побiгла до пiрамiди "тов. Петровскiй" i до дiвчат, що нетерпляче чекали оркестрантiв, i не знала, що їй iще
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Синi етюди», після закриття браузера.