Читати книгу - "Повна енциклопедія тваринництва"

розм’якшення мозку (енцефаломаляція), К-гіповітамінозу – зниження згортання крові та геморагічний діатез, В-гіповітамінозів – в основному ураження центрального та периферичного відділів нервової системи (паралічі, парези, конвульсії, судоми), дерматит, екзема, анемія, ураження внутрішніх органів.

Діагноз підтверджують шляхом дослідження кормів і крові тварин.

Лікування. Як і профілактика, спрямоване на забезпечення свиноматок і молодняку повноцінними за вмістом вітамінів кормами (зелень, вітамінне сіно, трав’яне борошно, морква, картопля, буряк, хвойне борошно, пророщене зерно, дріжджі, бобові культури, макухи, люцерна, висівки, кропива тощо), введення у раціон вітаміновмісних концентратів і вітамінів промислового виробництва (риб’ячий жир, тривітамін, концентрати вітамінів А, D, Е, К, рибофлавін, тіамін, піридоксин та ін.), своєчасне лікування різних хвороб у разі появи специфічних і неспецифічних симптомів.

Ендемічний зоб

Етіологія. Хронічне захворювання тварин, що характеризується зміною розмірів і функцій щитовидної залози внаслідок нестачі йоду й призводить до серйозних порушень обміну речовин.

Захворювання реєструють у місцевостях, де вміст йоду у ґрунті нижчий за 0,00001 %, у кормах – менший за 5 мг, у воді – менший за 10 мкг/л.

Клінічні прояви. Спостерігають збільшення щитовидної залози (зоб), посилення росту волосяного покриву на голові та шиї, аборти, порушення статевого циклу, народження молодняку із зобом або без волосяного покриву. У поросят спостерігають витрішкуватість і збільшення розміру язика. Перебіг хвороби у молодняку гострий, у дорослих – хронічний.

Діагноз ставлять за результатами лабораторного дослідження ґрунту, води й кормів на вміст йоду, а також молока.

Лікування. Введення в раціон тварин йоду у вигляді йодистого калію, застосування йодованої солі або обприскування корму розчином йодистого калію лікує та попереджає розвиток ендемічного зоба.

Остеодистрофія

Етіологія. Хронічна хвороба тварин, що характеризується порушенням фосфорно-кальцієвого та вітамінного обміну з переважним ураженням кісток. Розлади функцій всмоктування у шлунково-кишковому тракті, що розвиваються внаслідок помилок у годуванні або запальних процесів на слизовій оболонці, також можуть спричинити порушення обміну речовин і гіпокальціємію (малий вміст кальцію у сироватці крові). Зміни у кістковій тканині проявляються у вигляді рахіту, остеомаляції та остеопорозу. Недостатність в організмі поросят вітаміну D і розлади фосфорно-кальцієвого обміну спричиняють глибокі порушення у процесі кісткоутворення (остеогенезі) та відставання в рості, зокрема рахіт. У таких кістках різко переважає хрящова маса. У тварин, що завершили ріст, особливо під час лактації та вагітності, внаслідок фосфорно-кальцієвої, білково-вуглеводної та вітамінної (D- і А-гіпотавітаміноз) незабезпеченості, недостатнього ультрафіолетового опромінення розвивається рахіт дорослих, або остеомаляція, – хронічна вторинна демінералізація тканини (вихід солей). Невідповідність структури раціону рівню та характеру відгодівельних якостей свині, низька біологічна повноцінність кормів відіграють ключову роль у розвитку цього захворювання.

У старих особин зазвичай спостерігають остеопороз – розрідження кісткової тканини внаслідок переважання процесів розсмоктування над процесами остеогенезу. Характерною є крихкість кісток, погане загоєння переломів.

Клінічні прояви. Хвороба починається із зіпсованого апетиту, випадання шерсті, зниження працездатності. Тварини непокояться, коли їм обмацують сідничні горби, плесна та п’ясток. Хвіст у ділянці останніх хвостових хребців можна зігнути під гострим кутом, надалі його кінчик все більше стоншується, що разом із низькою кістковою масою крижів призводить до западання підхвостового простору. Пізніше спостерігають слабкість кінцівок, хода стає напруженою, хворобливою, може з’явитися кульгавість, утруднення під час вставання, останні ребра прогинаються. Хворі особини стають малорухомими і більше лежать.

Лікування. У разі появи перших ознак остеодистрофії необхідно давати вітамінно-мінеральні препарати, що містять кальцій, фосфор та вітамін D, стежити за збалансованістю раціону за цими компонентами. У разі концентратного типу годування тварин знижують кількість концентратів до 40 % від загальної поживності раціону. Свині повинні частіше перебувати на сонці, також у приміщенні встановлюють спеціальні ультрафіолетові лампи, опромінюючи хворих по 10 хв щодня протягом 20 днів.

Профілактика. Така сама, як під час рахіту.

Паракератоз

Етіологія. Головною причиною хвороби є нестача в раціоні цинку або надлишок кальцію, що пригнічує засвоєння цинку в організмі.

