Читати книгу - "Нічний адміністратор"

Берру вже неодноразово доводилося бачити гру в поганого і хорошого поліціянтів. Але відраза Стрельскі виглядала настільки природною, що це аж насторожувало.

— Я взяв собі за правило не бути присутнім, коли обговорюються питання такого штибу, — відповів Апостол. — Цитуючи влучне зауваження містера Роупера «підібрати взуття по нозі — це його ремесло». Якщо, на думку містера Роупера, «Чорні яструби» йому необхідні, то вони будуть задіяні.

Стрельскі щось сердито нашкрябав у своєму блокноті.

— Хтось, може, знає, коли ця чортівня врешті-решт скінчиться? — крикнув він. — Чи сказати Вашингтону, хай почекають ще рік-другий?

Апостол видав презирливий смішок.

— Патрику, твоєму другові варто стримати свій патріотичний запал, це не той випадок, коли результат помітний миттєво, — сказав він. — Містер Роупер завжди наголошує на тому, щоб його не підганяли, і мої клієнти цілком з ним згодні. Як каже стара перевірена іспанська приповідка «Добре росте те, що росте повільно». Оскільки більшість моїх клієнтів — вихідці з Латинської Америки, вони вміють вичікувати. — Він зиркнув на Берра. — Сини Діви Марії стоїки, — пояснив він. — Вона має багато наклепників. їхнє презирство освячує її смиренність.

Знову почалося звичне розпитування. Гравці і місця... товари замовлені і відправлені... гроші, які то з’являлися у фінансовій мийці Карибського басейну, то звідти зникали... найновіший проект картелів з будівництва в центрі Маямі...

Нарешті Флінн усміхнувся і запросив Берра долучитися до розмови.

— Лікарю, може, ви маєте на думці щось таке, що бажали б обговорити з братом Майклом?

— Так, Патрику, маю, дякую, — чемно сказав Берр. — Звісно, я надзвичайно вражений масштабами його допомоги у цій ситуації та спочатку хотів би поставити братові Майклу кілька загальних питань, адже ми щойно познайомились. Якщо ви не проти, звісно. Ці питання більше стосуються, так би мовити, форми, а не змісту.

— Сер, буду радий вам допомогти, — ґречно відповів Апостол, не давши Флінну можливості озватися першим. — Вести інтелектуальну розмову на рівних з англійським джентльменом — справжнє задоволення.

«Починай здалеку і рухайся помаленьку, — радив йому Стрельскі. — Подай усе по-англійськи стримано і красиво».

— Розумієте, я як земляк містера Роупера не можу збагнути одну річ, — говорив Берр Фліннові. — У чому секрет Роупера? Що в ньому є такого, чого нема в інших? Ізраїльтяни, французи, кубинці — всі вони пропонували картелям поставки більш ефективної зброї, і всі, за винятком ізраїльтян, залишилися ні з чим. Як вдалося містерові Річарду Онслоу Роуперу досягти успіху там, де нікому більше це не вдавалося? Чому саме він зміг переконати клієнтів брата Майкла придбати собі доладну армію?

На Беррове здивування кістляве обличчя Апостола потепліло, чого Берр аж ніяк не очікував. У його голосі зазвучав ліричний трепет.

— Лікарю, ваш земляк містер Роупер не просто звичайний продавець. Сер, він чарівник. Далекоглядний, відчайдушний, всі танцюють під його дудку. Містер Роупер чудовий тим, що не вписується в рамки норми.

Стрельскі пробурмотів собі під ніс щось явно непристойне, але потік думок Апостола вже було годі зупинити.

— Сер, проводити час у товаристві містера Роупера — це привілей, це карнавал. Багато з тих, хто веде справи з моїми клієнтами, насправді зневажають їх. Вони підлизуються, підлещуються, дарують подарунки, але їм бракує щирості. Вони всього лиш спекулянти, які хочуть швидко набити кишені. Містер Роупер спілкується з моїми клієнтами на рівних. Він джентльмен, але не сноб. Містер Роупер радів їхньому збагаченню, тому, як вправно вони зуміли використати ресурси, які їм дала природа. Він захоплювався їхніми навиками, їхньою сміливістю. Світ — це джунглі, любив говорити він, де виживають далеко не всі. Закономірно, що слабші стають жертвами. Питання в тому, а хто ті сильніші? Опісля він показав їм фільм. Дуже професійний, надзвичайно компетентно змонтований фільм. Не задовгий, не надто перевантажений технічними деталями. Якраз добрий.

«А ти залишився в кімнаті, — думав Берр, спостерігаючи, як Апостол роздуває свою розповідь. — На чиємусь ранчо чи в чиїйсь квартирі, в оточенні повій і селянських хлопців в джинсах і з кулеметами «Узі», розслабляючись у кімнаті з диванами, оббитими леопардовими шкурами, і з величезними телевізорами і повністю золотими шейкерами для коктейлів. Ти залишився в кімнаті разом зі своїми клієнтами, захопленими англійським аристократом-віртуо-зом і його фільмиком».

— Він показав нам фільм, де британські спецпризна-ченці штурмують посольство Ірану в Лондоні. Він показав нам, як американські спеціальні війська проходять навчання у джунглях, і як тренується американський підрозділ «Дельта», а ще рекламний ролик найновішого і найдосконалішого світового озброєння. Потім він знову запитав нас, ким же є ті сильніші, і що би сталося, якби американцям набридло розпилювати гербіциди над болівійськими полями і накладати арешт на партії наркотиків по п’ятдесят кілограмів у Детройті, а натомість вони вирішили б заявитися до моїх клієнтів, витягнути їх просто з ліжка, відправити літаком у Маямі і віддати під принизливий публічний суд згідно з законами США, немов генерала Нор’єгу[66]. Він спитав, чи це правильно чи природно, щоб люди з таким достатком були незахищені. «Ви ж не їздите на старих автомобілях. Ви не носите старого одягу. Ви не кохаєтеся зі старими жінками. Чому ж ви тоді відмовляєте собі у захищеності за допомогою надсучасної зброї? У вас тут є відважні хлопці, справжні чоловіки, вірні вам до останнього подиху, я бачу це на їхніх обличчях. Але з сотні заледве набереться п’ятеро таких, які могли б пройти у бойовий підрозділ, який я можу спеціально для вас створити». Після цього містер Роупер розповів про свою чудову корпорацію, «Айронбренд». Він підкреслив її респектабельність і різнобічність, її танкерний флот і транспортне устаткування, її неабиякі успіхи у торгівлі мінералами, деревиною і сільськогосподарським обладнанням. Її досвід нелегальних перевезень певних мінералів. Її зв’язки з відповідними офіційним органами в головних портах світу. Її обізнаність у тому, як нестандартно можна використати офшорні компанії. Такий чоловік здатен осяяти словом Діви Марії навіть найтемнішу яму.

Апостол замовк, але лише щоб зробити ковток води, яку отець Лукан налив йому з пластикової пляшки у склянку.

— Валізки, напаковані стодоларовими купюрами, — це вже пройдений етап, — продовжував він. — Як і ковтачі-контрабандисти, які перевозили товар у презервативах, змащених оливковою олією, які ховали у власних шлунках, — їх ж бо всіх тепер відправляють робити рентген. Часи маленьких літаків, які здійснювали