Читати книгу - "Екзорцист"

йому вслід. Коли перетинав вулицю, вона подумала, що він, мабуть, залишився без вечері, а ще її стурбувало, що йому, напевне, холодно, бо він опускав рукави сорочки. Коли проходив повз ресторан «1789», щось випало з його рук, можливо, книжка з чаклунства або плівка з голосом Реґани. Він нахилився, щоб підняти це, а на розі Тридцять шостої вулиці і П-стрит завернув ліворуч і щез з очей. Кріс раптово відчула полегшення.

Вона не побачила Кіндермена, що сидів самотньо в авті без розпізнавальних знаків.

Ще через півгодини Деміен Каррас квапливо йшов до своєї кімнатки в єзуїтському гуртожитку з цілим стосом книжок і журналів, що їх він знайшов на поличках бібліотеки Джорджтаунського кампусу. Він поспіхом кинув їх на письмовий стіл, понишпорив у шухлядах, шукаючи сигарети, знайшов там напівпорожню пачку злежалого «Кемела», запалив сигарету, глибоко затягнувся й затримав у легенях дим, думаючи знову про Реґану. «Істерія, — припустив він, — мабуть, це воно». Видихнув дим, запхав великі пальці за ремінь штанів і подивився на книжки. Там були «Одержимість» Естеррайха, «Луденські біси» Гакслі, «Парапраксіс у дослідженні Зіґмундом Фройдом справи Гайцмана», «Демонічна одержимість і екзорцизм у ранньому християнстві у світлі сучасних поглядів на психічні хвороби» Маккасленда, а також уривки з психіатричних журналів Фройдових «Неврозу демонічної одержимості в ХVII столітті» та «Демонології сучасної психіатрії».

«Допомошіть стагому слушителю вівтагя, очче!»

Єзуїт поторкав чоло, а тоді подивився на липкий піт, що вкрив його пальці. Тут він помітив, що залишив відчиненими двері. Пішов їх зачинити, а тоді попрямував до полиці, на якій стояв примірник «Римського ритуалу» в червоній палітурці, збірка таїнств і молитов. Затиснувши між губами сигарету, він примружився від диму, проглядаючи «Основні правила» для екзорцистів у пошуках ознак демонічної одержимості. Спочатку ковзнув поглядом по рядках, а тоді почав читати уважніше.

…Екзорцист не повинен квапитися брати на віру те, що якась особа одержима злим духом, а виявляти натомість ознаки, за допомогою яких можна відрізнити одержиму особу від такої, що страждає від якоїсь хвороби, особливо психічного походження. Існують такі ознаки одержимості: здатність досить вільно говорити невідомою мовою або розуміти її, коли нею говорять інші; здатність розкривати майбутні або потайні події; прояви сили, невластивої особі певного віку за звичайних умов, а також інші ознаки, які сукупно дають підстави для вагомих доказів.

Якийсь час Каррас розмірковував, а тоді притулився спиною до книжкової полиці й дочитав решту настанов. Коли закінчив, піймав себе на тому, що не відводить очей від настанови номер 8:

Дехто свідчить про скоєні злочини.

Легенький стук у двері.

— Деміен?

Каррас підняв голову й відповів:

— Заходь.

То був Даєр.

— Слухай, тебе розшукувала Кріс Макніл, — повідомив він, заходячи в кімнату. — Вона тебе знайшла?

— Коли? Зараз, увечері?

— Ні, ще вдень, по обіді.

— О так, Джо. Дякую. Так, я з нею розмовляв.

— Добре. Я просто хотів переконатися, що ти про це знав.

Подібний на ельфа священик тинявся кімнатою, немовби щось шукав.

— Що тобі треба, Джо? — спитав Каррас.

— У тебе нема льодяників? Я вже де тільки не шукав, але ні в кого їх немає, а мені страшенно хочеться бодай одного льодяничка або парочку, — замислено зронив Даєр, не припиняючи пошуків. — Якось я цілий рік вислуховував дитячі сповіді і, як наслідок, присів на льодяники. Малі паршивці дихають на тебе сумішшю льодяників і травки, тому не дивно, що я потрапив у наркотичну залежність. — Даєр підняв кришку коробки для тютюну, що була наполовину заповнена фісташками. — Що це таке? — здивувався він. — Відмерлі мексиканські стрибучі боби?

