Читати книгу - "Вишневі усмішки. Заборонені твори"

141

Про особисте захоплення Остапа Вишні полюванням свідчить його перша усмішка на цю тему «Мисливство», опублікована в журналі «Червоний перець» у 1927 р., а також «Моя автобіографія», написана 15—16 березня 1927 р. в Харкові і вперше надрукована окремим виданням у видавництві «Книгоспілка» (Х., 1927). Називаючи в останній своїх улюблених письменників, автор згадує про їхнє спільне захоплення: «Із теперішніх письменників більше від усіх я люблю Хвильового й Досвітнього. Якби ви знали, які це прекрасні письменники! Як з ними харашо на полюванні! Коли ранок, коли над лиманом срібний туман устає, коли сидиш у ямці й очі твої плавають у тумані, вишукуючи десь аж он чорну крапку з чиряти або з крижня. Ах!»(Остап Вишня. Твори: У 4 т. – Т. 2: Усмішки, фейлетони, гуморески 1925—1933. – К.: Дніпро, 1988. – С. 13—14.) Як свідчили члени родини письменника та його сучасники, полювання для Остапа Вишні не було самоціллю, або, як казала його дружина Варвара Олексіївна, він не був «убойним» мисливцем і здебільшого повертався з полювання без трофеїв. Захоплення природою, дикими звірами і птахами були, швидше за все, стимулами для творчості. У післявоєнний час, коли письменник відбув десятирічне покарання в 1933—1943 рр. за не скоєні злочини, усмішки на мисливську тематику дали можливість працювати над творами, далекими від тогочасних проблем радянського суспільства. Але й такий відхід від актуальних (кон’юн ктурних) проблем не порятував Остапа Вишню від критики, якої він зазнав після публікації фейлетону «Дозвольте помилитись!» (газ. «Радянська Україна». – 1946. – 21 серпня): у газеті «Правда» з’явилася стаття «Неправильний виступ газети «Радянська Україна», після якої «почалася масова “проробка” письменника на всіх громадських і політичних рівнях, огульне паплюження його творчості, зокрема “Мисливських усмішок”» (Ю. Цеков).

142

Усмішку присвячено відомому українському поетові й перекладачеві, ученому й державному діячу і другові Максиму Тадейовичу Рильському (1895—1964), який написав статтю «Про Остапа Вишню» (1951), вірші «Мисливська усмішка. Остапові Вишні в день його 60-річчя» (1949) та спогади «…І ласкава усмішка» (див. вид.: Про Остапа Вишню. Спогади. – К.: Рад. письменник, 1989. – С 3—9).

143

Мензбір Михайло Олександрович (1855—1935) – російський зоолог.

144

…як козловське распроп’яніссіме ля… – ідеться про особливості манери виконання видатного українського й російського співака Козловського Івана Семеновича (1900—1993).

145

Зоре моя вечірняя, / Зійди над водою… – неточна цитата з поеми Т. Г. Шевченка «Княжна» («Зоре моя вечірняя, / Зійди над горою…»).

146

Гордон – порода мисливських собак

147

«Чуєш, брате мій, товаришу мій?» – пісня на слова українського поета Лепкого Богдана Сильвестровича (1872—1941).

148

«Зібралися всі бурлаки», «Гиля-гиля», «Кину кужіль на полицю, сама піду на вулицю», «Кучерява Катерина чіплялася до Мартина» – українські народні пісні.

149

Становий пристав – у дореволюційній Росії – начальник місцевої поліції.

150

Капністи – землевласники на Лівобережній Україні у XVIII – на початку XX ст.

151

Дзвонкове – село біля Києва, описане в п’єсі О. Корнійчука «Приїздіть у Дзвонкове».

152

…увесь час в степах України охотитесь. – Йдеться про п’єсу О. Корнійчука «В степах України», в якій роль Галушки грав актор Ю. Шумський.

153

…дзвонар Квазимодський – персонаж із п’єси за одноіменним романом французького письменника В. Гюго «Собор Паризької Богоматері».

154

Житній базар – ринок у Подільській частині міста Києва, відомий ще з часів Київської Русі.

155

Шокінг – скандал.

156

…у всякого, – як то кажуть, – своя доля і свій шлях широкий – перші рядки із поеми Т. Г. Шевченка «Сон»

157

Тихесенький вечір на землю спадає… – слова з українського романсу.

158

Тихо, тихо Дунай воду несе… – слова з української народної пісні.

159

Леггорни – порода курей.

160

Сабанєєв Леонід Павлович (1844—1908) – російський зоолог.

161

Якби ж таки того пана чорти були узяли… – слова з української народної пісні.

162

Великі ростіть. Усмішки. [Для молодшого шкільного віку]. Малюнки В. Гливенка. К., Молодь. – 1955. – 64 с.

163

Коповик – тут: монета (полтинник; 50 коп.).

164

Фельдшерувати мені пощастило з одним дуже освіченим лікарем… – Йдеться про Коломійченка Михайла Сидоровича (1892—1973), пізніше відомого хірурга.

165

Оксана Х. – співробітниця редакції Оксана Христинко.

166

…перший мій фейлетон… – мається на увазі фейлетон «Як Антанті від Конфанті дуже сильно не щастить» («Вісті ВУЦВК». – 1921. – 3 червня), підписаний псевдонімом Оксана.

167

«Червоний перець» – український сатиричний журнал, заснований у Харкові в 1922 р. (виходив з перервами в 1922, 1927—1934 рр.)

168

«Селянська правда» – республіканська газета, орган ЦК КП(б)У, що виходила у Харкові 1921 р. (в 1925 р. злилася з газетою «Радянське село»).

169

Воcкрекасенко Сергій Іларіонович (1906—1979) – український поет-сатирик.

170

Щедрин Н., Салтыков М. Е. О литературе. – М., Гослитиздат, 1952. – С. 591. (Авт.)

171

«Сатирикон» – російський журнал гумору й сатири, що виходив у Петербурзі в 1908—1911 рр.

172

Петрицький Анатолій Галактіонович (1895—1964) – український художник.