Читати книгу - "Вишневі усмішки. Заборонені твори"

Тепер уже йому, мовляв, слід писати так: «Кіндратові Макаровичу Пілящаговському».

Батько з цього приводу похитали сумно головою, а бабуся заплакали:

– Таке прізвище, як Сало, на отаке проміняв!

Батько махнули рукою:

– Не плачте, мамо! Кіндя ж критик, та ще й театральний! Може ж, йому нове прізвище більше до вподоби! Хай приїздить! Як-не-як – рідний небіж!

III

От цього літа й приїхали до нас у гості наш двоюрідний брат, Кіндрат Макарович, бувший Сало, а тепер Пілящаговський…

Дебелий, уже в літах, видно, що живе справно…

Ми всі до нього:

– Розкажіть, мовляв, як воно там у вас, у столиці!

– Я, – він каже, – фахівець по театрах, по драматургії…

– Ну, як, – ми до нього, – там у вас із п’єсами? Чи йде «Суєта» або «Хазяїн» Карпенка-Карого?

– Ідуть, аякже ж! – одказують Кіндя. – Ще б пак не йшли, коли вони всі списки з Шекспіра чи з Шіллера! Звичайно, йтимуть…

Батько якось так сірпонулися, а бабуся куделю сіпонули, бо саме пряли…

– І «Запорожець за Дунаєм» іде?

– І «Запорожець», – кажуть, ковтаючи колгоспну ковбасу, Кіндрат Макарович, – іде! Моцартова ж музика!

Ганнуся, комсомолка, племінниця моя, зіскочила з лави і якось так ніби аж вітром промчалась у другу хату… Принишкли всі… Помовчавши, батько суворо якось так запитав:

– А нові п’єси які єсть? Чували ми про «В степах України». Чи йдуть, чи не йдуть вони на театрі?

Кіндя презирливо махнув рукою:

– Хіба то п’єси?! Все штампи! Ні характерів, ні типів! Он закордонні…

Батько різко рвонулися з лави.

А бабуся підбігли до батька, обняли його й держать.

– Чого ви, мамо? – тріпонувся батько.

А бабуся зніяковілись і щось таке проговорили, що ми аж не допойняли:

– Та я, синку, того… як пак його… віника ніяк не знайду…

Кіндрат Макарович Пілящаговський (колишній Сало) в цей момент голосно проковтнули шматок ковбаси. Нашої, колгоспної… І взялися за сало. Колгоспне сало, на одне «ли»…

Мисливські усмішки[141]

Як варити і їсти суп із дикої качки[142]

М. Т. Рильському

Був такий славнозвісний орнітолог Мензбір[143], який на підставі багатолітніх спостережень і наукових досліджень остаточно визначив, що дикі качки, крім базару, водяться ще на лугових озерцях та по очеретах і тихих-тихих плесах по річках колисково-смарагдової Батьківщини нашої Радянської…

… Словом, ви поїхали на лугові озера, на очерети й на тихі-тихі плеса.

Само собою розуміється, що ви берете з собою рушницю (це така штука, що стріляє), набої, і всілякий інший мисливський реманент, без якого не можна правильно націлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, консерви, огірки, помідори, десяток укруту яєць і стопку… Стопка береться для того, щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече…

Їдете ви компанією, тобто колективом, так – чоловіка з п’ять, бо дика качка любить іти в супову каструлю з-під колективної праці…

У вагоні (чи на машині) зразу ж ви почуєте:

– Е, чорт! Стопку забув! Ви взяли?

– Взяв!

– Ну, як будемо вкупі, позичите! А залишусь сам, – доведеться з «горлушка»!

«Горлушком», за мисливською термінологією, зветься та частина мисливського човна, що на морських суднах має назву «право руля».