Клінічні прояви. Захворювання, що супроводжується ураженням шкірних покривів. Хворіють усі види тварин, але особливо часто свині. Може протікати гостро, підгостро й хронічно.

Гострий перебіг захворювання охоплює одночасно велику кількість поросят віком 40–60 днів та супроводжується незначним підвищенням температури (40,5–40,7 °С), зниженням апетиту, пригніченням, діареєю. На шкірі з’являються кілька сотень біло-рожевих плям різного діаметра. За кілька діб плями стають багровими із синюшним відтінком. У наступні дні розвивається дерматит з утворенням кірок світло-коричневого кольору, що вивищуються над поверхнею тіла на 3–5 мм. Захворювання триває 10–20 діб і в більшості випадків завершується масовим летальним результатом.

Підгострий перебіг зазвичай не буває масовим. Захворює 15–30 % тварин. На тілі хворих з’являються кілька десятків червоних плям діаметром до 20 мм. Спостерігають погіршення апетиту, пригнічення, спрагу, діарею, зниження продуктивності. Тривалість цієї форми хвороби становить 25–40 діб.

Хронічна форма трапляється у невеликої кількості 90-денних поросят і старшого віку, супроводжується зниженням апетиту, спрагою, уповільненням росту, огрубінням і стовщенням шкіри. На шкірі з’являються ділянки, покриті шорсткою кіркою завтовшки 1–1,5 см, із тріщинами. Діагноз ставлять на підставі клінічних ознак хвороби, даних дослідження кормів і сироватки крові на вміст цинку та кальцію. У здорових тварин кількість цинку в сироватці крові не нижча за 100 мкг%, у хворих – за 15–20 мгк%.

Лікування. У раціон хворих свиней вводять корми, багаті на цинк (висівки, квасоля, горох, корене- й бульбоплоди, молоко), та сульфат цинку. Шкіру обробляють саліциловою маззю, внутрішньом’язово одноразово вводять 5 %-й розчин цинку сульфату.

Профілактика. За 4 тижні до опоросу в раціон свиноматок рекомендовано ввести сульфат цинку на день із розрахунку на голову. Необхідно бути обережними, оскільки надлишок цинку спричиняє отруєння.

Рахіт

Етіологія. Порушення обміну кальцію, фосфору. Як наслідок, виникає м’якість кісток, зміна форми кісткової тканини.

Клінічні прояви. Хворій тварині важко пересуватися, у неї з’являється кульгавість, товщають суглоби, викривляються кінцівки.

Лікування. Поросятам необхідно давати концентрований вітамін D2. Добрий ефект дає застосування тривітаміну, а також опромінення поросят ртутно-кварцовою лампою.

Профілактика. Запобігає рахіту використання мінеральної підгодівлі (крейда, м’ясо-кісткове борошно), сонячні ванни.

Розділ 4. Утримання кролів

Основні породи кролів

У світі налічується понад дві сотні порід кролів, із них найбільш затребуваними є близько 60 порід, а для господарських цілей успішно використовують близько 15 порід кролів. Своєю чергою, цих звірків ділять на групи за величиною (масою) тіла, довжиною волосу або продуктивністю, що має перевагу.

За середньою величиною тварин ділять на кілька груп: великі, середні, дрібні та карликові.

Маса дорослої особини великого кроля – понад 6 кг (наприклад, кріль породи фландр, або бельгійський велетень). Середні важать від 3 до 6 кг (наприклад, віденський блакитний). Дрібні мають масу 2–3,25 кг, як-от російський горностаєвий, а карликові (приміром, карликовий) важать близько 1 кг.

За характером волосяного покриву різні породи домашніх кролів поділяють на нормальношерсті (сірий велетень, радянська шиншила), короткошерсті (рекси) та довгошерсті (ангорський кріль, кріль-лисиця).

У нормальношерстих порід кролів довжина, товщина і склад шерсті такі самі, як у диких. Шерсть щільно прилягає до тіла, має довжину 25–35 мм. Це є характерним для більшості порід. У довгошерстих порід кролів довжина волосу перевищує 60 мм.

У короткошерстих кролів шерсть тонка, завдовжки 19–24 мм, з укороченою остю, волосяний покрив перпендикулярний до поверхні тіла.

За напрямом продуктивності породи кролів поділяють на хутряні, що вирізняються густим волосяним покривом високої якості (білий велетень, метелик); пухові, що характеризуються різною тонкою і довгою шерстю з мінімальним вмістом остьового волоса (ангорський пуховий кріль); м’ясні, що вирізняються швидким ростом, добре розвиненою мускулатурою та високим забійним виходом (каліфорнійський кріль, великий мардер), породи різної комбінованої продуктивності – м’ясо-шкуркові, що дають високоякісні м’ясо та шкурки (наприклад, гаванна, тюринген), спортивні породи кролів, яких розводять заради задоволення і для показу на виставках – сюди ж належать усі