read-books.club » Публіцистика » Війна у натовпі 📚 - Українською

Читати книгу - "Війна у натовпі"

201
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Війна у натовпі" автора Дмитро Олександрович Корчинський. Жанр книги: Публіцистика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 54 55 56 ... 86
Перейти на сторінку:
використання служниць виступали дружини, котрих, як і всіх жінок у світі, переслідувала примара порушення чоловіком вірності. Проти слуг повставали, звичайно ж, ревнощі чоловіка. Шлюб — він завжди шлюб, навіть полігамний, менше за все в ньому сексу.

На жаль, спосіб і місця перетинання нами кордону Туреччини і досі все ще не можуть бути названі. Сказати, що зроблено це було за допомогою "Мхедріоні", означає полестити нашим грузинським друзям. Є на Кавказі ще один давній і висококультурний народ, який, як і греки, користується репутацією "євреїв Сходу". Якось в Баку я став свідком страху, який викликали вірмени у місцевої політичної еліти. Якийсь тат (гірський єврей) з близьких Ельчибея зробив круглі очі і прошепотів на вухо Дмитру:

— Пане Корчинський, бійтеся вірменів! Бійтеся вірменів, пане Корчинський, це такі люди...

В дні ГКЧП щойно народжена УНСО ввійшла в контакт з командиром окремого полку зв'язку полковником Віленом Арутюновичем Мартиросяном. Як справжній син вірменського народу, будучи патріотом України, він єдиний з командирів частин у Радянській армії відмовився виконувати накази заколотників. Пообіцяв відкрити сховища, роздати зброю бойовикам і рушити на Київ. Судячи з подальшої безкомпромісної кар'єри генера-майора Мартиросяна і мотивів його відставки, своєї обіцянки він дотримався б. Вірменин все-таки, з Азербайджану. В початковий період вірмено-азербайджанського конфлікту Вілен Арутюнович проявив себе об'єктивним і неупередженим арбітром. Нинішні добрі стосунки з президентом Вірменії Робертом Кочаряном — достатнє тому підтвердження.

Мали місце і різного роду інсинуації на предмет контактів Корчинського з тодішнім керівником української воєнної розвідки Скипальським. За всі роки незалежності жоден офіцер Збройних Сил України не відвідав за посередництва УНСО жодної зони локальних конфліктів. Декого із спеціалістів з проблематики Сходу справді було вивезено із Закавказзя якимось полковником за допомогою УНСО.

Навесні того ж 1994 року на квартирі А. Лупиноса в Києві навіть відбулась неформальна зустріч офіцерів. Пани офіцери мали щось проти тодішнього командування Збройних Сил і фантазували на теми військового перевороту. Я б посоромився назвати це "заколотом". Прийшовши під фінал зустрічі, я весь час, поки йшла нарада, читав німецький трактат "Die Masturbation". Це був занепад військового руху в Україні. Востаннє офіцери зібралися, аби виробити цілісну концепцію будівництва армії. Відчувалося, що присутнім це справді наболіло. Серед них був уже згадуваний генерал Лавриненко, в минулому військовий радник у В'єтнамі. Нині він демобілізувався, викладає в інституті Сухопутних військ.

Фактично, зустріч проводилась Корчинським для збору інформації про стан справ на Середньому Сході. Один з учасників, полковник Н., тривалий час працював у даному напрямку, перебував у Тегерані в період ісламської революції. Взагалі, було що згадати. Розмова точилася то навколо часів младотурецького тріумвірату, то торкалася засад формування АНА на території Вірменської РСР і Нагірного Карабаху і, взагалі, мала загальнокультурну цінність. На жаль, спеціаліст подібний до флюсу — життєві проблеми зводять його цінність до нуля. Проживаючи в гуртожитку для сімейних і маючи двох до рослих доньок (йдеться про полковника Н.), не можеш дозволити собі навіть мріяти про щось інше, крім квартири. Англійці мали рацію, коли довірили створення імперії аматорам.