Каррас переглядав книжкові полички, шукаючи потрібний том.

— Слухай, Джо, я зараз трохи зайнятий і…

— Чуєш, а та Кріс справді приємна, га? — урвав його Даєр, падаючи на ліжко Карраса, і розтягнувся там на повен зріст, зручно заклавши за голову руки. — Елегантна дама. То ти її зустрів? Тобто бачив її особисто?

— Ми розмовляли, — відповів Каррас, витягаючи книжку в зеленій палітурці під назвою «Сатана», збірку статей і наукових праць французьких теологів-католиків. Рушив із нею до письмового столу. — Ну, а тепер…

— Проста. Безпретензійна. Щира, — просторікував, дивлячись на високу стелю й забувши все на світі, Даєр. — Вона допоможе нам здійснити мій план, коли ми з тобою зречемося священства.

Каррас різко глянув на Даєра.

— Хто це зрікається священства?

— Та ж голубі. Цілими юрбами. Бо чорний колір вийшов із моди.

Каррас здивовано й несхвально похитав головою, ставлячи книжки на стіл.

— Слухай, Джо, — дорікнув йому Каррас, — розкажеш це в якомусь казино у Вегасі. Годі вже, вшивайся! Я мушу приготуватися до завтрашньої лекції.

— Спочатку ми підемо до Кріс Макніл, — не вгавав юний священик, — з моєю задумкою сценарію на основі життя святого Іґнатія Лойоли з попередньою назвою «Марш бравих єзуїтів».

Гасячи в попільничці сигарету, Каррас подивився з-під лоба на Даєра.

— Може, ти нарешті забереш звідси свій зад, Джо? Я маю багато роботи.

— А хто тобі заважає?

— Ти! — Каррас почав розстібати сорочку. — Я йду в душ, а коли вийду з нього, маю надію, що тут уже й духу твого не буде.

— Ну добре, — неохоче простогнав Даєр, ставлячи ноги на підлогу, але й далі сидячи на ліжку. — До речі, щось не бачив тебе на вечері. Де ти сьогодні їв?

— Ніде.

— А це вже безглуздо. Чого мучити себе дієтами, коли все одно носиш тільки сутану?

— Чи є тут якийсь магнітофон?

— Тут навіть льодяників немає. Іди у фонолабораторію.

— А в кого ключі? В отця ректора?

— Ні, в отця доглядача. Тобі треба вже сьогодні?

— Так, сьогодні, — відповів Каррас, вішаючи сорочку на спинку стільця. — А де його знайти?

— Хочеш, щоб я це зробив, Деміене?

— А ти можеш, Джо? Бо я справді маю купу справ.

Даєр підвівся.

— Не журися!

Каррас узяв душ і перебрався в чисту футболку й штани. Сідаючи за стіл, він побачив там цілий блок «Кемела» без фільтра, а біля нього один ключик із биркою «ФОНОЛАБОРАТОРІЯ», а другий — із биркою «ХОЛОДИЛЬНИК ТРАПЕЗНОЇ». До цього ключика була ще причеплена записочка: «Ліпше вже ти, ніж пацюки й домініканські коти-грабіжники». Каррас усміхнувся, побачивши підпис: «Льодяник Джо». Відклав убік записку, зняв із руки годинника й поклав його перед собою на стіл. Була 10:58 вечора.

Почав читати. Спочатку Фройда, тоді Маккасленда, уривки із «Сатани», частини фундаментального дослідження Естеррайха, і десь після 4:00 ранку він нарешті закінчив, потираючи обличчя й очі, які пекли від диму, що стояв стовпом, а попільничка на столі Карраса була завалена покрученими недопалками сигарет. Він підвівся й втомлено рушив до вікна, відчинив його