Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

От тобі й на! Забув решту! І правду сказати, — мовив він, вирішивши, що як тільки опиниться в кареті, одразу ж занесе цього віршика до свого записника, — скільки років ми прожили нарізно відтоді, і які то були роки! Скільки криз і пригод кожен із нас пережив, про які інший навіть і не здогадується! І треба ж було такому трапитися, що саме того дня тебе вклала до ліжка якась гарячка!

Анна похитала головою.

— Я також мала свій секрет, Ебене, про який знала місіс Твіґґ і здогадувався Генрі, але ні батько, ні ти про це не знали. Не гарячка вклала мене до ліжка, то були мої перші регули! Того ранку з дитини я перетворилася на жінку і від того мала судоми, як це буває у багатьох жінок.

Ебенезер стис їй руку, не певний у тому, що тут слід сказати. Настав час сідати до диліжанса: служник і візник влагоджували останні деталі.

— Тепер нескоро нам доведеться зустрітися знову, — мовив він. — Ти тоді, либонь, уже будеш поважною матроною з пів тузінем діточок.

— Ні, тільки не я, — сказала Анна. — На мене очікує жереб місіс Твіґґ після її смерті, стара діва-ключниця.

Ебенезер вирішив легенько поглузувати з неї.

— Таж ти гідна скласти пару найкращому з чоловіків! Якби ж то мені пощастило зустріти жінку, рівну тобі, я б уже не парубкував і не був би вже більше діваком!

Він поцілував її на прощання, велів переказувати вітання батькові та зробив крок до карети.

— Стій! — вигукнула раптово Анна, спонукана якимось бажанням.

Ебенезер, дещо спантеличений, завагався, не розуміючи, чого вона хоче. Анна метким рухом зняла зі свого пальця срібний перстень-печатку, добре знайомий нашому поетові, бо ж він був тією єдиною річчю, що нагадувала їм про матір, яку вони ніколи не бачили; Ендрю купив його ще під час свого недовгого женихання та декілька років тому подарував Анні. Довкола щитка персня на однаковій відстані стояли літери A N N E В, що мало б означати Енн Боєр, ім'я його нареченої, а в центрі, переплетені та з'єднані спільною для обох літер поперечною рискою, стояли дві пишні літери А, символізуючи союз Енн та Ендрю. Повністю печатка мала такий вигляд:

— Прошу тебе, візьми цю каблучку, — благально мовила Анна, замислено розглядаючи її. — Але я… я звикла вбачати в ній дещо інший сенс… Менше з тим, ось, дозволь я надіну тобі її на палець. — Вона вхопила його за ліву руку і спритно насадила перстень на мізинець. — Обіцяй мені, що… — розпочала вона, але зупинилася на півслові.

Ебенезер засміявся та, щоб покласти край цій незручній ситуації, заприсягся, що, оскільки Молден є значною частиною її посагу, він докладе всіх зусиль, щоб зробити його квітучим.

Настав час вирушати. Він знову поцілував її та всівся до карети, зайнявши місце, звідки міг помахати їй на прощання. В останню хвилину добродій без перуки, Пітер Сеєр, також сів до карети, зайнявши місце навпроти. Служник зачинив двері та скочив на своє місце — певно, інших пасажирів не було. Візник шмагнув батогом коней, Ебенезер помахав на прощання самотній фігурі своєї близнючки, що стояла біля дверей поштової станції, і карета покотилася по дорозі геть.

— Нелегко залишати жінку, яку кохаєш, — мовив Сеєр, поклавши початок розмові. — Ваша дружина чи, може, любка?

— Ні те, ні інше, — зітхнув Ебенезер. — Це моя сестра-близнючка, і лише одному Господу Богу відомо, коли я побачу її знову. — Він повернувся обличчям до свого супутника. — Тож це ви були моїм рятівником у закладі Бена Бреґґа, якщо не помиляюся — містер Сеєр?

На обличчі Сеєра з'явилась деяка стурбованість.

— Ага, то ви знаєте, хто я?

— Тільки ім'я, взнав від Бена Бреґґа, — він простягнув руку для знайомства. — Мене звати Ебенезер Кук і я прямую до Меріленду.

Сеєр обережно потис руку.

— Ви мешкаєте у Плімуті, містере Сеєр?

Чоловік пильно вдивлявся в обличчя Ебенезера.

— Ви що, і справді не знаєте, хто такий полковник Пітер Сеєр? — запитав він.

— Ну, так, — непевно всміхнувся Ебенезер. — Бути у вашому товаристві, пане, честь для мене.

— З округу Телбот у Меріленді?

— Меріленд! Це ж треба, який дивний збіг обставин!

— Не такий уже він і дивний, — сказав Сеєр, — оскільки першого числа відпливає Флотилія курців. І той, хто вирушає цими днями до Плімута, найімовірніше, прямує в колонії на плантації.

— Що ж, це буде приємна подорож. Чи ж округ Телбот розташований неподалік від Дорчестера?

— Достоту, сер, ви глузуєте з мене! — вигукнув Сеєр.

— Ба ні, клянуся! Мені геть нічого не відомо про Меріленд. Це будуть мої перші відвідини, відколи мені виповнилося чотири.

Сеєр досі дивився на нього з підозрою.

— Мій дорогий приятелю, ми з вами сусіди, і лише річка Великий Чоптанк розділяє нас.

— Бігме, і який же цей світ тісний! Ви маєте коли-небудь відвідати мене, сер: я збираюся управляти нашим маєтком на мисі Кука.

— І складати вірші, якщо я правильно почув містера Бреґґа?

Ебенезер спалахнув.

— Так. Себто написати час од часу, так би мовити, рядок-другий, наскільки стане снаги.

— Е ні, відкиньте зайву скромність, мосьпане Лауреате! Бреґґ розповів мені про те, яку честь вам виказав лорд Балтимор.

— Ну, так, але щодо цього, то він, либонь, не зовсім правильно все зрозумів. Комісія, якої я сподобився, передбачає написання панегірика Меріленду, але в дійсності я не стану лауреатом, допоки Балтимор нарешті знову не отримає Провінцію у свою власність.

— І ви та ваші друзі-якобіти, — сказав Сеєр, — я так гадаю, мрієте, щоб цей день настав якомога швидше?

— Агов, стривайте! — сказав Ебенезер, дещо стривожений, — я так само відданий короні, як і ви.

На якусь