Читати книгу - "Глибоко під водою"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Не кажи мені, що думав мій син! — сказала Луїза. — І що він хотів зробити. Просто не кажи.
Вона підняла руку до шиї — рефлекс. Ні, не рефлекс: вона схопила двома пальцями синю пташку.
— Це, — просичала вона. — Це ж не від тебе, так? — Ліна на мить завмерла, потім похитала головою. — Це від нього. Чи не так? Це він їй подарував!
Луїза відсунула стілець, деручи плитку. Вона звелася на ноги, із силою зірвала ланцюжок з шиї, кинувши його об стіл перед Ліною.
— Він подарував їй оце, а ти дозволила мені носити його на шиї!
Ліна заплющила очі на мить, знову похитавши головою. Тиха дівчинка, яка вибачалася на цій кухні кілька хвилин тому, зникла — і замість неї сидів хтось інший, старший, не до порівняння з дитиною-Луїзою, охопленою розпачем та істерикою. І я одразу чітко згадала тебе трохи молодшою за Ліну тепер — один з небагатьох спогадів, де ти мене захищаєш. У моїй школі одна вчителька звинуватила мене, ніби я взяла щось чуже, і я згадала, як ти її переконувала. Ти говорила спокійно й проникливо, не підвищувала голосу, коли казала їй, як несправедливо вона висуває бездоказові звинувачення — і вона тебе злякалася. Я згадала, як пишалася тобою тоді, і тепер у мене виникло таке саме відчуття — стало так само тепло в грудях.
Луїза почала говорити знову, дуже тихо.
— Тоді поясни, — сказала вона, сідаючи, — коли вже ти знаєш так багато. Коли розумієш так багато. Якщо Кейті кохала цього чоловіка, а він кохав її, то чому? Чому вона зробила те, що вона зробила? Що він зробив з нею? Як довів до цього?
Ліна озирнулася на мене. Вона мала переляканий вигляд, чи, може, просто з усім змирилася — я не могла розпізнати її виразу. Вона дивилася на мене якусь мить, потім заплющила очі, змахнула з них сльози. Коли вона знову заговорила, її голос був різкіший, міцніший, ніж до того.
— Він не доводив її до цього. Він нічого такого не робив, — зітхнула вона. — Ми з Кейті сперечалися, — сказала вона. — Я хотіла, щоб вона припинила це, не бачилася з ним. Мабуть, це було неправильно. Я думала, вона так потрапить у біду. Я думала… — вона похитала головою. — Я просто не хотіла, щоб вона бачила його більше.
На обличчі Луїзи спалахнуло розуміння. І я теж зрозуміла все.
— Ти погрожувала їй, — сказала я, — що розповіси.
— Так, — ледь чутно промовила Ліна. — Погрожувала.
Луїза пішла, не сказавши ні слова. Ліна сиділа нерухомо, дивлячись на річку за вікном, не плакала й не казала нічого. Я теж не знала, що їй сказати, як до неї достукатися. Я розпізнала в ній щось знайоме — те, що, напевно, було і в мене, може, і в кожного в цьому віці, якусь посутню непізнаваність.
Я подумала, як дивно, що батьки вважають, ніби знають своїх дітей, розуміють своїх дітей. Хіба вони не пам’ятають, які були у вісімнадцять, п’ятнадцять чи дванадцять років? Можливо, наявність дітей змушує забути, як бути дитиною. Я пам’ятаю тебе в сімнадцять років і себе в тринадцять, і я абсолютно впевнена, що наші батьки не мали ані найменшого уявлення про те, які ми.
— Я збрехала їй, — голос Ліни зламав мій хід думок. Вона не рухалася, і далі дивилася на воду.
— Кому збрехала? Кейті?
Вона похитала головою.
— Луїзі? Про що?
— Немає сенсу казати їй правду, — сказала Ліна. — Зараз немає. Про мене, хай хоч мене звинувачує. Принаймні я близько. Їй потрібно на когось звалити всю свою ненависть.
— Що ти маєш на увазі, Ліно? Про що ти?
Ліна подивилася на мене своїми холодними зеленими очима, і вона мала старший вигляд, ніж раніше. Була така, як ти того ранку, коли витягла мене з води. Змінена, втомлена.
— Я не погрожувала нікому розказати. Я ніколи не зробила б їй такого. Я любила її. Ніхто з вас, здається, не розуміє, як це, ви наче взагалі не знаєте, що таке любов. Я б заради неї що завгодно зробила.
— Коли не ти погрожувала їй, то…
Здається, я зрозуміла відповідь до того, як вона її вимовила.
— Це була мама, — сказала вона.
Джулс
У кухні стало холодніше; якби я вірила в духів, то сказала б, що ти приєдналася до нас.
— Ми справді сперечалися, як я казала. Я не хотіла, щоб вона бачилася з ним. Вона сказала, що їй байдуже, що я думаю, їй немає різниці. Сказала, що я ще не дозріла, щоб зрозуміти, як це — бути у реальних стосунках. Я обізвала її повією, а вона мене — целкою. Дійшло майже до бійки. Дурної, жахливої. Коли Кейті пішла, я зрозуміла, що мама була у своїй кімнаті, прямо за стінкою двері — я думала, її не було вдома. Вона почула все. Вона сказала мені, що має поговорити з Луїзою про це. Я вмовляла її такого не робити, я сказала, що це поламало б усе життя Кейті. То, сказала вона, може, краще поговорити з Гелен Таунсенд, адже врешті-решт саме Марк чинить погано, а Гелен його начальниця. Вона сказала: може, тоді його звільнили б, але не нашкодили репутації Кейті. Я сказала їй, що це нерозумно, і вона зрозуміла, що це так. Вони ж не зможуть просто його звільнити — має бути офіційна заява. Влізе поліція. Дійде до суду. Буде розголос. І навіть якщо імені Кейті не буде в газетах, її батьки дізнаються, і вся школа знатиме… Таке не може залишатися таємним.
Вона зробила глибокий вдих, повільно видихнула.
— Я мамі тоді казала: Кейті радше готова буде померти, ніж пройти через таке.
Ліна потяглася до вікна, відчинила його, потім порилася в кишені своєї капюшонки й витягла пачку цигарок. Закурила й випустила дим у повітря.
— Я благала її. Я серйозно — саме благала — і мама сказала мені, що має подумати про це. Сказала, що я маю переконати Кейті припинити бачитися з ним, що цей роман — це зловживання службовим становищем, і такого бути не повинно. Вона пообіцяла мені,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Глибоко під водою», після закриття браузера.