Дика качка любить убиватись тихими-тихими вечорами, коли сонце вже сковзнуло з вечірнього пруга, минуло криваво-багряний горизонт, послало вам останній золотий привіт і пішло спать… Це ввечері… А вранці дика качка зривається шукати вашого пострілу рано-рано, тільки-но починає на світ благословлятись.

Звуться ці часи у мисливців «зорьками» – вечірньою і ранковою…

В ці часи ви чуєте і над собою, і перед собою, і за собою, і праворуч, і ліворуч шум – свист качиних крил.

Ви і сюди – бах! і туди – бах! і отуди – бах!

Ах, незабутні хвилини!

На вечірню зорьку ви спізнились. Це обов’язково… Запізнення на вечірню зорьку – це мисливський закон. Виходячи ще з дому, – та що там виходячи! – ви ще напередодні знаєте, що на вечірню зорьку ви обов’язково не встигнете, от через це саме ви, в день виїзду на полювання, ще зранку все вкладаєте, ще зранку ви щось забуваєте, і в час од’їзду ви вибігаєте з хати, летите чи то на вокзал, чи до машини, на запитання знайомих «куди?» – кидаєте: «Спішу, щоб на вечірню зорьку спізнитись», – і галопом далі…

Словом, спізнились… До озера ви підходите вже тоді, коли качки «повиключали мотори», почистили зуби, зробили на ніч фізкультурну зарядку з холодним обтиранням і, поклавши на водяні лілеї голови, полягали спать…

Але ви з цього не печалуєтесь, бо поблизу кожного лугового озера є чи ожеред, чи копиці пахучого-пахучого сіна… Ви йдете до ожереду й розташовуєтесь… Ви розгортаєте сіно, простеляєте плаща, лягаєте горілиць, дивитесь на чорно-синє, глибоке зоряне небо і відпочиваєте… А відпочиваючи, думаєте.

Ну, думайте собі на здоров’я, а ми будемо до ранкової зорьки готуватися…

– Ну що ж, товариші, давайте звечора приготуємось, щоб зранку не вовтузитися, а зразу за рушниці й по місцях. Де ж це… стопка? Прохав же покласти!

– Що, нема?

– Нема!

– А я взяв! Я поклав собі за правило: приїжджаю додому, а її в рюкзаці прив’язую, щоб не забути. По-моєму, не так нервуєшся, як рушницю забудеш!

– Доведеться й собі прив’язувати! А сьогодні, прошу вас, позичте вашої… Капризна це, я вам скажу, штука, як з «горлушка»… Повітря чисте, на широке диханіє візьмеш, а воно темно, не встигнеш і зітхнути, як уже «горлушко» біля «донушка».

Тут і починається найцікавіший момент качачого полювання.

Це коли старі, досвідчені ваші товариші по полюванню починають розповідати різні надзвичайні випадки з мисливського життя.

Спільна для всіх мисливських оповідань риса – це те, що всі вони – факти, що все це насправді було, що «розкажу, то не повірите, але це – факт!»

…Швиргається вгорі якийсь космічний хлопчик зорями, лишаючи в чорно-синій безодні золоті смуги, рипить Віз, дишель свій униз спускаючи, блідне поволі Чумацький Шлях, а під ожередом плететься чудесне мереживо з мисливських оповідань…

І вільно дихається, і легко дихається…

Поволеньки голос оповідача тихшає, потім якось переривається і зовсім затихає…

Сусіда якось тяжко зітхає…

– Про що думаєте, Іване Івановичу?

– Про Америку! Яка все-таки техніка.

– А що таке?

– Кажуть, двоствольну стопку видумали!

І тихо…

Поснули…

……………………………….

«Раннім-рано та ранесенько», ще ледь-ледь починає сіріти, штовх вас у бік:

– Вставайте! Вставайте! Час уже!

– Г-г-г! М-м-м!

– Вставайте!

– М-м-м!

– Б-б-бах!

З криком: «Бомбьожка!» – ви зриваєтесь і мчите.

– Тю на вас! То