Читати книгу - "Таємнича історія Біллі Міллігана"

Тієї ночі Біллі не спалося.

Наступного ранку, ще до снідання, Чалмер з’явився на кухні, маючи такий вигляд, ніби теж усю ніч мучився від безсоння. Він сказав, що Біллі доведеться поїхати з ним на ферму, бо там купа роботи.

Чалмер обрав кружний шлях до ферми і за всю поїздку не зронив ані слова. Прибувши на місце, він відчинив гараж і завів до хліва культиватор. Біллі заплющив очі. Далі запанував біль.

У звіті, поданому на розгляд суду лікарем Джорджем Гардингом, цей випадок описується так: «Пацієнт стверджує […] що був жертвою садистських знущань і сексуальної наруги з боку Міллігана-старшого, включно з анальними коїтусами. Акти сексуального насильства почалися, коли пацієнтові було вісім чи дев’ять, і періодично траплялись упродовж року, здебільшого на фермі, де пацієнт часто залишався з вітчимом наодинці. За його словами, він боявся, що вітчим його вб’є, оскільки той погрожував «закопати його у хліві, а матері сказати, що він утік із дому».

Того дня у хліві свідомість, почуття і сама душа Біллі розлетілись на двадцять чотири уламки.

(3)

Спогади Кеті, Джимбо й Чалли про перший випадок побиття Чалмером їхньої матері збігаються з тим, що розповів Учитель. За словами Дороті, Чалмер оскаженів через те, що вона заговорила на роботі з чорношкірим колегою. Вона працювала за станком і раптом помітила, що поруч із нею чоловік, який має наглядати за конвеєром, клює носом. Дороті підійшла до нього, поторсала за плече і сказала, що дрімати за такою роботою небезпечно. Чоловік усміхнувся їй і подякував.

Повертаючись на своє місце, Дороті помітила, що Чалмер дивиться на неї вовком. Дорогою додому він похмуро мовчав.

Вдома вона не витримала й запитала:

— Не хочеш сказати мені, в чому річ?

— Що у тебе з тим ніґґером? — гиркнув Чалмер.

— У мене з ним? На Бога, що ти таке верзеш?

І тут Чалмер її вдарив. Дітям було видно з вітальні, як він її духопелить. Біллі вжахнувся. Він хотів захистити маму, не дати Чалмеру її скривдити, проте від вітчима відгонило алкоголем, і хлопчик боявся, що Чалмер уб’є його, закопає у хліві й розповість усім, що той утік із дому.

Біллі дременув до своєї кімнати, затраснув за собою двері, прихилився до них спиною і затулив вуха долонями. Проте до нього долинали мамині крики. Ридаючи, Біллі повільно сповз на підлогу. Потім він міцно заплющив очі, і з’явився Шон, чия глухота принесла нарешті тишу.

То був початок буремної пори у житті Біллі, пригадував Учитель. Усе геть заплуталось. Біллі втрачав час, ніколи не знав, що нині за день, тиждень або й місяць. Його чудернацька поведінка привертала увагу вчителів. Особистості Біллі часто не розуміли, що діється, і тому могли бовкнути щось химерне чи встати посеред уроку й тинятись по класу. В таких випадках Біллі відсилали в куток. Повернувшись личком до стіни, покарання зазвичай відбувала трирічна Крістін.

Вона могла довго стояти в кутку, не пускаючи ані пари з вуст, що допомагало Біллі не вскочити в додаткову халепу. Марк, який ні на чому, окрім ручної праці, не міг як слід зосередитись, просто забудькувато побрів би геть. Томмі збунтувався б. Девід би дуже страждав. Джейсон випустив би пару, заверещавши на все горло. Боббі з головою поринув би у свої фантазії. Семюель, котрий, як і Джонні Моррісон, сповідував юдаїзм, почав би молитися. Усі вони могли втнути щось не те і втягнути Біллі в іще більші неприємності. Лише Крістін, котра ніколи не дорослішала, здатна була терпляче стояти в кутку і тримати язика за зубами.

Крістін була їхньою особливою дівчинкою для кутка.

І саме вона першою почула одного з інших альтер-его. Того ранку дорогою до школи вона зупинилась у полі, щоб назбирати квітів. Крістін знайшла сумах і шовковицю та спробувала додати їхні гілочки до букету. Якщо вона подарує квіти учительці, пані Рот, можливо, та більше не буде так часто ставити її в куток. Проминаючи яблуню, Крістін вирішила, що значно ліпше буде принести вчительці яблуко. Вона викинула польові квіти і потягнулася за плодами, проте ті висіли зависоко, тож вона засмутилась і на її очах забриніли сльози.

— Шчо трапилося, дівчинко? Чом тсе ти плачеш?

Крістін роззирнулась навсібіч, але поблизу не було жодної живої душі.

— Деревце не дає мені яблучок, — відгукнулась вона.

— Годі сльози лити. Рейджен дістане тобі яблук.

Він видерся на дерево, а тоді, піднатужившись, виламав нічогеньку гілляку і спустився з нею долі.

— Тримай, — сказав Рейджен. — Ось тобі багатсько яблук. — Він набрав їх стільки, скільки влізло в руки, й вивів Крістін на дорогу до школи.

Коли Рейджен пішов, дівчинка не втримала яблук, і ті покотилися просто на дорогу. Машина стрімко наближалась до найбільшого і найлискучішого яблука — саме його Крістін хотіла подарувати пані Рот. Крістін потягнулась до нього, але Рейджен відштовхнув дівчинку з дороги, врятувавши її від загибелі під колесами автомобіля. Вона побачила, що машина розчавила пречудове яблуко, і заплакала, та Рейджен підняв інше яблуко, хоч і не таке гарне, обтер його і вручив Крістін, щоб тій було що принести до школи.

Коли вона поклала плід на вчительський стіл, пані Рот сказала:

— Ой, дуже тобі дякую, Біллі.

Крістін образилась, адже це вона принесла яблуко. Вона пройшла в кінець класу, не знаючи, де їй сісти, і врешті примостилася за парту в лівому ряду. Та за кілька хвилин з’явився великий хлопчик і гиркнув:

— Чеши з мого місця!

Крістін засмутилась, але, відчувши, що Рейджен уже готовий вийти і врізати цьому хлопчикові, швиденько встала й пішла до іншого місця.

— Гей, там я сиджу! — гукнула дівчинка, що стояла біля дошки. — Біллі всівся за мою парту!

— Ти що, не знаєш, де твоє місце? — запитала пані Рот.

Крістін похитала головою.

Пані Рот вказала на вільну парту в правому ряду.

— Ти сидиш там, Біллі. А тепер марш на місце.

Крістін не розуміла, чому пані Рот сердиться. Вона ж так старалася сподобатись учительці. Крізь сльози дівчинка відчула, що Рейджен рветься назовні, аби заподіяти пані Рот щось лихе. Крістін міцно заплющила очі й затупала ніжками, щоб зупинити Рейджена. Після цього вона й сама пішла геть.

Біллі розплющив очі, озирнувся довкола і збентежився, побачивши, що він на уроці. Лишенько, як він тут опинився? І чому всі на нього вибалушились і гигочуть?

Виходячи з класу, пані Рот озвалася до нього:

— Ще раз дякую тобі за яблуко, Біллі. Це було надзвичайно мило з твого