Мої пізнання про курдів і стан справ у регіоні базувалися на романах Джеймса Олдріджа "Дипломат" і "Гори та зброя". Виявилося, що я не такий вже неправий. Повстання в Іранському Азербайджані в 1945-46 роках було інспіровано радянським урядом. Ще у 1942 році Радянський Союз і Туреччина перебували на грані війни. Вздовж лінії кордону щодня відбувалися перестрілки. Об'єктом радянських претензій, окрім зони чорноморських проток, була і турецька частина Вірменії. Перші радянські ракети базувалися в Криму і були наведені на Туреччину.

Взагалі, викликає подив, якими протореними шляхами в нікуди прямує державна політика. Початок повстання курдів під керівництвом Мустафи Барзані в гірському районі на кордоні Ірану, Іраку і Туреччини прийнято датувати 1961 роком, так, нібито до цього в регіоні не йшла перманентна різня. Сирія вісімнадцять років, до 1998 року, підгримувала КРП, щоб дозолити Туреччині.

Зважаючи на ситуацію в Ірані й Іраку, Туреччина неминуче повинна була отримати свободу рук у розв'язанні курдської проблеми в інтересах Заходу. Режим військової демократії, встановлений у країні з часів младотурків, знаходить розуміння в НАТО і ЄЕС саме в цьому своєму "військовому" аспекті. На поведінку Туреччини, як нещодавно і Греції, закривають очі, оскільки потрібно когось "тиснути". Озброєння колишньої НДР було передано Туреччині з метою його використання для придушення курдського руху. Цікаво, навіщо в цьому зв'язку було розпочато дестабілізацію Кіпру? Широко відомо, що через Кіпр греки підтримували палестинців від початку 70-хроків, а у турків існували непогані стосунки з Ізраїлем.

У конфлікті на південних кордонах Туреччини була задіяна і Україна. Плату за прохід суден під українським прапором через протоки аж до 1994 року Анкара брала зброєю, яку Київ передавав Баку для ведення Азербайджаном бойових дій проти Нагірного Карабаху.

Самі вірмени, завдяки потужній діаспорі в Лівані, напевно, першими в колишньому Союзі отримали доступ до міжнародного чорного ринку зброї. Перші "скорпіони", пущені в хід бойовиками в Ростові, були доставлені в СНД з Ближнього Сходу.

За наявності таких жвавих народно-господарських зв'язків, для нас не становило особливих зусиль дістатися до турецької провінції Хакярі, що на кордоні з Іраком. Далі, у напрямку міст Заху і Дахун, простилається іракська частина Курдистану. За часів курдського повстання містечко Ербіль в горах вважалося столицею самопроголошеної державності. Внутрішньокурдський конфлікт в Іраку був викликаний протиріччями між Патріотичним союзом Курдистану на чолі з Джалалом Талабані та Курдською демократичною партією Массуда Барзані, що, здається, підтримується Іраном.

Зрозуміти всі ці тонкощі я навіть не намагався. Як у часи Ланкастерів і Йорків, достатньо було знати: "зелені" це ПСК, "жовті" — КДП. Сидячи в тилу, наприклад, у чеченському селі, зрозуміти, що відбувається на фронті в Грозному — практично неможливо. Що вони там "перетирали", я так і не збагнув. Вірменські і грузинські друзі демонстрували нашу маленьку місію в якості своєрідного свідчення власних далекосяжних планів. "Україна нам допоможе" — тоді в це ще можна було повірити. Зброя і спорядження курдської міліції "Пешмерга" — радянського походження. Звідки саме були доставлені ті ж "пєсчанкі" або АКМ, можна лише здогадуватись. Думаю, з Вірменії.

На наше здивування, в рядах курдської міліції ми виявили двох старих знайомих — бойовиків "Арго", які пройшли той самий шлях, що і ми, але, користуючись ще більш неформальними зв'язками, зробили це набагато швидше. Після повернення з Абхазії восени 1993 року вступили в контакт з курдськими студентами, що навчалися в Україні. За допомогою їхніх зв'язків вийшли на курдських емісарів. До Туреччини вони

1 ... 54 55 56 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна у натовпі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війна у натовпі"