Читати книгу - "Зворотний бік світів"

Стрибог рухався Темним світом упевнено та велично. Прокляті навіть не робили спроб підглядати чи доповідати в Храм на нього. Щось зловісне та страхітливе було у його вигляді, наче то не син Повелителя Темного світу з’явився у Відтіні, а сама Смерть, несучи на своїх раменах погибель для всіх. На роздоріжжі, перед площею Чотирьох доріг, Стрибог зупинився. Подумки прикликав свого тутешнього слугу. Той блискавично з’явився, тремтячи всім тілом та запопадливо чекаючи наказів господаря. Стрибог тицьнув йому в руки прозору пляшечку із сірою рідиною. Це вариво приготувала Навія. Ягілка нашептала, що і як, дала необхідні складники, а та й зварила. В обмін на обіцянку, яку Ягілка дала Навії: назавжди привернути Морока, використовуючи магію мертвих. Закохана бідолашка і не здогадувалася, що виконувати обіцяне ніхто не збирався. Стрибог нахилився над вухом проклятого і щось зашепотів. Після слів Стрибога: «Виконати негайно!» — проклятий щез.

На площі, перед Храмом, поки було порожньо. Тиша здавалася гнітючою та провислою, наче павутиння під краплями ранкового туману.

Стрибог криво посміхнувся, недобре зиркнув у бік статуї Чорнобога. Ще вчора його лякало нерозважливе ставлення Мальви до цього ідола. А зараз… Він був справжнім сліпцем. Його ще зовсім юна донька бачила та розуміла набагато більше, аніж він. Це і справді лишень статуя. Такий собі символ. Звісно, добротно зроблена, мистецьки досконало навіть, але… Це лишень пам’ятник старому богу. Богу, який давно вже залишив цей Усесвіт і не може бути посередником у молитві між Темним світом і тим, хто тримає над Усесвітом рівновагу. А що менше посередників, то краще для світів. Чи не так?

Цього разу Стрибог не вклонився низько старому богу, як завше то робив. Натомість попрямував далі, твердою ходою долаючи сходи, що вели до Храму. Двері Храму навстіж розчинилися. Чи не вперше за всі часи ніхто не лишався пильнувати темні світи чи стояти на чатах. Темні чекали. Чекали на нього. Навія постаралася на славу.

Стрибог упевнено увійшов до зали. Стояла мертва очікувальна тиша. Стрибог ловив на собі трохи перелякані, інколи втомлені, збентежені, суворі, підозрілі й навіть лихі погляди.

— Йменням великого Творця нашого, найтемнішої ночі, найдовшої ночі, найгустішої темряви, вітаю вас, славні темні! — Стрибог склав руки навхрест і низько вклонився. Продовжував урочисто: — Шановні мої брати і сестри! Перед тим як зробити важливу для нашого Всесвіту заяву, змушений попросити вас переміститися з цієї просторої зали на площу. Стіни цього величного Храму надто тиснуть на слова. Ми всі разом принесемо пожертву Творцеві, я відкрию ваші закриті пеленою облуди очі, і справедливість стане між нами.

— Та хто ти такий, щоб наказувати? Ми слухаємо та скоряємося тільки Мороку, чуєш? Ти його син, але ти не він, — злісно заричав Радегаст, виходячи наперед. Він сердито плюнув Стрибогу під ноги та прорік: — Забирайся звідси, відступнику! Щоб ми тебе почули та зачали слухати, мав би бути хоч якийсь знак. Ну?

Відколи Стрибог почав зраджувати, Радегаст став першим помічником Мора. Рішучий, сміливий, відважний, відмінний виконавець. Він недолюблював Стрибога і терпів того лишень через повагу до Морока. Повелителя зараз немає, відлучився по справах. І як сміє цей блазень-зрадник тут усіма командувати?

Більшість була на боці Радегаста. Стрибог це відчував. Він підняв голову. Заплющив очі, плеснув тричі в долоні і просичав зловісно, проте всі добре розчули:

— Маєш знак…

І раптом підлога Храму задвигтіла, на стінах зазміїлися тріщини… Темні перелякано перезиралися. Стрибог задоволено посміхався. Проклятий виконав наказ і саме вчасно.

— Ось вам і знак! Від самого Чорнобога. Ви маєте терміново вийти на площу, — спокійно та впевнено озвався Стрибог. Тоді розвернуся та пішов до виходу. Стіни Храму продовжували тріщати, вкриваючись павутинням дрібних тріщин.

Стрибог тримався впевнено та велично. Площа перед Храмом була вщент заповнена стривоженими темними безсмертними та переляканими проклятими. Сварга смерті на шиї Стрибога живила азарт непереможності та всемогутності. Він торкнувся рукою ладанки, подарованої сірим братом. Радісні щасливі голоси майже співали у його голові. Стрибог торжествував. Він всемогутній. Йому все до снаги. Він усе зможе. Він здолає всі перепони: поверне собі доньку, знищить жінку, яка зневажила та розтоптала його кохання, збудує новий Храм. І той Храм буде називатися Храмом Правди. І головними у ньому будуть він, Стрибог, і правда. Допомагатимуть йому правити його єдина донька Мальва і ще ті, хто складе тест на правду. А всі стражденні, хто шукатиме правди, якого б кольору вона не була, тут її віднайдуть. Після сутички з Птахою та Перуном у світі неврів він на кілька місяців зробив для себе перерву. Замкнувся в одному із закинутих світів. Стрибог мав усе обдумати, відновитися, намітити план майбутніх дій. І план у нього є. І він готовий діяти.

Його батько не гідний керувати Темним світом, бо не зміг уберегти навіть маленької дівчинки, а що говорити про рівновагу у світах, даровану Сварогом? Батька потрібно усунути. Убити? Стрибог готовий і до цього, якщо слова не допоможуть і Морок добровільно не віддасть владу.

Стрибог легко увійшов до Темного світу. Йому допомогла Навія. Темна дурепа, яка по вуха закохана в батька. Такими легко маніпулювати. Вона щось там завинила сірим і чемно виконувала накази сірого брата. То вона відчинила браму. Еліксир, виготовлений Навією за рецептом Ягілки, зробив свою справу: знищив старі чари, які берегли темні ворота від зазіхань непроханих та заборонених гостей.

І зараз величний Стрибог стояв біля статуї Чорнобога, набагато величніший та загрозливіший, аніж пам’ятник. Сварга смерті робила його моторшним, жахливим…

Темні похапцем виходили з Храму, підлога продовжувала дрібно тремтіти. Тріщини на стінах першого поверху стрімко поповзли вгору.

Темні сполохано дивилися на Храм. Щось жахливе і непоправне з усіма ними зараз відбувалося. Багато хто здогадувався, що це справа рук Стрибога, як і розумів інше: вони наразі нічим зарадити не можуть. Схоже, що Стрибог таки геть здурів і досить вправно смикає за невидимі мотузочки.

— Що відбувається? — підбіг до Стрибога стривожений Припекало. — Що з нашим Храмом? Де Повелитель? Він пішов тебе шукати. Морок хоч живий?

Стрибог мовчав і тільки єхидно посміхався. Припекала налякала ця посмішка, і він мовчки відступив. Він бачив, що далеко не всі послухалися наказу Стрибога та вперто залишалися в Храмі. І тоді Припекало надривно заверещав:

— Усі-усі, виходьте з Храму! Негайно! Сам Чорнобог вас до цього закликає. Щойно ви вийдете з Храму, як він припинить руйнуватися.

Ці